39. Завдання педагогіки. Її джерела

Педагогіка – наука, що вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості.

Кожна наука має свій предмет і об'єкт дослідження та є синтезом знань про явища дійсності, які вона вивчає. Разом з тим вона неодмінно перебуває у взаємозв'язках з іншими науками.

Основними завданнями педагогікиє вдосконалення змісту освіти; вироблення принципово нових засобів навчання, навчального обладнання; підготовка підручників відповідно до вдосконалення змісту освіти; комп’ютеризація праці вчителя; вироблення нових і модернізація наявних форм і методів навчання; посилення виховної ролі уроку; вдосконалення змісту і методики виховання; удосконалення політехнічної підготовки учнів, їх професійної орієнтації та підготовки до праці; вироблення шляхів демократизації та гуманізації життя й діяльності школи.

Реалізація завдань педагогіки відбувається у процесі її теоретичних пошуків, реальної педагогічної практики, постійної зорієнтованості на її вдосконалення, відповідність новим реаліям буття особистості.

Джерелами розвитку педагогіки є педагогічна спадщина минулого (чимало положень класиків-педагогів і нині є злободенними), сучасні педагогічні дослідження (збагачують педагогічну думку новими ідеями: Онищук – типи і структура уроку, Алексюк – методи навчання, Ярмаченко – історія педагогіки, Савченко – початкова школа), передовий педагогічний досвід (досвід роботи кращих педагогів, що дає змогу з’ясувати закономірності, закони, що живлять нові теорії, концепції, прогнози

40. Система педагогічних наук, їх характеристика

Структура сучасної педагогіки відображає зв'язки і відносини, що виникли під час історичного розвитку педагогічних знань, визначає місце кожної з педагогічних наук, її роль для педагогічної практики. Нині педагогічна наука об'єднує до двадцяти педагогічних галузей. Їх кількість зростає залежно від суспільних потреб.

Народна педагогіка. Уперше цей термін запровадив український педагог О. Духнович (1803–1865) у підручнику “Народна педагогіка в пользу училищ и учителей сельских”.

Народна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання.

Важливими складовими народної педагогіки є:

а) родинна педагогіка або народна фамілогія – сукупність знань і досвіду щодо створення і збереження сім’ї, трудових, моральних, мистецьких, сімейних та інших традицій. Вона сприяє формування у дітей любові до матері і батька, бабусі і дідуся, поваги до пам’яті померлих та ін.;

б) педагогічна деонтологія (грец. deon – потрібне, необхідне) – народне вчення про виховні обов’язки батьків перед дітьми, вчителів – перед учнями, вихователів – перед вихованцями, вироблені народом етнічні норми, необхідні для виконання ними педагогічних функцій;

в) народне дитинознавство – концентрує погляди на дітей, знання та умови, рушійні сили розвитку людських якостей у дітей;

г) виховна практика – вміння самосвідомості дитини;

д) народна дидактика – відображає погляди на розумове виховання, принципи, зміст і методи навчання дітей через приказки, оповідання, казки, скоромовки, легенди і т.п.

Загальна педагогіка. Вивчає і формулює принципи, форми і методи навчання і виховання, які є загальними для всіх вікових груп та навчально-виховних закладів. Складається з чотирьох розділів:

основи педагогіки (її філософські засади, характеристика систем освіти);

теорія навчання та освіти (дидактика – сутність процесу навчання і змісту освіти);

теорія виховання (сутність процесу виховання, організації виховного процесу);

теорія управління навчально-виховним процесом (школознавство – система управління школою і діяльність органів освіти).

Вікова педагогіка. Вивчає закономірності виховання й навчання, організаційні форми і методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп. Її поділяють на такі напрями:

дошкільна педагогіка (закономірності виховання дітей дошкільного віку у сім'ї, в дошкільних виховних закладах);

педагогіка загальноосвітньої школи (зміст, форми й методи навчання і виховання школярів).

Спеціальна педагогіка (дефектологія). Вивчає проблеми і розробляє методи виховання, навчання та освіти дітей з різними фізичними або психічними вадами. Залежно від виду дефектів педагогічні знання цієї галузі поділяють на такі напрями:

сурдопедагогіка (навчання й виховання глухонімих, глухих і туговухих дітей);

логопедія (навчання й виховання дітей з порушеннями мовлення);

тифлопедагогіка (навчання й виховання сліпих та слабозорих дітей);

олігофренопедагогіка (навчання й виховання розумово відсталих і дітей із уповільненим розумовим розвитком).

Історія педагогіки і школи. Висвітлює процес розвитку теорії та практики навчання й виховання в різні історичні епохи, різних країн і народів.

Методики викладання окремих предметів. Вивчають закономірності викладання і вивчення конкретних навчальних дисциплін у закладах освіти різних типів.

Соціальна педагогіка. Вивчає закономірності й механізми становлення і розвитку особистості в процесі здобуття освіти і виховання у різних соціальних інститутах, а також соціально орієнтовану діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей та молоді в процесі вирішення суспільних, політичних, економічних та інших проблем суспільства.

Виправно-трудова педагогіка. Займається перевихованням неповнолітніх та дорослих злочинців на волі та в колонії.

Педагогіка вищої школи розкриває закономірності навчально-виховного процесу у вищих закладах освіти, специфічні проблеми здобуття вищої освіти.