4.2. Сівозміни, система обробітку ґрунту, боротьба з забур'яненістю полів, використання зрошуваних земель у господарстві.

Сівозміни.

Сівозміна – це науково обґрунтоване чергування сільськогосподарських культур і парів у часі та на території господарства або тільки у часі на одному полі. У кожній сівозміні здійснюється система обробітку та удобрення ґрунту, що забезпечує підвищення його родючості і врожайності сільськогосподарських культур.

Раціональне чергування культур – це спосіб регулювання вмісту органічної речовини в ґрунті , захід для підтримування і поліпшення фізичних та хімічних його властивостей , необхідних для боротьби з бур’янами та шкідниками сільськогосподарських культур.

Основою сівозміни є певна структура посівних площ , яка визначається спеціалізацією господарства, його грунтово – кліматичними та організаційно – господарськими умовами .

Кожна сівозміна займає заплановану площу , має певну кількість однакових за площею полів і характеризується встановленим порядком чергування культур.

Рисові сівозміни є системою організаційно-господарських, економічних і агротехнічних заходів, спрямованих на раціональне використання землі, розміщення і чергування культур, підвищення родючості ґрунтів і на цій основі одержання високих урожаїв як рису, так і супутніх культур. Спрямованість сівозмін повинна відповідати таким вимогам:

• посіви рису повинні займати 50 % сівозмінної площі і розміщуватися по кращих попередникам;

• набір супутніх культур повинен сприяти підвищенню родючості ґрунтів, очищенню сівозмін від специфічних рисових бур'янів, хвороб і шкідників, підтриманню оптимального меліоративного стану систем на період ротації, підвищенню економічної ефективності сівозмін.

Чергування культур в сівозміні .

Шестипільна

1. Люцерна під покрив зернових

2. Люцерна

3. Рис

4. Рис

5. Агромеліоративне поле + сидеральна культура.

6. Рис

7. Агромеліоративне поле + сидеральна культура

8. Рис

Насичення рисом – 50,0 %

Семипільна

1. Ярі на з/к + літній посів люцерни

2. Люцерна

3. Люцерна

4. Рис

5. Рис

6. Агромеліоративне поле + сидеральна культура

7. Рис

Насиченість рисом – 42,8%

Восьмипільна

1. Люцерна під покрив зернових

2. Люцерна

3. Рис

4. Рис

5. Агромеліоративне поле + сидеральна культура

6. Рис

7. Агромеліоративне поле + сидеральна культура

8. Рис

Насиченість рису – 50, 0 %

Рекомендоване насичення сівозмін основною культурою - рисом , дозволяє стабілізувати загальне водоспоживання на оптимальному рівні, забезпечує підвищення родючості ґрунту за рахунок використання кращих попередників і застосування органічних та сидеральних добрив , а також дозволяє своєчасно звільнити поля від супутніх культур для проведення агротехнічних заходів для підтримання належного фіто санітарного та меліоративного стану систем.

Порівняно високий рівень тепло забезпечення і тривалий без морозний період дають можливість широко використовувати поєднання основної та проміжних культур у рисових сівозмінах. Посіви рису в сівозмінах повинні розміщуватись по кращих попередниках .

Одним із кращих попередників для рису є багаторічні трави. Їх використання з успіхом вирішує питання покращення поживного режиму грунту , його структури , підвищення біологічної активності грунту за рахунок активного розвитку сапрофітної мікрофлори, що сприяє відновленню й підвищенню родючості рисових полів.

Люцерна також є кращим попередником рису , урожай якого в значній мірі залежить від стану посівів люцерни.

Обробіток ґрунту рисових полів

Обробітком ґрунту називається механічна дія на нього робочих органів механізмів та знарядь , забезпечують створення найкращих умов для вирощування сільськогосподарських культур. Правильний обробіток ґрунту – одна з ланок підвищення його родючості , вирощування високих і сталих урожаїв сільськогосподарських культур, захист його від ерозії.

При розміщенні рису по багаторічних травах після їх остаточного укосу обробляють пласти важкою дисковою бороною БДТ – 7 на глибину 10 – 12 см у два сліди , після чого проводять зяблеву оранку плугами з передплужниками на глибину 27 -30 см.

