1. Вітчизняне образотворче мистецтво. Становлення та розвиток.

Народне мистецтво Радянської України має свої особливості, пов’язані з побутом і звичаями людей, навколишньою природою. Природа визначає особливості його художньої мови і дає основні матеріали – дерево, глину, кістку, вовну, льон.

Великий вклад у розвиток і становлення вітчизняного образотворчого мистецтва вклав Т.Г.Шевченко та його численні послідовники: Жемчужников, Трутовський і т.д. Близько тисячі творів мистецтва, 150 портретів.

Ушинський надавав важливе значення дитячій образотворчій діяльності, дітей вважаючи її корисною забавою.

Є.О.Фльоріною були написані підручники, програми, методичні посібники про керівництво образотворчої діяльності дошкільнят, її друковані роботи.

Н.П.Сокуліна показала і запропонувала метод цілеспрямованого обстеження властивостей предмета: узагальнення – аналіз – узагальнення.

2. Образотворче мистецтво хіх ст. Класицизм, романтизм, сентименталізм та реалізм у мистецтві (Федотова п.А, Тропініна в.А, а.Г.Венеціанов).

Перша стадія розвитку мистецтва – символічна. Ідея шукає адекватного й чуттєвого прояву у матеріалі виявляється натяком, тут необхідна повна відповідність між змістом і формою. Друга стадія – класична. Прикладом може виступити скульптура Давньої Греції – домінантна всього античного мистецтва, що утверджує гармонійну єдність людини і світу.

Третя – романтична. За словами Гегеля, головна ознака цієї стадії у тому, що ідеї прагнуть переваги над зовнішнім, це приводить до невідповідності змісту і форми. У ролі ведучих видів мистецтва свого часу Гегель визначав музику, поезію, живопис.

Найбільш масштабною фігурою у живописі на рубежі ХVІІІ – ХІХ ст. був іспанський художник і гравер Ф.Хойя, який повернув живопису своєї країни її минулу велич. Його творчість мала величезне значення як для формування європейського романтизму, так і для становлення реалізму, з яким і пов’язані головні здобутки європейського живопису ХІХ століття.

Найзначнішим явищем романтизму виявися живопис Ежена Делакруа. Його живописна система являла новий крок у розвитку образотворчого мистецтва.

У другій половині ХІХ століття центр реалістичного напряму в образотворчому мистецтві перемістився із Франції до Росії. Величезний внесок у нього зробили російські «передвижники» - учасники демократичного об’єднання «товариства пересувних художніх «Виставок», створеного в 1871 році І.М. Крамськой, І.Є.Репін, В.І.Суріков, В.Г.Петров, О.К.Саврасов, І.І.Шишкін, І.І.Левітан, А.І.Куїнджи, збагатили образотворче реалістичне мистецтво психологізмом, майстерністю соціального узагальнення і поетизацію рідної природи.

В останній третині сторіччя на грані реалізму декадансу з’являється новий напрям – імпресіонізм. Він зайняв в історії мистецтва місце, яке дорівнює цілим живописним епохам, хоча сам рух охопив лише 12 років і 8 виставок.

Точкою відліку послужила творчість Едуарда Мане.

Імпресіоністи запропонували нове бачення світу і нові принципи в живопису. Вони сприймали навколишню дійсність як нескінченну зміну вражень. Картина стає немовби окремим кадром, фрагментом рухомого світу.

Ренесанс (відродження).Протягом усього Середньовіччя людина жила в страху перед Богом і всюдисущою присутністю Церкви. Мистецтво зображувало життя на небі та святих і мало цікавитися подіями на землі. Але з початком ХІХ ст. людина стала усвідомлювати свою вагу та вплив на світ. Це відродження інтересу до людини (ренесанс) відобразилося також в мистецтві: фігури стали більш життєвими, простір – реальний, а події Священної імперії почали змальовувати з позиції земної перспективи.

Рококо – легкий, грайливий та декоративний стиль, що виник у франції близько 1700 року й поширився у ХVІІ ст. по всій Європі. Назва походить від французьського слова, яке означає чудернацькі прикраси на в зір раковин, якими любили декорувати водограї та гроти. Будучі головним стилем внутрішнього оздоблення, рококо виділявся грацією, вишуканістю та пастельною палітрою.

Художники епохи рококо здебільшого зображували епізоди святкувань та втіх аристократії, а також фривольні сцени кохання.

Романтизм – панівна течія у мистецтві Північної Європи та США кінця ХVІІІ – початку ХІХ століть. Прояви романтизму настільки різноманітні, що годі дати йому якесь визначення. Романтики піддавали сумнівну цінність точних наук і розкрили вагу особистості та індивідуальної уяви, їхні твори часто передають різноманітні почуття, приміром жах, відчай, торжество й справжнє кохання. Романтизм як течія перестав існувати від середини ХІХ століття однак романтичні тенденції збереглися і дожили до ХХ сторіччя.

Експресіонізм – художній напрям 1905-1930 років, з осідком переважно в Німеччині. Художники – експресіоністи здебільшого втілювали внутрішній потяг душі, а не явища видимого світу. Живописові експресіонізму притаманні пристрасть, напруга, та глибокий індивідуальний підхід до картини, яка править за засіб виразу емоцій.

Не дивно, що експресіоністи черпали натхнення з живопису Ван Гога з його новаторською технікою і незвичайним колоритом.

Мінімалізм – течія в живописі й скульптурі, поширена в 1960-1970 ті роки, здебільшого в США. Мистецтво мінімалізму зводиться до своєї основної суті: воно чисто абстрактне, об’єктивне й анонімне, позбавлене зовнішньої декоративності чи експресивного жесту.

Неокласицизм, неоекспресіонізм, неоромантизм. – приросток нео новий – означає відродження напрямів чи ідеалів мистецтва (попередніх епох). Приміром, неокласицизм – рух, що виник у другій половині ХVІІ століття – прагнув повернути класичні цінності та воскресити благородний стиль давніх греків та римлян. В живописі й архітектурі він характеризувався підвищеною увагою до лінії та малюнка, врівноваженою композицією, а також поверненням до сюжетів античності. Неоекспресіонізм – Артур Байд це тенденція у творчості певних художників США та Європи, особливо Німеччини, що виникла в кінці 1970- тих років. Художники знов удалися до виразних можливостей експресіонізму, створюючи щоразу промовистий індивідуальний стиль, часто сповнений агресії і нервової напруги. Неоромантизм – означає досить театралізований напрям живопису ХХ сторіччя, що поєднував у собі риси романтизму й сюрреалізму.

Поп – арт – напрям мистецтва у США та Великобританії, що виник у 1950 – ті роки і живився образами масової споживацької культури. Комікси, реклама та продукти промислового виробництва стали джерелом його світу образів. Один з творців поп – арту Ричард Гамільтон визначив його зміст такими словами: «популярний, недовговічний, перехідний, дешевий, масовий, молодий, дотепний, сексуальний, жартівливий, вишуканий і великий бізнес». Сьогочасність сюжету в живописі часто підкреслюють технікою, що нагадує ефект фотографії, а в скульптурі – скрупульозним відтворенням дрібних деталей.