Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
TL_PolitologiyaI.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
987.65 Кб
Скачать

2.7 Просвітництво. Раціоналістичні концепції політики

В історії суспільного розвитку Просвітництво постає як ідей­ний рух у країнах Західної Європи та Північної Америки кінця ХVII–ХVIII ст. Головною метою цього руху була боротьба про­ти багатьох феодальних установлень у соціально-політичному житті.

Ідеологію Просвітництва було започатковано в процесі роз­витку буржуазних відносин і антифеодальної боротьби у XVII ст. в Англії, де буржуазні революції відбулися раніше, ніж в інших країнах. Просвітництво пропагувало ідеї буржуазної демократії, суспільного прогресу, рівності, праці на благо суспільства, сво­боди особистості, республіканського державного устрою.

Одним із перших французьких просвітників був Шарль Луї Монтеск'є (1689–1755). Його політичні погляди викладені у працях "Перські листи" (1721), "Роздуми про причини величі і падіння римлян" (1734), "Про дух законів" (1748). Монтеск'є виділяв три форми правління: республіку, монархію і деспотизм. Аналізуючи згадані форми правління, Монтеск'є віддавав перевагу монархії, яка функціонує на підставі закону. В такій державі, на його думку, гарантується політична свобода людей і виникають умови для реалізації принципу "свобода є право робити все, що дозволено законом".

Важливу роль у Просвітництві відіграв французький філо­соф Жан-Жак Руссо (1712–1778), погляди якого викладені у творах "Судження про вічний мир", "Проект конституції для Корсики", "Про суспільний договір, або Принцип політичного права". На думку Ж.-Ж. Руссо, держава виникла після появи соціальної нерівності. Посилаючись на потребу встановити мир, багаті запропонували бідним утворити державну владу, а бідним не було сенсу відмовлятися.

Отже, держава виникла завдяки суспільній угоді, найголов­нішою метою якої було забезпечення кожному спокійного ви­користання власності, що йому належить.

Ж.-Ж. Руссо вважав, що держава покликана виконувати загальну волю, а його ідеалом є республіканська форма правлі­ння. Оскільки народ є єдиним сувереном, то немає необхідності ділити владу на законодавчу та виконавчу гілки. Найважливіші суспільні проблеми вчений пропонував розглядати на всена­родних плебісцитах. Мислитель вважав шкідливим існування в державі різноманітних асоціативних утворень (партій, гро­мадських організацій, церкви), бо вони перешкоджають вислов­ленню громадянами "головної загальної волі".

Як відомо, колонізація Північної Америки здійснювалася англійцями за складних політичних і соціально-політичних умов. На суспільне життя колоній-поселень значною мірою впливали зовнішній та внутрішній чинники. Це, по-перше, воє­нне протистояння Англії з Голландією, Францією та Іспанією; по-друге, ідейна боротьба між поселенцями – прибічниками англіканської церкви та протестантами – кальвіністами.

Одним із найвизначніших американських політичних і сус­пільних діячів періоду боротьби за незалежність є Томас Пейн (1737–1809), відомий своїм політичним трактатом "Здоровий глузд" (1776) і памфлетом "Права людини" (1791). На відміну від багатьох своїх сучасників Т. Пейн розрізняв суспільство і державу з її владними інститутами. Він, зокрема, зазначив, що вони різняться не тільки соціальною роллю, а й походженням. Суспільство створюється потребами людей, сприяє їх щастю, позитивно об'єднує їхні устремління, а держава та її уряд є ре­зультатом вад людей, їхня мета – стримування негативних ус­тремлінь, убезпечення життя та свободи громадян. Наявні фор­ми правління від поділяв на два види: правління на основі виборів і представництва та правління на основі спадку.

Прибічником сильної централізованої федеральної влади був Александер Гамільтон (1757–1804). Він засуджував са­мостійність місцевої влади штатів, не погоджувався з думкою про конфедерацію, вважав їх державою у державі, предтечею анархії, пропагував ідею держави з сильною внутрішньою та зовнішньою політикою.

Другий президент США Джон Адамс (1735 – 1826) вважав, що влада – це форма примусу, панування однієї групи людей над іншими. Він критично ставився до демократії, зауважую­чи, що "демократія ніколи не є такою бажаною, як аристократія чи монархія. Коли вона запанує, то є більш кривавою, ніж мо­нархія. Пам'ятайте, демократія ніколи не триває довго".

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]