5.Сутність пояснень і які його основні функції

Пояснення зазвичай тісно пов'язане з описом і становить основу для наукового передбачення. Тому в найзагальнішому вигляді поясненням можна назвати підведення конкретного факту чи явища під деяке узагальнення (закон і причину насамперед). Розкриваючи сутність об'єкта, пояснення також сприяє уточненню та розвитку знань, які використовуються в якості підстави пояснення. Таким чином, рішення пояснювальних завдань - найважливіший стимул розвитку наукового знання і його концептуального апарату. Найбільш розвиненою і широко відомою формою наукового пояснення є пояснення, що вживаються на основі теоретичних законів (як динамічних, так і ймовірносно-статистичних) і передбачають осмислення роз'яснював явища в системі теоретичного знання.

Це дедуктивно-номологіческой модель наукового пояснення. Ця модель (схема) підводить пояснюване явище під певний закон - в цьому полягає його особливість. У даній моделі пояснення зводиться до дедукції явищ із законів.

У галузі гуманітарних (соціальних) наук використовується так зване раціональне пояснення. Його суть полягає в тому, що при поясненні вчинку деякої історичної особистості дослідник намагається розкрити ті мотиви, якими керувався діючий суб'єкт, і показати, що в світлі цих мотивів вчинок був раціональним (розумним). Розуміння і пояснення тісно пов'язані. Однак треба мати на увазі, що розуміння не зводиться до пояснення, так як - особливо в соціальному пізнанні - неможливо відволіктися від конкретних особистостей, їх діяльності, від їхніх думок і почуттів, цілей і бажань і т. п. Крім того, розуміння не можна протиставляти поясненню, а тим більше відривати один від одного ці дві дослідницькі процедури, які доповнюють один одного і діють в будь-якій галузі людського пізнання. Однак у соціальному пізнанні перевага віддається розуміючим методиками, обумовленим насамперед специфікою його предмета, в природознавстві - пояснює.

6. Загальнонаукові методи емпіричного досліджень

Метод спостереження, на відміну від простого споглядання, має смисл, прийоми і засоби, опосередковані науковою ідеєю, наявним знанням, яке показує де, що і як спостерігати. Під спостереженням розуміється цілеспрямоване сприйняття явищ об'єк-. тивної дійсності, у ході якого одержуються знання про зовнішні сторони, властивості і відношення об'єктів. Процес використання методу наукового спостереження є не пасивним спогляданням світу, а особливим видом наукової діяльності, що включає як елементи:

- спостерігача, тобто дослідника, ученого;

- об'єкт спостереження - явища об'єктивної дійсності;

- засоби спостереження — прилади і матеріальні носії передачі інформації від. об'єкта до спостерігача.

Метод вимірювання - це форма методу спостереження, при застосуванні якого фіксуються кількісні аспекти якісних характеристик об'єктів за допомогою певного масштабу (одиниці вимірювання) та алгоритму (правил) процесу вимірювання. Вимірювання є процедурою встановлення однієї величини за допомогою іншої, прийнятої за еталон. Метод вимірювання включає три головних моменти:

- вибір одиниці вимірювання й одержання набору відповідних мір;

- встановлення правил порівняння вимірювальної величини з мірою і правил складання мір:

- описання процедури вимірювання як експериментальної дії та її результатів.

Метод порівняння. У основі його методу лежить порівняння чи зіставлення об'єктів за будь-якими подібними властивостями, у результаті якого виявляється загальне і відмінне між цими об'єктами.. Метод порівняння має науковий характер лише в тому випадку, якщо порівнюються не випадкові факти правової дійсності, а закономірні та типові, які мають достатній ступінь достовірності. Порівняння може бути:

- якісним - коли виявляється наявність або відсутність властивостей об'єктів;

- кількісним — у процесі якого виявляються кількісні розходження або тотожність;

- динамічним - в основі якого лежить порівняння різноманітних станів одного об'єкта.

Експериментальний метод. Значення експериментального методу виявляється в тому, що його використання дозволяти дати відповіді на раніше поставлені питання, виявити нові проблеми, вирішення яких потребує набуття нового досвіду і проведення нових експериментів. Він використовується в науці у зв'язку з пізнавальними завданнями, для вирішення яких необхідно звертатися до певної форми практичної дії, до створення організованого, штучного середовища і використання спостережної матеріальної взаємодії з метою одержання наукової інформації.. Щоб здійснити експеримент, потрібні операції, що дають змогу перекласти логіку поведінки у логіку пізнання, матеріальну залежність у логічну. Для цього необхідні:

- принципи теорії і логічно похідні від них наслідки;

?- ідеалізована картина поведінки об'єктів;

- практика ототожнення у заданому інтервалі абстракції та певної матеріальної конструкції.

Існує два типи експериментів - дослідницький експеримент, що пов'язаний з пошуком невідомих залежностей між кількома параметрами об'єкта, та перевірочний експеримент, що застосовується у випадках, коли потрібно підтвердити або скасувати ті чи інші наслідки теорії.

Метод опису спрямований на закріплення і передачу результатів дослідження за допомогою визначених знакових засобів. Емпіричний опис - це фіксація засобами природної або штучної мови зведень про об'єкти, даних у спостереженні, а також перебування емпіричних залежностей між результатами вимірів. За допомогою опису почуттєва інформація перекладається на мову понять, знаків, схем, малюнків, графіків і цифр, приймаючи таким чином форму, зручну для подальшого раціонального опрацювання (систематизації, класифікації й узагальнення). Опис підрозділяється на два головних види ~ якісний і кількісний. Якісний опис здійснюється з застосуванням мови відповідної науки, а кількісний — мови математики і припускає проведення "різноманітних вимірювальних процедур. Опис як метод емпіричного дослідження безпосередньо пов'язаний зі спостереженням, виміром, порівнянням, експериментом і іншими.