Зяблеву оранку з попереднім лущенням стерні дисковими лущильниками здійснюють при розміщенні рису після рису , зайнятого пару на глибину 20 – 22 см.

На полях сильно засмічених бульбо комишем, очеретом, рогозом, сусаком зонтикоподібним орють мілко – на 12 – 14 см , що сприяє доброму проморожуванню і просушуванню ґрунту та загибелі бур’янів. Мілку оранку (18 -20см)проводять також на солонцюватих ґрунтах

Весняна підготовка ґрунту залежить від попередника та фізичного стану ґрунту.

При залишенні люцерни на зелену масу за рахунок весняного відростання , після її використання в другій – третій декадах квітня здійснюють поверхневий обробіток пласта важкими дисковими боронами БДТ – 7 у два сліди із загортанням рослинних решток на глибину 10 – 12 см і вирівнювання поля планувальниками Д -719, ПА- 4 . Перед сівбою рису вносять мінеральні добрива заробляють їх фрезерним культиватором КФГ -3,6 – 01 на глибину 6-8 см і поле ущільнюють важкими гладенькими котками.

Ділянки забур’яненості бульбо комишем , рогозом та зорані восени на глибину 12 -14 см , навесні боронують з видаленням кореневищ, після чого орють на 22 – 25 см, а перед сівбою вирівнюють вирівнювачем в агрегаті з котками .

Весняний обробіток ґрунту , зораного восени на повну глибину, починаються з боронування, яке запобігає підняттю солей до поверхні, після чого вносять добрива розкидачами РУМ – 8 та загортають їх чизель – культиваторами ЧКУ – 4 або культиваторами – фрезами КФГ – 3,6 – 01. До початку сівби поле вирівнюють вирівнювачами в агрегаті з котками.

Чеки які запливали , за 7 – 8 днів до сівби рису переорюють на глибину 16 – 18 см плугами ПН – 4 – 35 в агрегаті з котками .

Навесні на рисових полях проводять також ремонтна – відновлювальне планування (зрізують підвищення і засипають пониження скреперами ) та експлуатаційне планування планувальником П – 4, яким вирівнюють гребені, подрібнюють грудки землі.

Захист рису від бур'янів.При вирощуванні рису велике значення приділяється боротьбі з бур’янами. Для цього на рисових полях слід ширше застосовувати гербіциди в поєднанні з підсушуванням ґрунту в фазу сходів рису. Підсушування рисового поля після першого заливу водою перериває життєвий цикл і пригнічує розвиток багатьох синьо-зелених водоростей.

Заходи боротьби з бур'янами рису можна розділити на агротехнічні і хімічні. До агротехнічних заходів боротьби відносяться: дотримання сівозмін і правильна обробка ґрунту із застосуванням зяблевій оранки, посів кондиційним насінням не нижче за 1 класу.

Хімічні засоби при даній технології застосовують для контролю розвитку болотних бур'янів. В фазу кущіння рису наземною апаратурою, по невеликому шару води посіви обприскують розчином одного із гербіцидів -Сиріус, 10 % з. п., 200 г/га, Базагран М, 37,5 % в.р. - 2,0-3,0 л/га, Базагран, 48% в.р. - 2,0-4,0 л/га. В цю ж фазу, в разі необхідності, виконують підживлення посівів гранульованими сечовиною або сульфатом амонію із розрахунку 25 % від загальної норми (N30-50)

Одним із головних факторів, які підвищують урожай рису, є обґрунтоване застосування добрив. Тільки за достатнього забезпечення поживними речовинами можливе стабільне одержання високого врожаю. За умови достатньої забезпеченості вологою добрива на рисовому полі дають найбільш стабільне збільшення урожаю.

Головним елементом живлення рослин рису є азот, який впливає не тільки на продуктивність, структуру урожаю, а й на якість продукції зерна сорту.

Високі дози азоту сприяють інтенсивному росту рослин рису та збільшення вегетаційного періоду. Недостатній вміст фосфору у ґрунті на ранніх фазах вегетації (сходи) викликає слабкий розвиток кореневої системи, збільшує тривалість періоду кущіння та недостатню озерненість волоті. В прямій залежності від кількості внесеного азотного добрива знаходиться стійкість рослин до вилягання.

Рис найбільше потребує основних елементів живлення у фази кущіння та трубкування. У цей період у рослини рису надходить близько 65-75% азоту від загального споживання.

При застосуванні добрив на рисових полях важливо звертати увагу на їхні форми. Добрива, які містять азот у нітратній формі, для рису є неефективними. Внесення одних фосфорних добрив малоефективне, при затопленні поля у фосфатів збільшується рухомість. Калійні добрива дуже слабко впливають на врожай рису.

Строки внесення азотних добрив впливають також і на урожайність насіння рису.

Підвищений вміст азоту в ґрунті збільшує довжину волоті і кількість колосків в ній, що, в кінцевому результаті, впливає на продуктивність рису.

Передпосівна обробка насіння рису 30%-ним розчином сульфату амонію протягом доби, з наступним просушуванням протягом 4-х годин і висівання його на глибину 3 см із затопленням шаром води до 20 см помітно збільшує густоту сходів і життєвість проростків.

Життєздатність насіння рису довше зберігається за внесення добрив з розрахунку N₃₄P₃₄K₃₄. За більш високих доз цих добрив життєздатність насіння знижувалась.

Для урожаю порядку 70 ц/га рослини рису виносять із ґрунту в надземні органи біля 150 кг азоту, 70 кг фосфору і приблизно 200 кг калію. До цього треба додати 30% поживних речовин, необхідних для формування коренів.

Кількість внесених азотних і фосфорних добрив повинна складати від 30 до 120 кг, калійних наполовину менше. Для одержання високоякісного насіння рису рекомендується вносити мінеральні добрива у розрахунку N₉₀P₆₀K₃₀.

При вирощуванні рису на насіння основні технологічні прийоми такі ж самі, як і при вирощуванні його на зерно, але деякі параметри технологічних прийомів змінюються. Насамперед це стосується норми висіву та якості посівного матеріалу.

Одним із найбільш відповідальних періодів у вирощуванні рису є збирання урожаю. Збирання починається в кінці першої – на початку другої декади вересня. Складність процесу збирання рису зумовлена наявністю іригаційної системи та високої вологості ґрунту, соломи (до 50-60 %) і зерна (до 23-25 %) практично до кінця збирання врожаю. Неоднорідність достигання зерен у волоті, схильність до обсипання та вилягання при перестої потребує застосовувати пряме комбайнування, за якого в 2-3 рази скорочуються втрати та помітно зменшується дроблення зерна. У зв’язку з цим останнім часом отримав розповсюдження такий спосіб збирання, як пряме комбайнування з попереднім хімічним підсушуванням рослин на корені (десикацією).

Збирання рису починають значно пізніше, ніж інші зернові культури, тому воно частіше припадає на дощову погоду. У період повної стиглості зерно рису має вологість 25-28%, а стебло і листя залишаються зеленими і дуже вологими (75-80%). З цієї причині практикують роздільний спосіб збирання врожаю. Це збільшує ефективність роботи комбайну, зерно після роздільного збирання, як правило, не потребує додаткової сушки. Але при застосуванні такого способу можуть розтріскуватися зернівки і погіршуватися посівні і технологічні якості зерна. Масу скошують жаткою та укладають у валки, для підсушки її залишають на 3-5 діб у полі. Стерня повинна бути висотою не менше 20 см, тому що просихання валка на високій стерні проходить швидше, що дозволяє раніше приступити до другого обмолоту.

Насіннєве зерно, яке поступає від комбайнів, негайно відправляють на первинну очистку, а якщо воно вологе, то і на сушку. Передусім насіння очищають від грубих залишків: соломи, листя, грудочок ґрунту та насіння бур’янів. Ці залишки, як правило мають більш високу вологість, а тому є однією із причин самозігрівання з подальшою втратою насінням схожості.