4.2 Інвестиції та сукупний попит на інвестиції. Фактори, що впливають на інвестиційний попит

Інвестиції – це другий після споживчих витрат домогосподарств компонент сукупних витрат. Інвестиції визначаються як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, які забезпечують економічний прибуток інвестору та соціальний ефект працівникам фірми (робоче місце, зарплату, дивіденди тощо).

Інвестиції розподіляються в СНР на три групи:

1. інвестиції фірм в основний капітал;

2. інвестиції в створення запасів сировини, напівфабрикатів або готових виробів за певний статистичний період (в обіговий капітал);

3. інвестиції в житловий фонд: на його підтримку або будівництво нового житла.

Сучасна економічна теорія відокремлює ще один вид інвестицій – інвестиції в інтелектуальний капітал, тобто знання та здібності людини, на базі яких створюються нові ідеї, знання, теорії та практичні дії, що передаються від покоління до покоління і утворюють науково-технічний і соціально-економічний прогрес.

Джерелом інвестицій є, в основному, заощадження. Проблема перетворення заощаджень (S) на інвестиції (I) пов’язана з тим, що заощаджувачі та інвестори є різними суб’єктами і мають різні наміри та плани діяльності. Наприклад, найманий працівник, отримуючи дохід, може його частково не витрачати, не вкладаючи в банк або цінні папери. Підприємства, реалізуючи свою продукцію населенню, повертають його доходи собі і знову інвестують і також можуть спрямувати на придбання цінностей для збереження своїх активів у ліквідній формі. Тому процес заощадження (нагромадження) може не збігатися з процесом інвестування, тобто обсяг інвестицій може не співпадати з обсягом заощаджень. Остання обставина є умовою порушення макрорівноваги в економіці.

Як же чинники визначають схильність до інвестування та обсяг інвестицій? По-перше, інвестор керується у своїй поведінці очікуваним рівнем прибутку (Р¹). Якщо очікується низька норма прибутку, то схильність до інвестування зменшується і, навпаки. По-друге, інвестор керується альтернативним використанням своїх заощаджень або капітальних благ. В першу чергу, таким альтернативним розміщенням заощаджень є їх вкладання на депозитні рахунки в банки. Якщо реальна процентна ставка на депозитному рахунку буде перевищувати реальну норму (рівень) очікуваного прибутку (r¹ > P¹), то інвестиції не будуть здійснюватися і, навпаки.

Слід зазначити, що реальна процентна ставка – це номінальна процентна ставка, скоригована на індекс зміни цін в країні (індекс Пааше або індекс Ласпейреса)

r_реал. = . (4.12)

Умовний приклад. Інвестор планує вкласти в інвестиційний проект 100 тис.грн. і отримати реальну норму прибутку в 10% (тобто, маса прибутку складає 10 тис.грн). При цьому номінальна ставка процента за депозитом складає 12 % (на рік), а рівень річної інфляції складає 8 відсотків. Визначити вигідність інвестування в інвестиційний проект.

r

I S

e

r_e

I(S)e I(S)

Рисунок 4.4 - Взаємозв’язок r, S та І (за класичною теорією)

За класичною теорією взаємозв’язок між реальною нормою відсотка і заощадженнями є прямим, та оберненим між реальною нормою відсотка та інвестиціями.

З рисунка 4.4 видно, що інвестори зацікавлені в зменшенні процентної ставки за кредитами, а заощаджувачі, навпаки, у збільшенні відсоткової ставки за депозитними рахунками. Тому їхні інтереси поєднаються у точці е, через яку буде визначена, по-перше, середня рівноважна ставка (r_е) відсотка (але на практиці за депозитами < ніж за кредитами), а, по-друге, визначиться рівноважна кількість інвестицій і заощаджень – S(І)е.

Отже, за класичною (неокласичною) теорією, обсяг інвестицій не є функцією від поточного доходу, а залежить від відсоткової ставки та її коливань під впливом попиту і пропозиції грошей та кредитів, інших фінансових активів і пасивів.

За кейнсіанською теорією, підхід до інвестицій і інвестування більш структурований і знаходиться під впливом державного регулювання та інших факторів (інституційних, законодавчих, політичних тощо). Отже, інвестиційний попит складається не тільки під впливом відсоткової ставки за депозитами та кредитами, а ще й залежить від таких невідсоткових факторів, як:

1) величина поточних доходів і реального багатства (накопичень), тобто політики зайнятості і доходів населення;

2) накопичення невикористаних виробничих потужностей, особливо в умовах кризи перевиробництва, що гальмує схильність підприємця до інвестування;

3) недовіра населення до приватних і державних інституцій, що призводить до збільшення пасивних накопичень на так званий „чорний день” (безробіття, хвороба і тощо) поза банками та іншими фінансово-кредитними інституціями;

4) швидке моральне старіння матеріальних капітальних благ (і нематеріаль-них також), що призводить до відповідного впровадження прискореної амортизаційної політики держави і корпоративного сектора економіки;

5) ініціювання державою розвитку і підтримки дрібного і середнього бізнесу, освіти, науки (особливо фундаментальної), загальної і фізичної культури та спорту, здоров’я населення, захист довкілля тощо;

6) проведення державою активної соціальної політики захисту економічно пасивної частини населення (інваліди, багатодітні сім’ї, пенсіонери, безробітні, хворі тощо);

7) зміни в очікуваннях як з боку домашніх господарств, так і збоку підприємств, які пов’язані в першу чергу зі змінами в макроекономічній політиці держави та змінами світової кон’юнктури ринків товарів, капіталів, ресурсів.

Також впливають на ці очікування такі інституції ринку як фондові, товарні, валютні біржі, великі банки і ТНК, прогнозні експертні оцінки провідних міжнародних і національних фінансово-економічних організацій (МВФ, Світовий банк тощо). Загальна риса цих факторів – вони зміщують криву інвестицій вправоруч вгору або ліворуч вниз.

До цих загальних факторів, що впливають на інвестування і заощадження, додаються і деякі специфічні фактори, характерні для кожної окремої країни або групи країн зі схожими проблемами розвитку (наприклад, постсоціалістичних країн).