4.3 Накопичення та використання органічних та мінеральних добрив.

Для формування врожаю рис використовує значну кількість поживних речовин. З урожаєм 50 -60 ц/га зерна та відповідної кількості побічної продукції рис виносить із ґрунту 120 – 145 кг азоту , 50 – 62 фосфору , 120-150 кг калію. На одиницю врожаю рис виносить менше поживних речовин, ніж кукурудза, і ще менше , ніж цукрові буряки та картопля.

Під час вегетації рис використовує значну кількість елементів живлення, і на сам перед азоту, фосфору та калію. Тому він дуже чутливий до нестачі їх у ґрунті. Особливо рис чутливий до нестачі азоту. Рослини жовтіють , продуктивність фотосинтезу зменшується, повільно кущаться , утворюється невелика і слабко озернена волоть.

На ріст і розвиток рослин рису значно впливає наявність у ґрунті фосфору. Нестача його викликає порушення білкового обміну в рослинах , унаслідок чого сходи рису мають листки зі звуженими пластинками , коренева система розвивається слабко, кущіння починається із запізненням і протікає повільно, волоть має невеликі розміри.

Висока потреба рису в калії задовольняється природніми запасами його в ґрунті і зрошувальній воді.

Для розвитку рису крім азоту, фосфору, і калію потрібні сірка, залізо , кальцій , мідь ,цинк, молібден, манган тощо . Майже всі ці елементи входять до складу ферментів , які беруть участь у біохімічних процесах у рослинах рису. Внесення мікроелементів у грунт до сівби або передпосівна обробка насіння рису солями мікроелементів підвищує продуктивність рослин , стійкість їх проти несприятливих факторів зовнішнього середовища.

Ґрунти на рисових полях систематично поповнюються свіжою органічною речовиною за рахунок пожнивних і кореневих решток культур сівозміни та внесення органічних добрив.

Органічні речовини підвищують біологічну активність грунту,збільшують мобілізацію доступних для рослин рису форм поживних речовин, поліпшують агрегатний склад і водно – фізичні властивості грунту та створюють сприятливі для живлення рису окисно – відновні умови грунтового середовища. Свіжа органічна речовина , яка наробляється в грунт рисового поля , відіграє важливу роль як джерело енергії для життєдіяльності корисної мікрофлори , поліпшує фізичні і фізико – хімічні процеси в ґрунті, який тривалий час знаходиться під затопленням водою.

Для періодичного поповнення ґрунту свіжою органічною речовиною використовують гній , компости, бобові сидеральні культури. Особливу увагу приділяють внесенню органічної речовини на місцях, де знімається шар ґрунту під час капітального планування чеків. Для цього насамперед треба вносити гній.

Гній вносять навесні у напівперепрілому або перепрілому стані під переорювання ґрунту. У разі вирощування рису в сівозміні норма внесення гною становить 20 – 40 т/га. Максимальна глибина заробляння гною 15 см, мінімальна – 10 см. Розмір грудочок гною , що вноситься під рис , не повинен перевищувати 60 мм, а вміст великих фракцій допускається не більш як 30% норми внесення .

Для удобрення рису використовують також зелене добриво , вирощуючи сидеральні культури , зелену масу Яких заорюють у грунт з метою підвищення його родючості. Заорювати зелену масу сидеральних культур , яка багата на азот , слід незадовго до сівби рису – за 5 – 10 діб. За більшого розриву в часі між заорюванням зеленого добрива і сівбою рису може відбуватись передчасна мінералізація азоту , що містить в сидераті, та нагромадження в ґрунті нітратів , які вимиваються після затоплення поля. Висока ефективність сидератів забезпечується за умови , якщо заорюється понад 20 – 25 т/га зеленої маси у подрібненому стані на глибину 10 – 15 см.

Як органічне добриво під рис можна вносити його солому . Норма внесення рисової соломи – 4 – 6 т/га . Перед внесенням її ретельно подрібнюють на часточки завдовжки не більш як 10 см. Одночасно з соломою на кожну тонну її вносять по 6 – 8 кг мінерального азоту. Солому заробляють на глибину 12 – 15 см.

