6.3 Політична соціалізація особистості: сутність, інститути, етапи

На різних ступенях свого розвитку політична культура сус­пільства виконує одну з найважливіших своїх функцій – політичну соціалізацію. Інакше кажучи, входження людини до політики, її підготовка та включення у відносини влади. Це здійснюється в процесі засвоєння панівних культурних норм та орієнтирів, цінностей та моделей політичної поведінки. В свою чергу, політична соціалізація забезпечує відтворення існуючої політичної культури, спадкоємність політичного розвит­ку суспільства. Вона сприяє встановленню суспільного порозумі­ння, впорядковує відносини між громадянином та державою. Як висновок, гарантується відносна стабільність політичного режиму.

Політична соціалізація дає змогу особистості орієнтувати­ся в політичному просторі, брати участь у політичній взаємодії.

Процес політичної соціалізації передбачає не лише засвоєн­ня особистістю інформації та вимог з боку політичної системи і формування лояльності до режиму. В сучасних умовах цей процес повинен втілювати самостійну оцінку особистістю тра­дицій та переконань, усвідомлений вибір моделей поведінки.

Універсальними інститутами політичної соціалізації є родина, система освіти, засоби масової інформації, державні та суспільні організації, окремі політичні події. Завдяки цим інститутам здійснюється залучення людей до домінуючої політичної культу­ри. В різних країнах роль, значення та спрямованість дії даних інститутів політичної соціалізації може сутнісно відрізнятися.

Політична соціалізація має два якісні стани – первісний та вторинний. Різниця між ними – в залежності від віку людини, конкретного політичного досвіду та ступеня самостійності пол­ітичної поведінки й дії.

Первісна соціалізація характеризує початкове (звичайно з трьох-п'яти років) сприйняття людиною політичних категорій. Поступово йде формування вибірково-індивідуального відно­шення людини до явищ політичного життя. Американські вчені Д.Істон та І.Деніс розрізнюють чотири основні складові цього стану. Це безпосереднє сприйняття політичного життя, інфор­мацію про яке дитина отримує в відношеннях та оцінках батьків. Поступово у неї здійснюється персоналізація політики.

Ті чи інші фігури, пов'язані з владою, постають для неї як образи контакту з політичною системою. Такими фігурами можуть стати, наприклад, президент країни, поліцейський. На основі оцінки їх дії дитина засвоює ту чи іншу модель поведін­ки по відношенню до влади. Таким чином, навчаючись любити чи ненавидіти різні політичні образи, дитина ідеалізує політи­ку. З переходом до надособистого бачення політики, цей етап політичної соціалізації постає як інституалізація її якостей та властивостей.

Вторинний етап постає тоді, коли форми та засоби засвоєння людиною політичної інформації, а також оволодіння спеціалізова­ними ролями в сфері влади здійснюється особистістю незалеж­но від тиску групової свідомості чи політичної ситуації. Вторин­на політична соціалізація також може мати різні рівні. В неї найбільш важливим є здатність людини до самостійної розроб­ки різного роду цінностей, уявлень, переваг.

Таким чином, політична свідомість та політична культура є од­ним з найважливіших складових політичного життя, що визнача­ють його зміст та напрямки розвитку. Кожне суспільство має свої специфічні риси політичної свідомості та політичної культури. Од­нак для проведення детального аналізу можна застосувати "чисті" типи, які узагальнюють політично-культурні якості суспільств за різними критеріями, розподіляють різні рівні політичної свідомості.

Саме аналіз політичної свідомості та політичної культури дає нам змогу зрозуміти, чому окремі соціальні групи і навіть цілі народи ведуть себе по-різному в однакових політичних умовах, по-різному оцінюють одні й ті самі явища політичного життя. У цих феноменах втілюється зв'язок поколінь, вплив традиції. Завдяки ним людина входить до суспільного та пол­ітичного життя, бере участь у суспільній взаємодії. Отже, пол­ітична свідомість та політична культура несуть велике функці­ональне навантаження.

Курс політології якраз і спрямований на формування у сту­дентів знань про політичне життя, основи політичної впливо­вості та активної громадянської позиції, без чого неможливе ні створення стабільного демократичного суспільства, ні розроб­ка новітньої ідеї українського державотворення.