Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
фольклор.docx
Скачиваний:
182
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
233.3 Кб
Скачать

9.Веснянки і гаївки

Весня́нки (гаївки, гагілки, ягілки, риндзівки) — назва старовинних слов'янських обрядових пісень, пов'язаних з початком весни і наближенням весняних польових робіт.

У давніхслов’янрік починався весною, березневе літочислення зберігалося до1409року (за цим літочисленнямНестор-літописецьрозпочав«Повість врем’яних літ» Новий рік починався з відродженням навколишньої природи і з пробудженням матері-землі від зимового сну, з першою оранкою і сівбою. Весну зустрічали радісно й пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці пісні назвали веснянками.

З усіх видів календарно-звичаєвої обрядовості веснянки позначені найрозмаїтнішими музично-поетичними засобами.

Веснянки співаються майже завжди одночасно з Танцямита іграми, які мають «закликати»веснута добрий урожай. Існують і паралельні назви: наПоліссі— маївки, магівки, уЗахідних регіонах Українивеснянки називають гагілками,гаївками, а на Яворівщині— риндзівками, на Волині— рогульки. Мелодії веснянок побудовані на багаторазовому повторенні однієї-двох поспівок у межах невеликого діапазону.

У давніх слов'ян був звичай, зустрічаючи весну, виганяти, ховати або топити зиму. Для цього робили з соломи опудало, одягали його в людську одежу, співали над ним пісні, а потім роздягали, топили, палили або рубали. Після спаленняпопілкидали у воду.

Різновидом веснянок є гаївки — твори усної народної словесності, якими супроводжувались обрядові дійства, весняні ігрища та святкування, що відбувались у гаях, лісах чи поблизу водоймищ. С. Килимник заперечує думку О. Петрицького про те, що термін «гаївка» походить від назви індійського свята весни «гулі» або «голі». Він відстоює думку, висловлену вперше В. Гнатюком, що «гаївка» походить від «гай» — місця проведення язичницьких оргій та забав, звідси — часті рефрени типу «гай-гай», «ой, гай», «гаю-гаю» та інше.

Дехто з дослідників не поділяє такої думки, оскільки поряд з терміном «гаївка» існував цілий ряд інших назв цього жанру, що побутували паралельно на різних територіях. М. Грушевськии, зокрема, подає такі: «ягівка», «гаілка», «гагілка», «ягілка», «магілка», «галанівка», «лаголайка» та інші. Ф. Колесса вважає, що відмінність гаївок полягає в тому, що вони виконувались тільки у час великодніх свят, а веснянки, на його думку, «обіймають крім гаївкових ігор, ще й цілий цикл весняних пісень, які співаються вже від Благовіщення цілу весну… але в деяких сторонах (Поділля, Холмщина, Підлясся) вживають паралельно обох назв». В. Гнатюк висловив думку, що «не кожну веснянку можна зачислити до гаївок, хоч кожна гаївка є веснянкою».

  • розвійні веснянки.

  • любовно-еротичні веснянки

  • шлюбні веснянки

  • сатиричні веснянки

Гаївки– обрядові весняні пісні у супроводі дівочих хороводів. Вони є невід’ємною частиною християнської культури, хоча виникли ще в далекі язичницькі часи.

День воскресіння природи у наших пращурів був святом зустрічі Гайбога і богині Гаї. В цей день у священних гаях понад річками, де стояли зображення кумирів, яким поклонялися наші предки, молодь співала гаївки. Поруч із зображеннями кумирів ставили квіти, рушники та писанки. Традиції Великодніх забав та тексти гаївок передавалися із покоління в покоління. В дохристиянських гаївках відтворювався процес посіву, саджання в землю всякого зела, його росту та збирання врожаю. У християнських традиціях гаївки відображають радість весни та Воскресіння Христового.

