Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
конспект лекций Макро.doc
Скачиваний:
18
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
2.28 Mб
Скачать

Проблемні завдання

1 Проаналізувати єдність та відмінність предметів і методів політекономії й макроекономіки.

2 Визначити місце і роль макроекономіки в системі економічних наук.

3 Проаналізувати співвідношення макроекономічної теорії й макроекономічної політики держави.

4 Економічні явища і процеси, які вивчаються на макро- й мікроекономічному рівнях?

Рекомендована література

1 Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д.Базилевича. – К.: Знання, 2007. – С.13- 37.

2 Економічна теорія : макро- і мікроекономіка : Навч. посібник / За. ред.

З.Ватаманюка, С.Панчишина. – К.: Видав.дім ”Альтернативи”, 2001, – С.118-124.

3 Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. В 2-х т. Т.1: Пер. с 13-го англ.изд. М.: ИНФРА-М, 2000, С.3-16, 24-44.

4 Панчишин С.М. Макроекономіка : Навч. посібник для студентів ВНЗ. – 2-е вид.,стер. – К.: Либідь, 2002, – С.18-37.

5 Савченко А.Г. Макроекономіка : Підручник – К.: КНЕУ, 2005. – С.33-62.

6 Економічна теорія: Посібник вищої школи/ Під заг. ред. Воробйова Є.М. – Харків-Київ, 2001. – С.12-43, 463-483.

7 Круш П.В. Макроекономіка та її регулювання: Навч.посібник. – К.: Каравела, 2009 – С.6-27.

Тема 2 макроекономічні показники в системі

НАЦІОНАЛЬНИХ РАХУНКІВ (СНР)

План лекцій і питання для підготовки до семінару (питання, виділені курсивом – теми індивідуальних завдань студентів):

2.1 Система національних рахунків: сутність, етапи розвитку, модифікації. Основні методологічні принципи СНР. Проблеми впровадження СНР в Україні.

2.2 Основні макроекономічні показники: потокові, запасів та економічної кон’юнктури. Методи обліку ВВП та інших макропоказників. ВВП і проблема виміру суспільного добробуту. Нові макропоказники виміру суспільного добробуту.

2.3 Номінальні та реальні макроекономічні показники. Дефлятор ВВП та інші індекси цін. Дефлювання та інфлювання ВВП та інших макропоказників. Тіньова (підпільна) економіка: чинники, можливості обліку в ВВП.

2.4 Навчальний тренінг (основні поняття, проблемні завдання, рекомендо-вана література).

2.1 Система національних рахунків: сутність, етапи розвитку, модифікації. Основні методологічні принципи снр

Система національних рахунків – це сукупність взаємопов’язаних показників певних економічних та соціальних процесів і явищ, класифікованих за певними ознаками (критеріями, категоріями, принципами) з метою відображення цих процесів та явищ в їхньому взаємозв’язку та взаємодії й управління цими процесами для задоволення потреб усіх верств населення як окремої країни, так і всього світу.

Отже, СНР виникла і розвивається як міжнародна система макроекономічних стандартних показників обліку (рахівництва) економічної діяльності всіх суб’єктів у різних сферах економіки: виробництві, розподілі ресурсів і продуктів (послуг), доходів від їхньої реалізації та їх перерозподілі, нагромадженні активів та їх використанні.

Появу СНР вчені пов’язують з найбільш екстремальними подіями, що відбувалися у суспільстві і вимагали скоординованих управлінських рішень і дій урядів та суспільства в цілому.

По-перше, перша світова війна поставила перед урядом країн, втягнених у неї, проблему обліку узагальнюючих – так званих агрегованих показників, за допомогою яких уряди намагалися мобілізувати всі необхідні ресурси для досягнення військових та політичних цілей.

По-друге, циклічні кризові явища в капіталістичній світовій економіці, що ставали все більш глибокими та глобальними (як, наприклад, Велика депресія 1929-1933 р.р.), також вимагали від урядів капіталістичних країн Заходу – найбільш демократичних на той час, тобто залежних від політичного вибору народів цих країн, більш точного „діагнозу” стану економіки і прийняття обґрунтованих економічних і політичних рішень для сталого економічного й соціального розвитку цих країн.

Отже, інформація, що міститься в СНР, необхідна в першу чергу органам державної влади для вироблення ефективної економічної політики, розробки прогнозів подальшого соціально-економічного розвитку.

Користувачами цієї статистичної інформації є також науково-дослідницькі інститути та організації (як національні, так і міжнародні), вчені та викладачі ВНЗ та інших освітніх установ, підприємці та менеджери, які хочуть мати інформацію про стан національної економіки, її стосунки з іншими країнами тощо.

