Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
filosofiya_1-7_Word_2.docx
Скачиваний:
40
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
71.63 Кб
Скачать

10. Специфіка ймовірносно-статистичних підходів

Ймовірносно-статистичні методи засновані на обліку дії безлічі випадкових факторів, які характеризуються стійкою частотою. Це і дозволяє розкрити необхідність (закон), який «пробивається» через сукупні дії безлічі випадковостей. Названі методи спираються на теорію ймовірностей, яку часто називають наукою про випадковість.

Імовірність - кількісна міра (ступінь) можливості появи певного явища, події за певних умов. Діапазон ймовірності від нуля (неможливість) до одиниці (дійсність).

Ймовірносно-статистичні методи засновані на розрізненні динамічних і статистичних законів за таким критерієм (основи), як характер випливаючих з них пророкувань. У законах динамічного типу передбачення мають точно визначений однозначний характер (наприклад, у класичній механіці). Динамічні закони характеризують поведінку відносно ізольованих об'єктів, що складаються з невеликого числа елементів, в яких можна абстрагуватися від цілого ряду випадкових факторів.

У статистичних законах передбачення носять не достовірний, а лише імовірнісний характер. Подібний характер пророкувань обумовлений дією безлічі випадкових факторів, які мають місце в статистичних колективах або масових подіях

Статистична закономірність виникає як результат, взаємодії великого числа елементів, складових колектив, і тому характеризує не стільки поведінку окремого елемента, скільки колективу в цілому.

Статистичні закони, хоча і не дають однозначних і достовірних передбачень, проте є єдино можливими при дослідженні масових явищ випадкового характеру. За сукупною дією різних факторів випадкового характеру, які практично неможливо охопити, статистичні закони розкривають щось стійке, необхідне, повторюване. Вони служать підтвердженням діалектики перетворення випадкового в необхідне. Динамічні закони виявляються граничним випадком статистичних, коли ймовірність стає практично достовірністю.

Ймовірносно-статистичні методи широко застосовуються при вивченні масових, а не окремих явищ випадкового.

Названі методи тому й називаються загальнонауковими, що застосовуються у всіх науках, але обов'язково з урахуванням особливостей предмета кожної науки чи наукової дисципліни та специфіки пізнання природних, соціальних і духовних явищ.

11. Раціональність в античній філософії

Характерною рисою античного раціоналізму, що визначила і суть першої європейської інтелектуальної революції, слід вважати формування культури дефініції. Перевага понять над чуттєвими образами, умоглядів над враженнями і думками, дедукції над індукцією, рефлексії над буденною свідомістю краще і раніше за інших вловив і використовував Сократ. Саме він починає кардинальний поворот всієї філософії в бік переосмислення природи розуму і підстав достовірності знання.

Одним з найважливіших принципів розуму Сократ вважав принцип доцільності, об'єктивної нормативності. Речі не тільки мінливі, а й стійкі, інакше вони були б у принципі непізнавані.

По достоїнству оцінивши об'єктивну значимість і раціональний сенс імен-понять, Платон створює свою філософську систему перш за все як систему понятійну. Наполягаючи на трактуванні філософського мислення як умоглядного мистецтва, Платон, як і Сократ, зовсім не заперечував значення людських почуттів і пристрастей.

Мова йде про платонівських Ідеї, які представляють собою феномен субстанционального характеру, експліціруемий як суто раціональна (смислова) передумова всіх чуттєво сприймаються речей і уособлює собою закон і основу їх природного і штучного конструювання. Ідея - носій і хранитель вічних і незмінних властивостей і характеристик, родова квінтесенція. Ідея - єдність багато чого, пізнати багато чого можна лише пізнавши це єдине.

Платонівська експлікація Ідей як родових сутностей зіграла важливу роль у формуванні одного з найважливіших напрямків філософського раціоналізму - реалізму з його культом загальних понять. Фундаменталистская традиція у філософії та методології грунтується на вірі в можливість існування суворого достовірного знання і вимозі обгрунтування всього знання до складових його кінцевих аксіоматичних положень. Цей класичний метафізичний міф про існування достовірних (надійних) підстав людського знання сходить до античності, зокрема, до Пармениду елейскої, який, як відомо, виділяв два шляхи пізнання - шлях істини і шлях думки. Слідом за Парменідом фундаменталістську установку розвивав і Платон, який втілював собою тип мудреця-софократа, не шукає, а володіє істиною і, подібно дельфійського оракула, прорікає її і навчав їй інших. У тому ж дусі міркував і Аристотель, сформулювавши ідеал суворого достовірного наукового знання Цій точці зору дотримувався вже філософ-досократики Ксенофан Колофонскій. Але Ксенофан вже тоді вчив, що прогрес наукового знання може полягати в нашому пошуку істини. Три найважливіших гносеологічних положення: 1) істина якщо й існує, то вона не пізнавана, принаймні, людиною, він може мати лише думку, тобто лише припускати, а не розташовувати істиною; 2) не існує критерію істини, 3) існує раціональний критерій прогресу в пошуку істини і тому критерій наукового прогресу. Таким раціональним критерієм є наука як критична діяльність.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]