Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
TL_PolitologiyaI.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
987.65 Кб
Скачать

2.5 Політичні погляди Ніколо Макіавеллі

Одну з перших світських державно-правових концепцій у XVI ст. розробив італійський політичний мислитель Ніколо Макіавеллі (1469–1527). Він у творах "Государ", "Історія Фло­ренції", "Міркування про першу декаду Тіта Лівія" заперечував теологічний підхід до з'ясування сутності держави і права та обґрунтовував концепцію фортуни (долі).

З цього приводу Макіавеллі зазначав, що правителі, які повністю підкорялися долі, не змогли вистояти проти її ударів і втратили владу. На його думку, влада в державі може бути здобутою за допомогою зброї чи милості долі. Форми держави залежать від кількості правителів. Це, за вченням ученого, держави, що управляються "єдиновладно" – мо­нархії. Останні можуть бути успадкованими або новими, що здобуті за допомогою зброї, або в той самий спосіб приєднані до успадкованої монархії. Значну увагу Макіавеллі приділяв дослідженню процесу утворення монархії. Держава, утворена силою із застосуванням зброї, завдає багато клопоту, і в ній важко утримати владу.

Розмірковуючи про монархію, Макіавеллі віддавав перевагу абсолютній монархії, адже влада, здійснювана монархом за до­помогою магістрату, не може бути надійною, оскільки монарх повністю залежить від волі громадян, що входять до магістрату.

Необхідною умовою сильної централізованої держави, на думку Макіавеллі, повинні бути гарне законодавство, гарне військо і гарні союзники. Король мусить чітко формулювати мету і досягати її всілякими засобами. Якщо державі загрожує зане­пад чи втрата незалежності, то в цьому разі він може ігнорувати моральні норми. Навіть більше, монарх постійно знаходиться у стані ворожнечі. Його оточують вороги як у державі, так і зовні. Тому він може нехтувати моральними засадами і застосовувати насилля, може уподібнюватися левові та лисиці. Такий принцип у політиці згодом отримав назву макіавеллізму.

У цілому заслуги Н. Макіавеллі у розвитку політичної на­уки полягають у тому, що він:

1) відкинув схоластику, замінивши її раціоналізмом та реалізмом;

2) заклав основи політичної науки;

3) виступив проти феодальної роздробленості, за створен­ня централізованої Італії;

4) увів у політичний лексикон поняття "держава" та "респуб­ліка" у сучасному їх розумінні;

5) сформулював суперечливий, але вічний принцип "мета виправдовує засоби".

2.6 Теорії природного права та суспільного договору

В останній третині XVI – на початку XVII ст. сталася бур­жуазна революція в Нідерландах, яка значно вплинула на роз­виток капіталістичних відносин у протестантських країнах. Згодом (1640–1688) буржуазна революція мала місце в найбільш промислово розвинутій Англії. Ці події значною мірою були підготовлені розвитком мануфактурного виробниц­тва, яке заступило ремесла. Новий спосіб виробництва сприяв поділові праці, зростанню її продуктивності, пошукові способів раціоналізації виробничих процесів, стимулював розвиток сус­пільних і природничих наук.

Першу спробу з'ясувати сутність і призначення держави за нових умов зробив голландський юрист і громадський діяч Гуго де Гроот Грацій (1583–1645). Стосовно походження держави мислитель зауважував, що люди об'єднуються в державу добро­вільно задля особистого захисту і протистояння насильству та зобов'язуються виконувати цей договір, а також норми права, що встановлюються для підтримання порядку. В державі панує гро­мадянська влада, яка є верховною і суверенною. Держава здійснює владні функції за допомогою політичних інститутів.

Мислитель не віддавав переваги жодній із форм правління. Він вважав, що у процесі створення держави народ міг вибрати будь-яку форму, але обравши, вже не мав права її змінювати, окрім випадків крайньої небезпеки для існування самого народу.

Видатним фундатором політичних учень нового часу був англійський мислитель Томас Гоббс (1588–1679). Проблеми державності, права, законності, миру і порядку досліджувались ним у працях "Філософські засади вчення про громадянина", "Левіафан, або матерія, форма і влада держави церковної та громадянської".

Гоббс розглядав три моменти становлення політичного організму:

1) природний стан;

2) перехід до держави;

3) держав­ний стан.

У природному стані, зазначав Гоббс, нема загальної влади, нема законів і, відповідно, нема й справедливості. У цьому стані відсутня власність, кожен має право на все, у тому числі й на життя іншої людини. У природному стані точиться "війна всіх проти всіх". Людина, як істота егоїстична, завжди знаходиться під страхом смерті, під впливом інстинкту самозбереження, які перемагають усі інші почуття. Але розум, здатність людей роз­мірковувати, вказують умови виходу з цього стану. Ці умови природні закони. Закон може виконуватися за допомогою при­мусу і сили. Такою силою є держава.

Т. Гоббс розрізняв держави, що виникли внаслідок добро­вільної згоди громадян, та держави, що утворилися за допомо­гою фізичної сили. Він називає три основні форми держави: монархію, аристократію, демократію. Найкращою, на думку Гоббса, є монархія, бо вона найповніше виражає і реалізовує абсо­лютний характер влади держави, у ній загальні інтереси дуже тісно співпадають із приватними інтересами суверена.

Гоббсівська державно-правова концепція значною мірою вплинула на нідерландського мислителя Баруха (Бенедикта) Спінозу (1632–1677). У своєму "Богословсько-політичному трак­таті" Спіноза обстоював тезу, що людина, насамперед, залежить від закону "природної необхідності", що випливає з самої при­роди. Але, крім цього, вона залежить і від законів, що встанов­лені волею самих людей для безпечного та зручного життя.

Держава у Б. Спінози виступає носієм природних прав усь­ого населення. Основними її функціями він вважав:

1) упорядкування релігійного життя;

2) забезпечення недоторканості власності;

3) поширення освіти;

4) гарантування безперешкодного ведення торгівлі;

5) оцінка поведінки кожного;

6) покарання злочинців;

7) вирішення конфліктів, які виникають між громадянами;

8) здійснення заходів, спрямованих на ведення війн та їх запобігання.

У цілому Б. Спіноза увійшов в історію політичної думки як критик теологічних політико-правових ідей, як один із творців світської доктрини держави і права.

Чільне місце серед авторів політичних концепцій того часу посідає англійський філософ Джон Локк (1632–1704). Політич­не вчення Джона Локка викладене у праці " Два трактати про правління" (1690). На думку Дж. Локка, до виникнення держа­ви люди перебували у природному стані, але він не характери­зується як "війна проти всіх". Для природного стану притаманна рівність, право особи розпоряджатись своєю власністю, але у суспільстві були відсутні органи, які б об'єктивно вирішували конфлікти між людьми, карали злочинців. Це спричинило об­становку невпевненості та напруги. Для надійного забезпечен­ня природних прав, рівності та свободи, захисту особи й влас­ності люди створили державу.

Цілісність держави та виконання нею своїх основних зав­дань здатне забезпечити конституційне правління, при якому влада була б обмежена законом і поділена. Перше місце відво­диться законодавчій гілці влади як верховній у державі. Інші гілки влади повинні підпорядковуватися законодавчій владі, але вони також мають великий вплив у державі.

Дж. Локк сформулював політичні принципи, які лягли в основу всіх демократичних правових держав світу. Його вва­жають основоположником лібералізму та сучасного конститу­ціоналізму.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]