Рис добре реагує на внесення мінеральних добрив.

Мінеральні добрива не тільки відшкодовують загальну нестачу доступних форм поживних речовин , які використовує рис з ґрунту для формування високого врожаю, а й усувають невідповідність між природним темпом мобілізації елементів живлення у ґрунті та потребою в них рису протягом усієї вегетації.

Під час появи сходів рису природна мобілізація доступних форм поживних речовин у ґрунті відбувається ще повільно і молоді рослини зі слабко розвинутою кореневою системою недостатньо забезпечуються мінеральним живленням навіть на родючих ґрунтах. Часто спостерігається незадовільна забезпеченість рослин елементами живлення у найбільш відповідальній фазі росту і розвитку – кущіння , формування волоті та ін.. Тому тільки за правильного добору норм і строків внесення добрив цю невідповідність можна усунути.

Рис найкраще реагує на внесення азотних добрив. Вони відіграють вирішальну роль у системі удобрення цієї культури. При цьому треба враховувати форму , в якій азот знаходиться в добривах. Щоб зменшити втрати азоту з добрив, слід звести до мінімуму період між внесенням азотних добрив , їх загортанням у грунт і затопленням полів. Норма азотних добрив залежить від родючості ґрунту, погодних умов ,сорту ,строків сівби, попередника та ін.. факторів, проте як надлишок, так і нестача азоту різко позначаються на врожаї рису.

Основну частину азотних добрив (2/3 норми )вносять перед сівбою , а решту – для підживлення у період від появи сходів до кущіння . Перед початком кущіння рослин шар води в чеках зменшують до 5 – 7 см і посіви підживлюють азотними добривами. Після закінчення кущіння рослин шар води в чеках знову підвищують до 12 – 15 см.

Внесення фосфорних добрив під рис значно підвищує врожай зерна ,проте на полях, у ґрунтах яких містяться навіть важкорозчинні форми фосфору, рис добре забезпечений цим елементом живлення, оскільки затоплення водою сприяє перетворенню цих форм на легкорозчинні . Фосфорні добрива ефективніші під час внесення їх разом з азотними.

Оптимальна норма фосфору залежно від попередника і запасів рухомих фосфатів у ґрунті становить 60 – 90кг/га. Враховуючи низьку рухомість фосфору в ґрунті, його можна вносити заздалегідь під зяблеву оранку або під передпосівний обробіток ґрунту. Підживлення рису фосфорними добривами у період вегетації дає менший приріст урожаю , ніж внесення тієї самої дози до сівби . Якщо фосфорні добрива не вносити , то їх доцільно внести для підживлення разом з азотними .

Ґрунти на рисових полях майже завжди містять достатньо кількість калію, однак рис добре реагує на внесення легкодоступних форм цього елемента , особливо в другий період вегетації.

Калій позитивно впливає на врожай та дещо поліпшує стійкість рослин проти вилягання . Якщо треба вносити калій , то норма його не повинна перевищувати 60 кг/га . Нині калійні добрива вносять через кілька років після вирощування рису в одному чеку.

Фосфорні та калійні добрива вносять за 12 – 15 діб до сівби рису, азотні – не раніше ніж за 4- 5 діб до сівби.

Якщо після внесення азотних добрив чеки ще певний час затоплені , то у верхньому шарі ґрунту накопичується значна кількість нітратів , які після затоплення швидко вимиваються й денітрифікуються або відновлюються до аміаку. Тому на рисових полях треба вносити тільки ті азотні добрива , які містять азотв амонійній ( сульфат амонію, хлорид амонію складні добрива з амонієм ), аміачній ( безводний аміак , аміачна вода) або амідній (сечовина) формах. Після їх перетворення в ґрунті азот знаходиться в амонійній формі.

Для удобрення рису використовують усі форми фосфорних добрив , але найчастіше вносять суперфосфат , рідше фосфоритне борошно та преципітат. Із калійних добрив під рис вносять калійну сіль, хлорид або сульфат калію , сильвініт.