Соціальна педагогіка (підручник)

Розділ 5. Сім’я як об’єкт соціально-педагогічної діяльності

щодо соціального супроводу залежить від ряду факторів: новостворені дитячі будинки сімейного типу, чи з досвідом функціонування, кількість дітей в них, їх вік, стан здоров’я; міра складності соціальнопсихологічних проблем, які підлягають розв’язанню; місце проживання.

Спеціалісти, які здійснюють соціальний супровід дитячих будинків сімейного типу, мають пройти курс спеціальної підготовки за програмою, затвердженою наказом Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту від 3 січня 2006 року № 2670, і мати відповідний сертифікат. Організація підготовки спеціалістів, котрі здійснюють соціальний супровід, та підвищення їхньої кваліфікації покладається на обласні центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Одним із напрямків діяльності соціального працівника з дитячим будинком сімейного типу є посeрeдницька діяльність між батьками-вихователями та службами, які захищають права дитини, налагодження співпраці з різними фахівцями для забезпечення якнайкращих умов виховання дитини в сім’ї.

Реалізація соціального супроводу спрямована на вирішення певних завдань, залежно від терміну влаштування дитини у сім’ю та її основних потреб. Зокрема, соціальний супровід зорієнтований на:

–адаптацію дитини в новій сім’ї;

–створення позитивного психологічного клімату у родині;

–забезпечення оптимальних умов життя;

–забезпечення захисту прав дитини;

–створення можливостей для розвитку дитини шляхом надання комплексу якісних соціальних послуг.

Соціальний супровід виступає не як заміна піклування про

дитину-вихованця, а як організація соціальної підтримки та допомоги батькам-вихователям у розв’язанні тих питань, які вони самостійно не можуть ефективно виконати.

Соціальний працівник у процесі соціального супроводу взаємодіє з рідними дітьми батьків-вихователів; біологічними батьками дитини чи особами, які їх замінюють; рідними дітей-вихованців; найближчим оточенням батьків-вихователів; найближчим оточенням дітей-вихованців; членами громад, до складу яких входить дитячий будинок сімейного типу.

Тобто допомога надається не лише дитині, і не лише дитячому будинку сімейного типу, а всьому оточенню, щоб потім сім’я, оточення дитини, громада могли створювати умови для правильного

271

Соціальна педагогіка

розвитку дитини. Допомога для самодопомоги – головний принцип соціального супроводу.

Реалізація соціального супроводу базується на дотриманні таких основних принципів:

–гарантований захист прав дитини, пріоритетність її інтересів, врахування її думки;

–реалізація першочергового права дитини на зростання та виховання в сім’ї;

–цілісний підхід до виховання та догляду за дитиною, що передбачає підтримку її психофізіологічного, інтелектуального, емоційного, соціального та духовного розвитку;

–індивідуальний підхід до кожної дитини, кожної сім’ї з урахуванням їх потреб та особливостей;

–забезпечення стабільності, тривалості сімейних форм виховання;

–важливість відновлення та розвиток сімейних зв’язків, збереження етнічної, культурної спадщини дитини;

–пріоритетність повернення дитини до біологічної сім’ї, усиновлення, встановлення опіки як форми виходу з дитячого будинку сімейного типу;

–врахування результатів наукових досліджень, досвіду та кращої світової практики;

–системність, комплексність, безоплатність, доступність соціальних послуг;

–взаємодія соціальних працівників з батьками-вихователями та постійне підвищення їх професійної компетентності. Здійснюючи супровід дитячого будинку сімейного типу, соці-

альний працівник керується положеннями Етичного кодексу спеціалістів із соціальної роботи України.

Вирішення поставлених перед соціальним супроводом завдань здійснюється шляхом надання дитячому будинку сімейного типу комплексу соціальних послуг, які за Законом України охоплюють такі сфери: соціально-економічні, юридичні, соціально-педагогічні, психологічні, соціально-медичні, інформаційні.

Соціально-економічні послуги:

–допомога у залученні додаткових ресурсів для задоволення потреб дитячого будинку сімейного типу на лікування, оздоровлення тощо;

–допомога у своєчасному отриманні батьками державних виплат на утримання дитини; допомога у вирішенні побутових проблем,

272

Розділ 5. Сім’я як об’єкт соціально-педагогічної діяльності

працевлаштування дітей-вихованців після досягнення ними повноліття чи закінчення навчання.

