25. Основні риси нової парадигми пізнання

Контури (основні риси) нової формується парадигми соціально-гуманітарного знання і його методології «вимальовуються» в наступному вигляді.

1. Зближення природознавства і соціально-гуманітарних наук, у тому числі їх методологічне взаємозбагачення.

2. Все більш тісне зближення і взаємодія протилежних концептуально-методологічних підходів: раціональних і внераціональних, наукових і позанаукових, екзотеріческіх та езотеричних, явного і неявного знання і т. п.

3. Різке розширення внутрінаучнимі рефлексії в самих гуманітарних науках, тобто посилення уваги до власних гносеологічним і методологічним проблемам, прагнення пов'язати органічно рішення останніх з рішенням специфічно-змістовних питань цих наук.

4. Широке впровадження апарату герменевтики, культурології, які розуміють методик, що викликає - і чим далі, тим більше - зближення пояснювального і інтерпретаційного підходів. Соціальні науки сьогодні представляють собою арену взаємодії пояснення та інтерпретації.

5. Активне впровадження в соціальне пізнання ідей і методів синергетики і зростання у зв'язку з цим статистично-імовірнісних методів і прийомів. Підвищується увагу до випадкових, невизначеним, нелінійним процесам, до нестабільних (біфуркаційним) відкритим системам.

Стає все більш гострою необхідність у формуванні у представників гуманітарних наук так званого «нелінійного мислення».

6. В даний час відбувається різка зміна суб'єкт-об'єктних відносин у бік суб'єктивного фактора, поворот до конкретної людини.

7. Формуються і затверджуються нові регулятиви людської діяльності. Якщо раніше серед регулятивов, що визначають її, були орієнтації на традиції, наступність, споглядальність у ставленні до зовнішнього світу, то в сучасному суспільстві ці регулятиви поступово замінюються на протилежні. Пріоритет традиції змінився визнанням безумовної цінності інновацій, новизни, оригінальності, нестандартності.

8. Всі настійніше виникає необхідність у створенні цілісної концепції життєдіяльності людини в єдності його соціальної та біологічної сторін.

9. Характерною рисою нової парадигми соціальної методології є все посилення прагнення представників гуманітарних наук підвищити концептуальний, теоретичний статус останніх на основі нових методологічних підходів.

10. Зростання уваги до діалектики як важливому методу дослідження соціального життя у всіх її проявах.

11. Всі зриміше вимальовується орієнтація сучасної гуманітарної методології не тільки на пізнання, а й на соціально-історичну практику, тобто теоретизації і методологізація останньої. Проблема регуляції практики на основі певних принципів і норм і проблема «обнаучуванням» соціального світу стають все більш актуальними.