8. Виникнення перших університетів у Західній Європі

У середньовічній науці домінувала схоластика (грец. schole – школа) як тип філософії мислення, що полягав у застосуванні формальної логіки для обґрунтування релігії. Розвиваючи витонченість форми, схоластичне навчання водночас подавляло самостійність мислення. Не ставлячи за мету відкрити щось нове, схоластика систематизувала існуючий зміст християнської віри, сприяла розвитку абстрактного мислення, привчала до уважності методичності, прийшла до вивчення античної спадщини.

Учені, невдоволенні ігноруванням церковною школою нових знань, у ХІІ ст. почали об’єднуватись у позацерковні спілки, стали ініціаторами створення вищих спеціальних шкіл – університетів – співтовариств тих, хто вчить і хто вчиться, відкритих для всіх бажаючих. Перші університети було створено в Болоньї (1158), Оксфорді (1168), Кембриджі (1209), Парижі (1253), Празі (1348). Система управління університетами, що користувалась певною автономією щодо церкви, міських магістратів, мала елементи демократизму: виборність керівних посад (ректор, рада студентів), самоврядування.

До кінця ХІІ ст. в університетах було чотири факультети, очолювані деканами: підготовчий (мистецький), де вчилися протягом 5–7 років "сім вільних мистецтв"; юридичний; медичний; богословський (термін навчання 5–6 років). Особи, які закінчували підготовчий факультет, діставали ступінь "магістра мистецтв" і могли вступати на інші факультети. Після закінчення повного курсу навчання в університеті (11–13 років) одержували вище звання "доктора наук".

Основними видами занять в університетах були лекції (читання якоїсь канонічної книги і коментарів до неї) і диспути (суперечки з приводу певних тез, які треба було довести або спростувати за допомогою логічно формального уміння сперечатись чи хитрощів). Студенти виконували багато вправ і писали письмової роботи – трактати. Мова викладання була універсальною – латина, що сприяло зосередженню слухачів з різних країн, уможливлювало їх перехід з одного університету в інший з метою розширення знань. У ХІІ ст. склався тип мандруючого студента – ваганта.

Середньовічні університети користувалися великим авторитетом, сприяли розвиткові міст, певною мірою підготували культурний поступ епохи Відродження.

9. Життя та педагогічна діяльність я.-а. Коменського

Народився майбутній вчений-педагог у березні 1592 р. у м.Нівніце (Південна Моравія, Чехія), у сім’ї мірошника. Родина хлопчика належала до християнського об'єднання богемських братів. Вона, як і інші, включилася за своє національне звільнення від тиску німецьких баронів у рамках гусицького руху. З 1604 р. Я. Коменський разом з сестрою залишаються сиротами і їм призначають опікунів. Пізніше хлопчика взяла до себе тітка з боку батька, і він переїжджає в м. Страдницю. В кінці 1605 року м. Стражницю захопили угорські війська, які майже повністю зруйнували і спалили місто. Коменський змушений був повернутися до опікунів. У 1608 році Коменський вступає до латинської школи в м. Пшерові, яку закінчує з відзнакою, а 30 березня 1611 року молодого Коменського зарахували до Гернборнського університету на богословський факультет. В лютому 1613 року Я. Коменський закінчує Гернборнський університет. Він їде до Амстердаму, потім–до Гейдельбергу, де вступає до знаменитого Гейдельберзького університету. У 1614 році молодого Я. Коменського призначають керівником Пшеровської братської школи, де він в першу чергу намагається полегшити процес навчання. Він написав одну з перших своїх педагогічних праць «Правила більш легкої граматики». З 1616 року Я. Коменський стає помічником пшеровського єпископа. В цей період він пише працю "Листи до неба", де розвиває свої демократичні погляди на існуючий стан речей в сучасному йому суспільстві.

В 1618 році община "чеських братів" призначає Коменського пастирем-проповідником в м. Фульнеці (Північна Моравія) і одночасно ректором братської школи. За час життя і діяльності в Пшерові і Фульнеці Я. Коменський отримав досвід роботи з дітьми в школі, що в значній мірі обумовило багатство і різноманітність його педагогічного вчення. Цей період діяльності великого педагога можна вважати одним з найвизначніших в становленні його педагогічного кредо, яке стало в подальшому основою його наукового вчення.

На початку 1621 року війська католицької ліги ввірвались в Фульнек, пограбували і спалили його. В умовах жорстоких переслідувань і посилення діяльності інквізиції Я. Коменський переховується в маленькому містечку Брандисі під ім'ям графа Жертонинського. В підпіллі Коменський багато читає, думає, пише. 28 січня 1628 року Я. Коменський переселяється до м. Лешно. У цьому ж році він почав свою діяльність у згаданому Лешно (Польща). Спочатку майбутній вчений працював у гімназії "братів": викладав у старших класах суспільнознавчі предмети та фізику, а потім став ректором цієї гімназії (1635). Йому доручають посаду секретаря ради старійшин. У ці ж роки він активно працює над головною працею свого життя–"Великою дидактикою", роботу над якою завершує в 1632 році.

Весь період діяльності у м.Лешно Я. Коменський працює і над відомою книгою "Материнська школа". Паралельно з "Великою дидактикою" він пише підручник з латинської мови під назвою "Відкриті двері до всіх наук". У 1633 році він публікує доповнення "Відкриті двері до мов і всіх наук". У 1641 році Я. Коменського запросили до Лондона; у цей час в Англії йшла громадянська війна, тому її парламентууправліннябуло не до освіти і культури. Але великий дидакт не залишає і в цих умовах науково-педагогічної роботи. Він створює працю пансофічного характеру, яку називає "Шлях світла".

У серпні 1642 року їде до Швеції. Канцлер Швеції переконує Я. Коменського зайнятись питаннями викладання латинської мови і розробкою раціональної методики її викладання. У 1646 році до вищого журі Стокгольмського університету надійшли ще не закінчені дидактико-методичні праці, в числі яких "Новітній метод викладання мов", де описувалась методика викладання латинської мови, в основу якої покладено індуктивний метод викладання: спочатку–приклад, потім–правило; предмет і паралельно–слово. Навесні 1648 року синод запросив Я. Коменського зайняти посаду єпископа общини "чеських братів". В Угорщині Я. Коменський відкриває в м. Шарош-Паток три класи гімназії за новою системою навчання. Тут він закінчує книгу "Видимий світ у малюнках", яка була опублікована в 1658 році. В 1668 році Коменський написав твір під назвою "Єдине необхідне" який став його лебединою піснею, де педагог-мислитель підводить підсумки свого життя і діяльності, хоча останнім твором його стало "Продовження братського завіту", який, по суті, є автобіографією великого чеського педагога-мислителя (1669).

15 листопада 1670 року Коменський помер. Він був похований в м.Неардені, поблизу Амстердама, на території французької церкви.