1.2 Метод дослідження політичної науки

Якими методами користується політологія у процесі розв’язання дослідницьких завдань? Умовно їх можна розділити на три групи :

Перша група – загальні методи дослідження політичних об’єктів (підходи). До них належать:

- соціологічний підхід, який заснований на визнанні соціальної зумовленості політичних явищ, у тому числі впливу на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, ідеології та культури. Цей підхід широко наданий у марксистських трактуваннях. Він представляє собою сукупність заходів та методів конкретних соціологічних досліджень, що спрямовані на підбір та аналіз фактів реального політичного життя;

- системний підхід, якому політологи надають особливу пізнавальну цінність. Засновниками підходу є Т.Парсонс та Д.Істон. У рамках цього підходу політика розглядається як цілісний, складно організований та саморегульований механізм, що знаходиться у безперервній взаємодії з оточуваним середовищем через вхід та вихід системи. Неповторність та цінність цього методу полягає в цілісному розумінні об’єкта дослідження та всебічному аналізі зв’язків між окремими елементами цілого. Цей метод широко застосовує як вітчизняна, так і зарубіжна політологія;

- культурологічний підхід, що орієнтується на виявлення залежності політичних процесів від політичної культури ;

- нормативно - ціннісний підхід, що з’ясовує значення політичних явищ для суспільства та особистості ;

- функціональний підхід, що потребує вивчення залежностей між політичними явищами (наприклад, між рівнем економічного розвитку та політичним ладом, ступенем урбанізації та політичною активністю населення та ін.);

- поведінковий підхід (біхевіоризм – від англ. behaviour – поведінка ) полягає у застосуванні до політики методів, що використовуються у природних науках та конкретній соціології. Вирішальними факторами поведінки визнаються психологічні мотиви, які і є основним предметом політологічного вивчення. Головна увага приділяється підбору емпіричних даних, дотримуванню дослідницьких процедур, використанню засобів природних та точних наук. Засновниками біхевіоризму вважаються Є.Торндайк, Дж.Уотсон, Вудро Вільсон. Біхевіоризм є одним з головних дослідницьких напрямків американської політології. Його особливості зводяться до того, що: а) об’єктом дослідження вважаються не законодавчі інститути, політичні програми і закони, а дії людей, спрямовані на досягнення політичної мети; б) науковою цінністю вважаються не теоретичні ідеї, а оброблені емпіричні факти; в) застосування методів інших наук, в тому числі природних; г) необхідною умовою науковості дослідження проголошується можливість емпіричної перевірки або спростування дослідницьких процедур;

- інституційний підхід, який орієнтований на вивчення політичних інститутів суспільства. До початку ХХ століття був пануючим у політичній науці;

- антропологічний підхід, що виходить з постійності родових якостей людини як розумної істоти, якій одвічно притаманна свобода. Універсальності та єдності людського роду та невід’ємності істотних прав людини, їх пріоритету відносно законів та діяльності держави;

- порівняльний підхід , заснований на зіставленні однотипових політичних явищ ( систем, партій та ін.). Він дозволяє шляхом порівняння двох або більше політичних об’єктів виділити загальні тенденції розвитку політичних процесів;

- історичний підхід, що потребує вивчення політичних явищ у їх послідовному часовому розвитку.

Друга група методів політології – група загальнологічних методів, до яких належать:

- аналіз та синтез;

- індукція та дедукція;

- абстрагування;

- моделювання: математичні, прогностичні, кібернетичні та інші методи.

Третя група методів політології – група методів емпіричних досліджень. До них слід віднести:

- використання електоральної статистики;

- анкетний досвід;

- теорію ігор;

- спостереження: аналіз документів;

- лабораторний експеримент.

Всі ці методи дозволяють політології виділити певні закономірності політичного життя. Сучасні дослідники поділяють всі закономірності політології на чотири групи.

Першу групу складають політико-економічні закономірності, які відображають співвідношення між економічною базою суспільства та політичною владою. Ця група закономірностей була виділена ще К.Марксом, і зараз не всі дослідники поділяють цей погляд на зв’язок політики та економіки. Існує твердження, що політична влада має певну самостійність, а іноді і визначає курс економічного розвитку суспільства. Але слід вважати, що при всій самостійності політичних явищ в житті суспільства вони є відображенням економічних інтересів , хоча і впливають на них.

Друга група – соціально - політичні закономірності. Вони характеризують розвиток політичної влади як особливої соціальної системи з певною логікою та структурою. Ця група закономірностей зумовлює функціонування політичної влади заради стабілізації суспільства. Головна тенденція цієї групи – врахування інтересів та потреб всіх елементів соціальної структури суспільства. Треба зазначити, що у різноманітних політичних системах ці закономірності реалізуються по - різному.

Авторитарній політичній системі притаманна максимальна концентрація влади та насильства. Демократична система спирається на принципи заохочення та згоди, прийняття рішень з урахуванням моделей опозиції. В нашій вітчизняній політології ця група закономірностей вивчена недостатньо. Тому демократизація нашого суспільства здійснюється за допомогою використання стороннього досвіду або методу спроб та помилок.