У 1950 році Організацією Європейського Економічного Співробітництва (ОЄЕС) була надрукована перша спрощена стандартна система національних рахунків, яку в 1958 році було перетворено на Стандартну систему національного рахівництва (ССНР).

У 1968 році ООН прийняла нову – модифіковану – другу версію СНР.

У 1993 році фахівцями ООН, МВФ, Світового Банку та Євростату було створено третю – останню і поки що діючу версію СНР, яка містить у собі 500 стандартних рахунків та 26 допоміжних таблиць.

Україна, як й інші країни СНД, теж розпочала перехід до уніфікованої

СНР – 93.

У 1998 році в Україні запроваджено нову бюджетну класифікацію, внесено зміни до методології визначення рахунків первинного розподілу доходів (податків на виробництво та імпорт) і доходів від власності, що сплачують до бюджету суб’єкти підприємницького сектору.

З 2001року Україна здійснює перехід до класифікації видів економічної діяльності (КВЕД), згідно з міжнародними стандартами СНР.

Сучасна СНР-93 спирається на три методологічні принципи.

За першим методологічним принципом продуктивною вважається будь-яка економічна діяльність, що приносить доход суб’єкту або інші блага (продукти або послуги).

Згідно СНР, національний продукт і доход утворюються не лише в галузях матеріального, але й нематеріального виробництва, до яких належить освіта, охорона здоров’я, культура, державне управління тощо.

Ця концепція так званого „розширеного трактування виробництва” не залишає поза увагою й економічну діяльність домогосподарств, які, наприклад, працюють найманою прислугою в інших домогосподарств.

До основних видів економічної діяльності, що відображаються в СНР-93, відносять:

1) виробництво товарів для власного споживання, продажу та нагромадження;

2) виробництво нефінансових послуг;

3) діяльність фінансових установ (банків, страхових компаній тощо);

4) діяльність органів державного управління, що надають неринкові послуги (суспільні блага) населенню;

5) діяльність некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарст-ва (партійні, профспілкові та громадські організації);

6) діяльність домашньої найманої прислуги;

7) житлові послуги, що надаються домовласниками будинків і квартир для власного споживання (умовне оцінювання здійснюється за допомогою ставок квартплати за аналогічні будинки і квартири).

В основі другого методологічного принципу побудови СНР-93 – розподільчого – лежить концепція розподілу первинних доходів.

Первинні доходи – це доходи, які отримують суб’єкти економічної діяльності в процесі первинного розподілу створеної ї реалізованої вартості продуктів чи послуг.

Так, підприємці, реалізуючи свої підприємницькі здібності як фактор виробництва (ресурс), отримують первинний дохід у вигляді прибутку; власник землі як фактор виробництва (ресурсу) отримує за неї орендну плату (у тому числі ренту); власник капіталу (фізичного або грошового) отримує відсоток (процент) або орендну плату; наймані робітники за свою працю отримують заробітну плату.

За цією концепцією до первинних доходів (умовно) відносять також податки на власників факторів виробництва і мито на імпортні товари, що надходять до бюджетів та інших соціальних фондів за певними (фіксованими) ставками. Хоча, по суті, податки, мито та інші платежі до бюджету відносяться до стадії перерозподілу первинних доходів.

За третім методологічним принципом побудови СНР-93 – принципом кінцевого використання отриманих доходів – визначають сфери та суб’єкти кінцевого використання отриманих доходів. Вони йдуть, по-перше, на споживання і заощадження домогосподарств (останнє – це відкладене на майбутнє споживання), по-друге, на інвестиційні (капітальні) витрати приватних підприємств, по-третє, на витрати держави в формі закупівель продуктів чи послуг для задоволення суспільних потреб, по-четверте, на витрати іноземців під час закупівлі вітчизняних товарів, що спрямовуються на експорт за мінусом витрат вітчизняних покупців на імпортні товари.

Розмежування продукції на кінцеву і проміжну необхідне для визначення результатів економічної діяльності без так званого „багаторазового рахунку вартості. Так, борошно, яке купує хлібокомбінат для випічки хліба – проміжний продукт, а хліб, що купується вже населенням – це кінцева продукція.

Крім того, до кінцевої продукції відносять інвестиційні витрати підприємців та держави (на ефективне управління всіма ресурсами, у тому числі людським капіталом) та експортні продукти і послуги. До проміжної продукції також відносять продукти та послуги, що купуються з метою подальшого перероблення або перепродажу.

