Список рекомендованої літератури

[ 44; 71; 127; 155; 224; 231; 233; 254; 314; 321]

Тема 2 історія світової і української політичної думки Загальні положення

Розглядаючи тему, охарактеризуємо погляди давньосхідних мислителів на політику, визначимо відмінність між різни­ми напрямками політичної думки (конфуціанство, даосизм), політичні доктрини античності, основні риси політичної дум­ки доби середньовіччя, а також розглянемо погляди на держа­ву, церкву представників епохи Реформації, політичні погляди Н.Макіавеллі, політичні ідеї європейського соціалізму XVI – XVII ст. та теорії природного права і суспільного договору.

Простежимо і проаналізуємо розвиток політологічної дум­ки України з періоду княжої доби до першої половини XX століття.

План лекції

2.1 Політична думка Стародавнього Сходу.

2.2 Політичні вчення античності.

2.3 Основні риси політичної думки епохи середньовіччя.

2.4 Загальна характеристика політичної думки епохи Відрод­ження та Реформації.

2.5 Політичні погляди Ніколо Макіавеллі.

2.6 Теорії природного права та суспільного договору.

2.7 Просвітництво. Раціоналістичні концепції політики.

2.8 Історія української політичної думки.

2.1 Політична думка Стародавнього Сходу

Перші політичні погляди Стародавнього Сходу мали релігій­но-міфічний характер. Тільки починаючи з XI – VIII ст. до н.е. відбувся перехід до відносно раціонального погляду на світ у цілому та державу зокрема. Ці погляди виявляються у вченнях Конфуція, Мо-Цзи, Лао-Цзи, Будди, Зарататустри та інших.

Визначну роль в історії політичної думки Китаю відіграло вчення Конфуція, яке було викладене його учня­ми у книзі "Бесіди про висловлювання". Згідно з вченням Кон­фуція держава – це велика сім'я, а влада імператора є чимось на зразок влади батька. Відносини між правителем і піддани­ми схожі на відносини у сім'ї, де молодші залежать від старших. Конфуцій виступав за аристократичну форму правління; його ідеалом було керівництво аристократів, яких характеризували знання та доброчесність, а не походження та багатство. Кон­фуцій був прихильником абсолютного, послуху "старшим", відданості правителю та ненасильницьких методів правління.

У VI ст. до н.е. китайським мислителем Лао-Цзи була зас­нована школа даосизму. Даосисти розробили першу анархічну теорію, засудивши доцільність існування держави, закликаючи до життя у гармонії з природою. Держави повинні бути ма­ленькі, з нечисленним населенням.

Однією з провідних течій давньокитайської політичної дум­ки є легізм. Китайці називали легістську доктрину "фацзя". Одним з основоположників легізму був чиновник-реформатор Ніан Ян. Легістська модель держави була антиподом конфуціанської. Конфуціанська формула "держава для народу" здава­лась легістам вершиною безглуздя. Держава, на їхню думку, призначена не "служити" народу, а бути для нього вуздечкою. Легістам здавалося, що чим менше розвиватиметься культура, чим недолугішим буде народ, тим упорядкованішою, сильні­шою стане держава.

Таким чином, легісти вперше сконструювали завершену модель військово-деспотичної держави.

Ворожими конфуціанству були, зокрема, моїстські погляди на суспільство, якими певний час захоплювалась китайська інтелі­генція. Моїстська доктрина з'явилася у Китаї в IV ст. до н.е, але вже наприкінці III ст. до н.е там забули про її існування. Зас­новник моїзму Мо-Цзи виступав з ідеями виборності правите­ля та соціальної рівності людей. Він критикував соціальну несправедливість, засуджував аристократизм і закликав до про­ведення реформ на користь народу. Змістивши акцент у справі реформування суспільства у патріархально-сімейних традиціях на державне втручання, моїзм послужив перехідним містком від "інтелігентного" конфуціанства до легізму.