Юридичні (правові) послуги:

–консультування з питань застосування чинного законодавства;

–представлення та захист прав і законних інтересів дитячого будинку сімейного типу та дітей, що в них виховуються, в органах державної влади та інших установах, організаціях, підприємствах незалежно від форм власності та підпорядкування; допомога в оформленні документів, необхідних для розв’язання проблем клієнтів;

–здійснення правової освіти батьків-вихователів та дітей, що виховуються в їх сім’ях; співпраця з різними установами та фахівцями для надання фахової юридичної допомоги.

Соціально-педагогічні послуги:

–допомога у вирішенні питань навчання дітей, здобутті ними освіти; організація додаткових занять, навчання;

–у виявленні різнобічних інтересів і потреб вихованців дитячих будинків сімейного типу;

–у залученні до науково-дослідної, гурткової роботи, влаштування дитини до клубу, гуртка, секції;

–у забезпеченні доступності відповідних освітніх послуг для дітей з вадами розумового або фізичного розвитку шляхом індивідуального навчання;

–у просвітницькій роботі щодо всебічного і гармонійного розвитку дитини;

–щодо особливостей розвитку сім'ї та сімейних стосунків;

–щодо здорового способу життя;

–у організації навчання батьків ефективним методам виховання

без покарання, мобілізаціїї власних ресурсів сім’ї для вирішення проблем надалі; допомога батькам у здійсненні статевого та гендерного виховання;

–у встановлення та підтримці стосунків з біологічною сім’єю, якщо це не суперечить інтересам дитини;

–участь у формуванні життєвих навичок дитини:

- планування свого життя та його здійснення; - допомога у розв’язанні конфліктних ситуацій сімейного виховання,

- підготовці до виходу з сім’ї у самостійне життя; - організація зустрічей дітей з біологічними батьками/особами,

що їх замінюють, вжиття заходів щодо підготовки біологічних

родин до повернення їм дітей;

273

Соціальна педагогіка

–здійснення моніторингу захисту дитини від жорстокого поводження та насильства;

–представлення інтересів клієнта в інших установах та закладах (здійснення функцій посередника між сім’єю і адміністрацією школи, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами опіки і піклування тощо).

Психологічні послуги:

–адаптація дитини до нової сім’ї та сім’ї до дитини, у створенні належного психологічного клімату, для якого характерними є повага, любов, турбота, емоційні зв’язки;

–допомога в запобіганні виникненню непорозумінь та конфліктів

між членами сім’ї, в т.ч. рідними дітьми;

–участь у формуванні у дитини почуття власної гідності, адекватної самооцінки, самосвідомості, самостійності, громадянськості позиції;

–мінімізація негативних наслідків психологічних травм;

–організація реабілітаційних заходів, спрямованих на подолання затримок, відставань у розвитку, психічних та психологічних проблем, пов’язаних з занедбаністю, травмами та хворобами, жорстоким поводженням або насильством, які зазнала дитина до влаштування в дитячий будинок сімейного типу; корекція поведінки дітей;

–консультування з питань психічного здоров'я та поліпшення взаємин з оточуючим соціальним середовищем; організація сімейної психотерапії;

–проведення психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості, з метою її

психологічної корекції або психологічної реабілітації; надання методичних порад.

Соціально-медичні послуги:

–допомога батькам-вихователям у вирішенні питань збереження, підтримки та охорони здоров’я дітей-вихованців;

–надання необхідної інформації, настанов щодо здорового способу життя, профілактики туберкульозу, венеричних захворювань та ВІЛ/СНІДу;

–допомога у проходженні дітьми-вихованцями обов’язкового медичного огляду та, за необхідності, контроль за виконанням призначень лікаря;

274

Розділ 5. Сім’я як об’єкт соціально-педагогічної діяльності

–допомога у забезпеченні регулярного та якісного медичного обслуговування;

–допомога у вирішенні питань щодо оздоровленням дітейвихованців та рідних дітей (до 18-ти років);

–налагодження, за необхідності, ефективної співпраці із закладами охорони здоров’я та іншими організаціями соціального спрямування, які надають допомогу ВІЛ-позитивним дітям.

Інформаційні послуги:

–інформування про ресурси громади та допомога у їх використанні на користь дитини (про дитячі навчальні заклади, гуртки, спортивні школи та заняття, про діяльність дитячих, молодіжних громадських організацій, турпоходи, культурні заходи);

–надання довідкової інформації, необхідної для вирішення складної життєвої ситуації, надання інформації про послуги, які можна отримати в ЦСССДМ, графіки роботи закладів соціального спрямування, освіти, охорони здоров'я, центрів зайнятості, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування; розповсюдження буклетів, листівок, пам'яток, плакатів соціального спрямування.

Початок соціального супроводу фіксується відповідним на-

казом центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді на основі рішення про створення дитячого будинку сімейного типу та угоди між органом, що прийняв рішення про створення дитячого будинку сімейного типу та батьками-вихователями про влаштування дитини (дітей) у сім’ю. Наказом за створеним дитячим будинком сімейного типу закріплюється соціальний працівник, який здійснюватиме соціальний супровід. Доцільно закріпляти за сім’єю спеціаліста, який провадив попередню роботу з батьками як кандидатами на створення, надавав допомогу у процесі взаємодобору дитини.

Реалізація соціального супроводу дитячого будинку сімейного типу передбачає періодичне планування соціальної роботи з дитиною, батьками, членами родини, соціальним оточенням тощо.

План соціального супроводу містить комплекс послуг щодо забезпечення умов для підвищення виховного потенціалу сім’ї та створення умов для утримання, виховання та розвитку дитинивихованця. Планом передбачаються конкретні заходи щодо надання соціально-економічних, соціально-побутових, юридичних, психологічних, соціально-медичних, соціально-педагогічних та інформаційних послуг.

275

Соціальна педагогіка

Структура плану соціального супроводу визначена орієнтовно основних проблемних питань: адаптація дитини до умов сімейного життя; здоров’я; контакт з біологічними батьками, родичами; освіта та навчання; особливості характеру; соціальні проблеми; фізичний розвиток; юридичні питання тощо. Планом передбачені:

1)розробка заходів, спрямованих на забезпечення дитини в розвитку та вихованні;

2)створення умов щодо розвитку й виховання дитини в дитячому будинку сімейного типу.

У плані соціального супроводу фіксуються такі положення:

•конкретні потреби – питання, які мають бути вирішені, – проведення медичного обстеження дитини, пошук біологічних родичів, організація оздоровлення, влаштування дитини до дитячого садка тощо;

•очікувані зміни – яких результатів планується досягти в процесі надання соціальних послуг;

•зміст послуги – що необхідно зробити для вирішення конкретного питання;

•виконавець – особа, яка відповідає за розв’язання проблеми (соціальний працівник, батьки, дільничний педіатр, ін.);

•планований термін розв’язання проблеми;

•види послуги відповідно до Порядку здійснення соціального супроводження прийомної сім’ї / ДБСТ.

Якщо розглянути розподіл зобов’язань батьків-вихователів та

соціальних працівників щодо забезпечення основних життєво необхідних потреб вихованців, то переважна більшість пунктів буде визначена як спільна взаємодія. Проте процес соціального супроводу не повинен перетворюватися на постійну інтенсивну опіку. Основне завдання – досягнення максимальної самостійності сім’ї виконувати внутрішньосімейні та соціальні функції.

Основним критерієм визначення ефективності сімейного виховання дитини-сироти можна визначити рівень її адаптації у дорослому житті відповідно до вимог розвитку суспільних відносин. Оцінка виховної роботи повинна залежати від того, наскільки успішно змогли батьки-вихователі підготувати дитину самостійно діяти і приймати рішення, виходячи із того, що самостійність, творча ініціатива і соціальна відповідальність стають визначальними рисами виховного процесу на сучасному етапі розвитку нашого суспільства.

276

Розділ 5. Сім’я як об’єкт соціально-педагогічної діяльності

Розширення мережі дитячих будинків як необхідна умова захисту прав дітей, позбавлених рідних, на сімейне виховання, потребує формування системи спеціалізованих соціальних служб зорієнтованих на підготовку, підтримку та соціальний супровід сімейних форм влаштування дітей-сиріт.