Третя група – політико-психологічні закономірності, які відображають взаємовідносини між особистістю та владою. До цієї групи входять процеси соціалізації особистості, формування ціннісних орієнтацій, а також формування політичних лідерів та завоювання ними влади.

Четверта група закономірностей політології – закономірності функціонування та розвитку політичного процесу. Ось, наприклад , деякі з них:

- закон загальносоціального історичного прогресу – розширення сфери політичного життя та підвищення її ролі у суспільстві;

- закон суперечної єдності загальносоціального та класового у політичній сфері – політика як засіб реалізації загального інтересу;

- закон різноманітності форм взаємовідносин суб'єктів політичного життя; (політична боротьба, гегемонізм, співробітництво, згода, союз, ізоляція; нейтралізація тощо);

- закон циклічності політичних режимів;

- закон залежності політичної діяльності від свідомості соціальних суб'єктів;

- закон організації політичної діяльності як закон існування політичного життя тощо.

Методологія має наступні пояснення:

1) вчення про методи пізнання та перетворення світу;

2) сукупність методів, що використовуються в будь-якій науці.

Виникнення методології пов’язане з іменами Сократа, Платона, Аристотеля.

Сократ висунув на перший план діалектичну природу мислення в пошуках істини у процесі зіставлення різних за значенням фактів.

Платон у пошуках істини застосовував закони логіки.

Аристотель поєднав методи Сократа та Платона і створив універсальну логічну систему пізнання дійсності.

Таким чином методологія – це вчення про структурну побудову, логічні конструкції, методи та принципи розв’язання наукової проблеми, точніше – вчення про основні принципи побудови, форми та засоби наукового пізнання дійсності.

Основою наукового дослідження є принципи історизму, об’єктивність, соціальний підхід. У свою чергу історизм складається з трьох основних частин:

1 Як історичне явище зародилось.

2 Які шляхи в своєму розвитку пройшло.

3 Чим стало через певний термін часу.

Об’єктивність – це принцип підходу до характеристики аналізу будь-якого явища, історичного факту з позицій об’єктивного пізнання дійсності – незалежно від класових, партійних чи інших поглядів дослідника. Методи, які використовує політологія, умовно поділяються на загальнонаукові, спеціально (специфічно) історичні та методи суміжних наук (міждисциплінарні).

До загальнонаукових методів належать:

1 Історичний.

2 Логічний (аналіз та синтез абстрагування і шлях від абстрактного до логічного, поєднання історичного і логічного аналізів).

3 Метод систематизації (класифікації).

До соціально (специфічні) - історичного методу слід віднести:

1 Хронологічний (послідовність історичних подій в часі).

2 Проблемно-хронологічний (проблема – теоретичне або практичне питання, яке потребує вирішення дослідження).

3 Синхронічний (точний збіг в часі двох або кількох явищ чи процесів).

4 Діахронний (або метод періодизації – гр. dia – через, наскрізь + chronos – час).

5 Порівняльно-історичний. Цей метод використовувався Платоном, Аристотелем тощо. Він заснований на зіставленні однотипних політичних явищ з метою визначення їх загальних специфічних рис. Цей метод набуває особливої актуальності в періоди радикальних політичних та економічних реформ, використання світового досвіду.

6 Ретроспективний (лат. retro – назад + spectare – дивитися ) – звернений до минулого, присвячений розгляду минулого.

7 Метод актуалізації ( прикладні рекомендації, що базуються на «уроках історії»).

Міждисциплінарні методи:

1 Статистичний

2 Математичний

3 Системно-структурний – політичній системі належить верховна влада в суспільстві, яка прагне до самозбереження і виконує наступні функції:

• розподіл цінностей та ресурсів;

• обов’язкове виконання громадянами прийнятих рішень.

4 Соціологічний метод – припускає з’ясування рівня залежності політики від суспільства, соціальна обумовленість політичних явищ, перш за все вплив економіки та ідеології на політичну систему. Цей метод знайшов відображення в «теорії зацікавлених груп» А.Бентлі. Один з проявів соціологічного методу – це культурологічний підхід, що з’ясовує залежність політичних процесів від політичної культури.

5 Функціональний метод – одним з перших цей метод використовував Н. Макіавеллі, відмовившись від релігійних догм та етичних норм, аналізуючи життя суспільства у всій його суперечливості. В цілому цей метод вивчає залежність між політичними явищами.

6 Інституціональний метод – спрямовує на дослідження інституцій, за допомогою яких здійснюється політична діяльність (державні установи, політичні партії, суспільно-політичні об’єднання тощо).

7 Психологічний метод – спрямований на вивчення важелів політичної поведінки, рис характеру, індивідуальних якостей, типових механізмів психологічної мотивації. В сучасному психологічному методі одне з центральних місць відведене психоаналізу, засади якого були розроблені З.Фрейдом. Спираючись на психоаналіз, можливе пояснення типології політичної поведінки.