Христос Воскрес! Радіє світ приходові весни, пробудженню життя, з дзвіниць церковних передзвонюються голосні та мелодійні дзвони. Із барвистими, ошатними кошиками до церкви прямує гурт людей, щоб поклонитися Христові. Слова “Христос Воскрес!” мають велику силу у народній уяві. Згідно з легендою, від дня свого воскресіння Спаситель посадив у підземелля(під скалою, де був його гріб) головного сатану і наказав йому гризти 12 залізних ланцюгів, 12 залізних дверей та 12 залізних замків, Якщо сатана перегризе все це від одного Великодня до другого – тоді буде кінець світу. Сатана спочатку перегриз замки, потім двері, і ось-ось перегризе останній ланцюг. У цей момент заспівали люди “Христос Воскрес!”. Всі замки, двері і ланцюги знову відновилися, і нечистий мусів починати все спочатку. А якщо настане такий час, коли люди перестануть співати “Христос Воскрес!”, тоді сатана перегризе останній ланцюг і буде кінець світу.

10.Руса́льні пісні́  Руса́льні пісні́ — окремий рід української народно обрядової пісенності  з частими згадками про русалок, зустрічі з ними і їх «проводи», подекуди з мотивами веснянок: про ворожіння з голосу зозулі, звивання вінків, про милих і нелюбів тощо.

Русальні пісні виконуються під час Зелених свят на початку або в середині травня за старим стилем, в час найбільшого замаювання землі зелами, квітами й травами (впродовж Русального тижня). У християнстві це свято відоме як Трійця і відбувається із значним запізненням через відставання ортодоксального календаря (зміщується від початку до кінця червня, 50-й день після Пасхи.

Наші предки вірили в Русалок, або Мавок (нявок), тобто духовних істот, які поселяються серед рослин у лісах, полях, водах. Вважалося, що ці духовні сили можуть або сприяти, або шкодити людям. Тому від них потрібно було мати обереги — полин або любисток, подекуди — м'яту, лепеху, часник тощо. Не можна в ці дні ходити в жито, купатися в річці, щоб русалки не залоскотали.

У русальських піснях помітні сліди культу русалок і «приносів» на полі, влаштовуваних для приєднання душпомерлих.

Русальні пісні — жанр календарно-обрядової лірики, пов´язаний із святкуванням Русалій (Русального тижня, Русального великодня). Оскільки це свято було пов´язане з духами землі і води, то у русальних піснях широко відображені не лише їх архетипи, а й образи, що їх супроводжують: ночі, місяця, берега, річки, криниці, верби тощо. Так, образ місяця в піснях-замовляннях виявляє зв´язок із астральним культом і є невід´ємним атрибутом русалчиних гулянь (вважалось, що при місяці вони виходять із води і водять хороводи):

Ой вигляни, срібний місяцю, із-за хмароньки, Бо повинна вийти з води сестра-русалонька. Розпрощалася вона зі світом, моя мила, А сьогодні повинна вийти, бо зелена неділя.

Частий мотив цих творів — прохання русалками у жінок полотна, сорочок чи наміток:

Сиділа русалка на кривій березі,

Просила русалка у жіночок наміток,

У дівочок сорочок:

—  Жіночки-подружки, дайте мні намітку!..

Щоб задобрити русалок, жінки у ці дні самі розвішували по деревах дарунки.

Як у весняний період, у час Зелених свят та Русалій були і свої особливі ігри. Серед хлопців поширеними були бої, перебої та перегони. Бились один на один чи група проти групи. Ці ігри були дуже різноманітними за своїми правилами — учасники могли битись кулаками чи без рук (тільки грудьми). Можливо, ці ігри були символічним утвердженням повної перемоги літа над зимою, або ж були змаганнями між двома парубочими громадами. М. Костомаров висловлює думку, що ігрища на тематику боротьби є замовляннями перед військовими діями, війнами

11.Купальськ пісні Найбільшим розгаром у проведенні ритуалів та ігрищ літнього періоду

було свято Купала. У давнину воно відбувалося із виконанням багатьох

ритуалів та магічних дій, ворожінь, гульбищ, що супроводжувались

купальськими піснями. Уривки деяких із тих, що дійшли до нас, є

сакральними і виявляють тісний зв'язок із давніми віруваннями, за якими

цей день вважався шлюбом води і сонця (Лади з Купалом):

Серед міфічних персонажів у купальських піснях поширений образ Марени,

що уособлює хмару, родючу вологу: "Коло Мареночки- Купало, Грає сонечко

на Івана!", "Коло Мареноньки ходили дівоньки, Стороною дощик іде,

стороною". Подекуди зустрічаються пісні-замовляння до Марени: "Ой,

Марено, чорна гадино, З'їла місяць, з'їла сонце... їсть зірки й

дрібненькі дітки..." Тому на деяких територіях існував обряд "топити

Марену", що символізував перемогу над дощовою хмарою під час жнив, які

наближалися. При цьому співали: "Утонула Маренонька, утонула, Наверх

кісонька зринула...".

Значну групу купальських пісень складають твори заклинального характеру,

якими молодь скликалась на свято. У них нерідко звучали заклинання та

прокляття тих людей, які не прийшли величати Купала (ці твори, очевидно,

виникали у період двовір'я і стосуються християн, які не підтримували

поганських звичаїв).Вінок у купальських піснях є давнім язичницьким архетипом як символ

річного коловороту, сонячного світила, безконечності; а також -

дівочості, долі. Він є обов'язковим атрибутом весняно-літніх ігор та

ворожінь. Одним із поширених ритуалів був обряд ворожіння на вінках, за

яким під "дерево щастя" садили прибрану дівчину із зав'язаними очима,

"роль якої полягала в тому, щоб бути своєрідною жертвою Дереву життя

(спалення антропоморфного зображення людини і є відгомоном людського

жертвоприношення)". Біля неї клали сплетені заздалегідь вінки зі свіжих

та зів'ялих квітів. Вона давала кожній дівчині вінок, що був символом її

майбутньої долі. Цей обряд супроводжувався такими піснями-замовляннями:

Потім дівчата розбігаються врізнобіч, а хлопці намагаються їх зловити.

У купальських піснях ряд мотивів та образів перегукуються з русальними.

Із приходом християнства та принесенням на слов'янські землі нової

моралі церква вела боротьбу проти язичницьких оргій як складового

елементу ритуально-магічних дій, вважаючи їх розпустою та

ідолопоклонством. Зокрема М.Грушевський цитує слова псковського монаха

Памфіла (16 ст.) про це свято: "Коли прийде празник Рождества

Предтечевого, то в святу ту ніч трохи не все місто схвилюється, і по

селах показяться - з бубнами, з сопілями, з гудінням струнним і всякими

неподобними граннями сатанинськими, з плесканням і плясанням: жінки і

дівчата головами махають, устами видають недобрі кличі, препогані

бісовські пісні, хребтами вихиляють, ногами скачуть і топчуть"; та описи

зі "Стоглава": "Против празника і вночі на самий празник, весь день і до

ночі чоловіки, жінки, діти по домах і на вулиці, і над воду ходячи,

забавляються всякими грами, скоморошеством, піснями і плясами

сатанинськими, гуслями й іншими способами і паскудними образами; тут

хлопці і дівчата безчестяться; коли минає ніч, ідуть на ріку з великим

криком, як біснуваті; миються водою і, вернувшися додому, падають як

мертві від великого "клопотання". Тому в багатьох купальських піснях, що

від великого "клопотання". Тому в багатьох купальських піснях, що

належать до пізнішого періоду, звучать мотиви заборони батьками йти

дівчині на гульбища, покарання братом сестри, що не послухала цієї

поради, потопання дівчини під час купання і марне намагання отримати

допомогу від інших дівчат та хлопців. Згодом церква у цей день

встановила свято святого Івана. Не маючи біблійного підґрунтя, воно

стало продовженням язичницького звичаю.

12.Жниварські пісні — музично-поетичні твори, що оспівують поча­ток, хід та завершення жнив.

Жниварські пісні співали переважно жіночі гурти або окремі виконавці од­ноголосно без інструментного супроводу. Нині вихо­дять навіть із пасив. репертуару співаків старшо­го покоління і незабаром стануть реліктовим ка­лендар. жанром.

За обставинами виконання поділяються на три групи:

  • зажинкові, що виконуються під час зажинання першого снопа;

  • жнивні — виконуються найчастіше під час ходьби в поле, по­вернення з нього й на перепочинку;

  • обжинкові — оспівують ритуал зжинання останнього снопа.

