Глава 2

Біоекологія

Закінчення табл. 2.2

					Площа зе-
№ пор.	Назва	Розташування	Рік створення	Загальна площа, га	мель, нада­на в постій­не користу-
					вання, га
11	Дніпровсько-	Дніпропетровська	1990	3 766,2	3 766,2
	Орільський	область
12	Єланецький	Миколаївська область	1996	1 675,7	1 675,7
	степ
13	Горгани	Івано-Франківська	1996	5 344,2	5 344,2
		область
14	Казантипський	Автономна	1998	450,1	450,1
		Республіка Крим
15	Опукський	»	1998	1 592,3	1 592,3
16	Рівненський	Рівненська область	1999	47 046,8	47 046,8
17	Черемський	Волинська область	2001	2 975,7	2 975,7
		Національні природні парки
1	Карпатський	Івано-Франківська	1980	50 303,0	38 591,0
		область
2	Шацький	Волинська область	1983 (розши-	48 977,0	18 810,0
			рений у 1999)
3	Синевир	Закарпатська область	1989	40 400,0	27 208,0
4	Азово-	Херсонська область	1993	52 154,0	52 154,0
	Сиваський
5	Вижницький	Чернівецька область	1995	7 928,4	7 013,4
6	Подільські	Хмельницька область	1996	261 316,0	3 015,0
	Товтри
7	Святі Гори	Донецька область	1997	40 589,0	11878,0
8	Яворівський	Львівська область	1998	7 078,6	2 885,5
9	Сколівські	»	1999	35 684,0	24 702,0
	Бескиди
10	Деснянсько-	Сумська область	1999	16 215,1	7 272,6
	Старогутський
11	Ужанський	Закарпатська область	1999	39 159,3	14 904,6

Сучасні ретельні еколого-економічні розрахунки й моделі показують: збереження генофонду будь-якого регіону можливе лише за умови, що не менше ніж 10—15 % його площі зайнято заповідними територіями рангу заповідника чи заказника. На-

явність розвиненої мережі заповідних територій — необхідна (хоч і не достатня) умова збереження біорізноманітності. Тому кожна держава, яка приєдналася до Конвенції про біорізноманітність, зобов'язана підтримувати й розвивати мережу заповідних тери­торій, насамперед — заповідників.

Потрібно менше мисливців — більше сторожів у заповідниках, менше мисливських товариств — більше товариств захисту тварин, менше мисливської літератури — більше літератури біологічної. І тоді останні акти трагедії диких тварин, які людство впише в історію життя на планеті Земля, матимуть гарний фінал!

І. І. Акимушкін,

російський біолог,

публіцист

Заповідник — це виділені державою території й акваторії, в ме­жах яких охороняються природні об'єкти, що становлять особливу екологічну, генетичну, наукову чи культурну цінність: типові чи рідкісні ландшафти, еталонні ділянки природного середовища, рідкісні геологічні утворення, угруповання рослин і тварин із ха­рактерним генофондом тощо. Заповідники беруться під охорону закону, на їхній території категорично забороняються всі види господарської діяльності (мисливство, рибальство, вилов тварин, усі види лісокористування, заготівля сіна, лікарських трав, зби­рання квітів, випасання худоби), застосування будь-яких хімічних засобів, шумових дій. У заповіднику вводиться певний заповід­ний режим. Це або абсолютне заповідання, тобто цілковите невт­ручання людей у природні процеси, або заповідання обмежене, за якого для досягнення максимальної природної рівноваги й максимального збереження екосистем допускається здійснення певних біотехнологічних заходів (наприклад, вилов тварин, що надміру розмножилися, створення штучних водопоїв, проти­ерозійний захист тощо). Всього у світі створено більш як 11 тис. заповідних територій, що мають статус заповідника чи національ­ного парку.

Заповідники, які являють собою найхарактернішу еталонну ділянку біосфери даної фізико-географічної зони або біома й де діє режим абсолютного заповідання, мають найвищий статус — це біосферні (або еталонні) заповідники. Сьогодні в світі є близько 350 біосферних заповідників, і чотири з них розташовані на тери­торії України: Асканія-Нова, Чорноморський, Карпатський та Дунайський.

Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля