16. Комп'ютерні ігри як чинник соціального виховання учнів

Комп’ютерні ігри – новий різновид ігрової діяльності, що виник у період активного інформаційного перетворення суспільства. Такі ігри, спрямовуючи свідомість дітей та підлітків у віртуальну реальність формують в них певну залежність, що заважає розширенню їхнього соціального досвіду, «живому» спілкуванню та соціальному розвитку, сприяє проявам дезадаптації, погіршанню стану соціального здоров’я підростаючого покоління, у цілому.

Розуміючи усю серйозність ситуації, пов’язаної зі зростанням впливу таких ігор на свідомість підростаючого покоління,

В наш час - добу комп'ютерного прогресу - підростаюче покоління часто інтегрується до "віртуального світу", забуваючи про те що саморозвиток і самовдосконалення відбуваються саме через "живе" спілкування, а не через віртуальний світ. Адаптація свідомості дітей та підлітків до віртуальної реальності сприяє виникненню залежності від ігор, заважає нормальному розвитку особистості, пригнічує психофізіологічне та соціальне здоров’я людини [Мудрик А. В. Социализация и смутное время. - М.: 1991. – С.12-34].

З іншого боку, у зв'язку зі швидкими темпами радикальних змін у житті суспільства в процесі виховання й навчання дитини батьки та педагоги стикаються з особливими труднощами, спостерігаючи явища, не відомі їм по особистому дитячому та юнацькому досвіду. Відповідно, для них становить істотну проблему сформувати правильне ставлення до цих явищ, одним із яких саме і є комп'ютерні ігри. Батьки сучасних дітей часто скаржаться на те що дитина майже не відходить від комп'ютера, не реагує на зауваження, з цього приводу, та якщо вдається витягти її з комп'ютерного крісла, то не на довго і весь час, що дитина не сидить за комп'ютером вона розмовляє про якісь новітні стратегії та технології, що дозволяють краще сприймати віртуальне бачення. Розуміючи зовнішній бік проблеми, вихователі звертаються у її вирішенні до примусових методів: заборон та покарань. Це ще більше відраджує дитину, що і так страждає на ігрову залежність, від реальності, робить стан її соціального здоров’я критичним.

У цій ситуації набуває актуальності активізація та популяризація серед батьків і вчителів різноманітних досліджень, проведених соціальними педагогами, педагогами, психологами, соціологами й представниками суміжних наук. щодо позитивного та негативного впливу комп'ютерних ігор на формування особистості дитини, на її соціальне здоров’я.

Необхідно окремо враховувати низку чинників, наприклад, надто слабку вивченість впливу комп'ютерних ігор на дитину, підлітка у вітчизняній науці через їх недавнє поширення, особливо в Україні: до самого останнього часу існування комп'ютерних ігор не мало статусу соціально-психологічного феномена.

Особливо негативно впливає залежність від ігор на нерозвинену свідомість дітей, підлітків та юнацтва. Протистояти цьому можливо лише через інтеграцію виховних зусиль школи, родини та територіальної громади, розробивши соціально-педагогічні умови профілактики ігроманії.

На основі вивчення праць вчених [Оранж Т. Медиадиета для детей: руководство для родителей: как преодолеть зависимость от телевизора и компьютерных игр / Т. Оранж, Л. О'Флин. - М.; СПб.: ДИЛЯ, 2007. – 272 с.] накреслимо шляхи профілактики виникнення у дітей та підлітків ігрової залежності через створення позитивного мікросередовища, спрямованого на компенсацію впливу комп’ютерних ігор на стан соціального здоров’я особистості.

Це, по-перше, створення психологічно-комфортного «соціально-виховного» середовища в сім’ї на засадах довірливої, толерантної міжоособистісної взаємодії батьків і дітей – найвагоміша умова розвитку позитивного самопочуття дитини, набуття моральних цінностей суспільства як противаги «віртуальним цінностям».

Залежність дітей від негативних впливів комп’ютерних ігор значною мірою зумовлена особливостями сімейного виховання. Такі чинники, як незадоволення багатьох потреб дітей, поява у них агресії, тривожності, фрустрації, відсутність самоконтролю поведінки, що розвивається в залежності від умов виховного середовища в сім’ї, роблять свідомість дитини сприятливою до будь-якої медіа-інформації без критичного вибору. Саме засобами сімейного середовища, що охоплює моделі гуманістичних стосунків, вияву пізнавального інтересу до позитивних сторін життя, батьки здійснюють вплив на розвиток особистості, привчають дитину до моральної поведінки, навіюють потяг до справедливості й доброти.

Другий шлях створення позитивного соціального середовища задля профілактики виникнення у дітей та підлітків ігрової залежності має базуватися на розумінні того, що спілкування дитини з комп’ютером не завжди відбувається зі знаком «мінус». Захоплення дітей комп’ютером, що розвиває пізнавальні інтереси, здібності, моральні цінності, допоможе нейтралізувати їхню увагу й надмірний потяг до таких ігор, що містять сюжети насильства, стимулюють жорстокість, викликають залежність.

Третій шлях боротьби за соціальне здоров’я підростаючих поколінь, нейтралізації негативного впливу комп’ютерних ігор на поведінку дітей, розвитку у них критичного ставлення до комп’ютерних засобів полягає у розширенні знань оточення - батьків, вчителів, педагогів-позашкільників - про причини й мотиви захоплення дітей тематикою насильства, що переважає у комп’ютерній реальності.

Шляхом спостереження за поведінкою дітей у процесі участі у комп’ютерних іграх, вивчення їхніх безпосередніх реакцій, а також організації діалогу з ними, можна виявити причини їх зацікавленості. Знання реальних чинників, що зумовлюють привабливість деяких ігор для дітей допоможе внести деякі корективи у виховне середовище школи для формування у дітей досвіду позитивної поведінки.

Ще один шлях гармонізації впливу комп’ютерних ігор на соціальне здоров’я підростаючого покоління - формування у дітей імунітету до моделей агресії, що зображуються у комп’ютерних іграх, який нейтралізує їх негативний вплив на особистість.

Беззаперечною істиною є те, що найкращий засіб уберегти дитину від насильства у віртуальній реальності – це вилучити сцени жорстокості, вбивства, знущання з сюжетів комп’ютерних ігор. Але в силу соціально-економічних причин зробити такі кроки неможливо. Тому педагогам залишається «вакцинувати» дітей від впливу насильства, що зображується в медіапродукції, формувати у них упереджене ставлення до агресії.