Питання і завдання для самостійної роботи

1.Обґрунтувати причини розвитку дитячих будинків сімейного типу.

2.Дитячий будинок сімейного типу як форма сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

3.Охарактеризувати дітей-вихованців дитячого будинку сімейного типу. Скласти перелік етапів його створення.

4.Вимоги до батьків-вихователів, окреслені в державних документах.

5.Процедура юридичного оформлення дитячого будинку сімейного типу.

6.Розкрити особливості матеріального забезпечення дитячого будинку сімейного типу.

7.Скласти схему соціального супроводу дитячого будинку сімейного типу

Література

1.Брускова Е. С. Семья без родителей (социально-педагогическая система Г. Гмайнера). – М., 1993.

2.Державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 1999 р.): Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування / Антіпкін Ю. Г., Балим Л .В., Волинець Л. С. та ін. – К.: УІСД, 2000.

3.Власова О. І. Проблеми професійної підготовки вихователів дитячих містечок у спадщині Германа Гмейнера. Дис. … канд. пед. наук. – К., 1993.

4.Комарова Н. М., Пєша І. В. Посібник для соціальних працівників щодо підготовки та соціального супроводу прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу: У 2-х кн. – К.: Держсоцслужба, 2006. – Кн. 1.

5.Комарова Н. М., Пєша І. В. Методичні рекомендації для соціальних працівників, державних службовців щодо розвитку сімей-

277

Соціальна педагогіка

них форм виховання. – К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2006.

6.Методичні рекомендації щодо сімейного влаштування дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (у запитаннях та відповідях) / Бабак Т. М., Васильєва С. Ю. та ін. – К.: Держсоцслужба, 2005.

7.Методичні рекомендації щодо навчання прийомних батьків, соціальних працівників, національних та регіональних тренерів / Комарова Н. М., Пєша І. В. – К.: Держсоцслужба, 2006.

8.Посібник для соціальних працівників щодо підготовки та соціального супроводу прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу: У 2-х кн. /Бевз Г. М., Бондаренко Т. В., Комарова Н. М. та ін. – К.: Держсоцслужба, 2006. – Кн. 2.

9.Проблеми виховання в дитячих будинках сімейного типу: Зб. – К.: ІЗМН, 1997.

10.Створення та соціальний супровід прийомих сімей і дитячих будинків сімейного типу: Навч.-метод. комплекс / За заг. ред. Г. М. Лактіонової, Ж. В. Петрочко. – К.: Науковий світ, 2006.

11.Технології створення та функціонування прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу: Збірн. метод. матер. /Бевз Г. М., Капська А. Й., Комарова Н. М.та ін.– К.: Державний ін-т проблем сім’ї та молоді, 2003.

§ 6. Сім'я військовослужбовця – особливий об'єкт роботи соціального педагога

Одним із стратегічних загальнонаціональних пріоритетів державної політики України є захист та підтримка сім’ї як важливого соціального інституту. Це стосується і сім’ї військовослужбовця Збройних Сил України, яка посідає одне з провідних місць у соціальному устрої українського суспільства. Адже від вирішення багатьох проблем, що виникли перед сучасною сім’єю військовослужбовця, залежить результативність реформ, які здійснюються сьогодні у Збройних Силах, боєздатність держави, а також характер процесів, що відбуваються як усередині неї, так і за її межами.

Військова служба у Збройних Силах – це дуже важливий вид діяльності, покликаний гарантувати національну безпеку України. За своєю суттю вона є діяльністю військовослужбовців, для якої характерні певні обмеження: чітка регламентація професійної діяльності, поведінки та побуту; певні обмеження у деяких особистих, грома-

278

Розділ 5. Сім’я як об’єкт соціально-педагогічної діяльності

дянських, політичних та соціально-економічних правах (наприклад, військовослужбовцям заборонено вступати до політичних партій, або членство у таких на період служби призупиняється; свобода слова, доступ до отримання інформації обмежуються таким поняттям як «нерозголошення військової таємниці»); відсутність звичних умов життя; звуження кола людей, з якими спілкується військовослужбовець і його сім’я. Діяльність військовослужбовців, які виконують конституційний обов’язок із захисту Вітчизни, часто пов’язана з ризиком для життя. На особистість, стиль життя військовослужбовця впливає також можливість застосування насильства (іноді – з використанням зброї) при виконанні закріплених законом функцій.