Усі ці принципи розглядаються у взаємозв’язку, оскільки ресурси і продукти (послуги) знаходяться в постійному кругообігу, перетворюючись одне на одне, породжуючи доходи в вартісній (грошовій) формі та їх використання у вигляді витрат на споживання, інвестування або імпорт. Тому доходи одних суб’єктів треба розглядати одночасно як витрати інших суб’єктів.

Доходи також поділяють на поточні і капітальні. Перші – це отримання зарплати, прибутку, деяких трансфертів: пенсій, стипендій, допомоги тощо. Другі – це трансферти одноразового характеру, які фінансують витрати на придбання основного й оборотного капіталу та заощадження.

Витрати також поділяють на поточні та капітальні. Перші – це затрати на купівлю споживчих товарів, перерозподільчі поточні платежі (сплата податків тощо). Другі – це витрати, пов’язані з придбанням основного капіталу та приростом оборотного капіталу.

Складовою величиною доходів та витрат можуть бути податки, які поділяють на податки на продукти та податки на виробництво.

Перші встановлюють пропорційно вартості або обсягу виробленої і реалізованої продукції (ПДВ, акцизи тощо).

Другі встановлюються пропорційно вартості факторів виробництва (податок на землю, будівлі, основний капітал, фонд зарплати).

Протилежним по відношенню до податків в СНР розглядаються субсидії, які також поділяються на субсидії на продукти та субсидії на виробництво. Перші встановлюють пропорційно обсягам вироблених і розподільних продуктів. Другі – розподіляють прямо пропорційно до факторыв виробництва, використання яких субсидують.

СНР спирається на певну систему категорій. Основні з них – це інституційна одиниця, сектор інституційних одиниць, економічні операції та економічні рахунки.

Інституційні одиниці – це економічні одиниці, які володіють активами, що приносять певні доходи і беруть на себе певні зобов’язання – пасиви або борги.

Інституційними одиницями можуть бути як юридичні особи, так і фізичні, які ведуть відокремлене домашнє господарство.

Вони поділяються на резидентів, які постійно зареєстровані або постійно проживають в певній країні, незалежно від громадянства, і нерезидентів, які знаходяться поза межами певної країни, тобто працюють за кордоном ( іноземні дипломатичні, консульські, зовнішньоторговельні представництва тощо).

Усі інституційні одиниці, які є резидентами країни, об’єднуються у п’ять секторів:

1) нефінансові корпорації (приватні, державні, спільні підприємства);

2) фінансові корпорації (банки, страхові, інвестиційні компанії тощо);

3) органи загального державного управління (центрального та місцевого рівнів, некомерційні бюджетні організації, державні цільові та позабюджетні фонди);

4) домашні господарства (до них відносять також дрібні ферми, невеликі магазини, майстерні тощо);

5) некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства (політичні партії, профспілки, релігійні об’єднання тощо).

Крім того, для врахування результатів економічних відносин резидентів з нерезидентами в СНР виділяється окремий сектор – „Решта світу”.

Усі операції в СНР поділяють на чотири групи:

1) операції з товарами та послугами;

2) розподільчі операції;

3) операції з фінансовими інструментами;

4) інші операції.

Перші характеризують походження продукції (внутрішня продукція або отримана через імпортом) та її використання (проміжна, кінцеве споживання, інвестування та експорт).

Другі складаються, по-перше, з операцій розподілу створеної доданої вартості між факторами виробництва; по-друге, з операцій перерозподілу доходів і багатства (податки з доходів, майна тощо).

Третій вид операцій характеризує так зване „чисте придбання фінансових інструментів” (позики, кредити, приріст депозитів тощо).

Інші операції охоплюють решту економічних потоків, які не були враховані в попередніх операціях (споживання основного капіталу, придбання за мінусом вибуття невироблених нефінансових активів тощо).

Облік операцій у СНР-93 здійснюється за допомогою рахунків.

Більшість рахунків мають вигляд балансової таблиці, яка складається з двох розділів.

Перший розділ показує ресурси, або зміну в зобов’язаннях (пасивах); другий – їх використання або зміну в активах.

Розрізняють такі групи національних рахунків:

- для економіки в цілому (консолідовані рахунки);

- для окремих секторів економіки;

- для галузей економіки;

- для окремих економічних операцій.

Головне місце в СНР посідають консолідовані рахунки і рахунки секторів економіки.

Вони поділяються на поточні рахунки і рахунки нагромадження.

Поточні рахунки складаються з рахунків виробництва, утворення доходу, первинного розподілу доходу, вторинного перерозподілу доходу, використання наявного доходу та скоригованого доходу.

Рахунки нагромадження складаються з рахунків капіталу, фінансових рахунків, рахунків інших змін в активах та пасивах.

Детальніше їх можна розглянути в наступному пункті.