Незважаючи на все це, специфіка праці військовослужбовця формує у нього такі соціально-типові якості, характерні для військової професії, як: законопослушність, відповідальність, мужність, дисциплінованість, виконавчість, вольові якості і ін. Ці якості набувають характеру духовно-моральних зразків, цінностей, норм, що формують так звану військову субкультуру.

Особливості професійної діяльності, наявність тих чи інших особистісних якостей, безперечно, накладають відбиток і на сім’ї військовослужбовців, їх функціонування та розвиток. Традиційно сім’ї військовослужбовців є нуклеарними, малодітними (виховують двох дітей), що зумовлюється частими переїздами через зміну місця проходження служби та, зазвичай, низьким рівнем матеріального забезпечення військовослужбовців. Більше 75 % сімей військовослужбовців є дистантними сім’ями, що викликано проблемами у забезпеченні роботою дружин військовослужбовців за місцем проходження служби чоловіком та труднощами у забезпеченні сім’ї житлом.

Соціально-педагогічна робота з сім’ями військовослужбовців Збройних Сил України здійснюється відповідно до Законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Концепції виховної роботи у Збройних Силах України та інших військових формуваннях України, Концепції гуманітарного і соціального розвитку Збройних Сил України, ряду інших законодавчих та нормативних документів.

Об’єктом діяльності соціального педагога з сім’єю військовослужбовця є конкретна сім’я (індивід), включена у соціальне військове середовище. Метою соціально-педагогічної роботи є організація позитивно спрямованої життєдіяльності сім’ї військовослужбовця

279

Соціальна педагогіка

та гармонізація її взаємодії з соціальним середовищем. При цьому слід враховувати, що саме взаємозв’язок сім’ї військовослужбовця і соціального середовища, в якому вона функціонує, обумовлює основні завдання цієї роботи: створення умов для формування соціальнопедагогічної стійкості сім’ї до сприйняття і подолання важких життєвих ситуацій; підвищення потенціалу соціалізуючої дії сім’ї на своїх членів; відновлення і підтримка активності сім’ї; стимулювання потреби членів сім’ї у трансформації соціально-педагогічних знань у процесі соціальної взаємодії; досягнення такого кінцевого результату, за якого необхідність у соціально-педагогічній підтримці сім’ї зникне.

Уся соціально-педагогічна діяльність з цією категорією сімей підпорядковуватиметься таким принципам:

1)соціально-політичним: принципу законності та прав людини, який полягає у забезпеченні державою та відповідними соціальними інститутами реалізації прав і свобод, ратифікованих нашою державою; принципу державного підходу до завдань, який реалізується шляхом активної участі держави у підготовці і організації соціально-педагогічної роботи з сім’ями військовослужбовців; принципу зв’язку змісту соціально-педагогічної діяльності з конкретними умовами функціонування сім’ї військовослужбовця, що полягає у організації допомоги та підтримки, зумовленій умовами макро- і мікросередовища цієї сім’ї;

2)соціально-педагогічним: принципу особистісного соціальнодіяльнісного підходу до професійної діяльності, який забезпечує облік у соціально-педагогічній роботі усієї сукупності потреб кожного члена сім’ї військовослужбовця, переорієнтацію членів сім’ї з пасивно-споживчої на активно-змінюючу соціальну діяльність; принципу диференційованого і індивідуального підходу до об’єкта діяльності, який передбачає необхідність відмежування конкретних потреб сім’ї військовослужбовця від загальних, врахування індивідуальних особливостей кожного члена сім’ї і ситуації, що склалася; принципу суверенності сім’ї, який забезпечує врахування права сім’ї на пошук та отримання (чи відмови від) допомоги, вибору з наявних варіантів надання допомоги найбільш прийнятного для сім’ї, погодження щодо втручання в особисте життя сім’ї військовослужбовця (за винятком випадків, обумовлених законом);

280