Жнива — підсумок усієї праці хлібороба, справдження його мрій та сподівань. До початку жнив готувалися як до великого урочистого свята і водночас до тяжкої відповідальної роботи, коли доводилося працювати від зорі до зорі, незважаючи на спеку й спрагу. У перший день жнив селяни, вдягнені в чисту одежу, урочисто вирушали до схід сонця на поле. Починала жати найкраща робітниця, сніп з першого ужинку — «воєвода» — встановлювався на покуті. Пісні, виконувані під час жнив, відбивали основні періоди праці й обрядів, з нею пов’язаних. Їх можна поділити на три групи.

Перша — зажинкові пісні — ті, що величають вправних жниць, перший сніп, бажають почати роботу в добрий час, пророкують добрий урожай, аби кіп було стільки, що «сивий соколойко», ставши на поміч при складанні кіп, не спроможний був їх усі зложити, «зозулька ж кує — копойки рахує — не злічить».

У власне жниварських піснях величальні мотиви дещо відступають і звучать скарги на важку працю, на жадібність господарів, які до ночі тримають голодних наймитів-женців на полі. Такі пісні мають пізніше походження.

Третя група — пісні обжинкові, у яких переважають нотки бадьорості, оптимізму, задоволення з того приводу, що вдалося завершити найтяжчий етап хліборобського року. Останній сніп прикрашають червоною стрічкою і з піснями несуть його додому.

На вижатому полі женці залишали кілька стеблин — «бороду», зерно з них витрушували у розпушену серпами землю — на майбутній врожай. Біля «бороди», начебто дякуючи ниві, клали хлібину й ставили воду, лягали й качались по ниві, щоб повернути собі вироблену силу (відгомін стародавніх вірувань про живодайну силу землі). З останнього вижатого збіжжя, прикрашеного калиною.

І волошками, робили ще й вінок, його несла в село найкраща жниця як символ завершення праці. У піснях величалися роботящі руки, звучали урочисті, сповнені високої поезії порівняння: віночок, як сонце, як золото, звитий з перлів, він світить, як зірка; женці нагадують господарям про частування — вони заробили його своєю сумлінною працею.

13.Петрівчані (або петрівчанські) піснівиконувалися уПетрівку, яка починалась відразу ж після святкуванняРусального тижня. У них розробляється тематика творів календарної обрядовості зимового та весняного циклів. Пора теплих літніх ночей була періодом молодечих забав, кохання, підшукування пари для подружнього життя, рій про майбутнє.

Петрівчані пісні, як й інші подібні жанри, зберігають елементи давніх вірувань, форму замовлянь, архетипову образність:

Петрівочка наступає -Ячмінь колос викидає -Сива зозуленька вилітає.Соловейко голос покидає,Собі соловейка викликає:У цих творах часто зустрічаються образи-символи прадавніх тотемів-дерев (верби, дуба, явора, берези, калини, терену); птахів (зозулі, олов'я, перепілки); рослин (барвінку, цар-зілля, рути, льону, гречки, оноплі); а також — архетипи дощу, річки, небесних світил, пшеничого поля, вогню, тощо.

Мотивами коханняпетрівчані пісні перегукуються ізвеснянкамитагаївкамилюбовно-еротичної групи та із близькими за тематикоюколядкамитащедрівками:

Ой ти, петрівко петрівчата,Прийшов Андрійко та й торгає:Ти, зозуленько дубрівчата,Вставай, Антосько, вже світає!Але порівняно з іншими жанрами календарно-обрядової творчості вони більшою мірою пройняті ліризмом, подекуди — глибоким смутком за літом, що минає, швидкоплинністю людського життя. Цим петрівчанські пісні подібні дородинно-побутової лірики. У них часто зустрічаються мотиви нерозділеного кохання, розлуки, печалі. Нерідко вони будуються на основі паралелізмів, де дівчина постає в образах зозулі, голубки, перепілки; а парубок — сокола, яструба, голуба; або ж молода пара зображена в образах дерев над водою чи у гаю.

Тема кохання у петрівчаних піснях часто супроводжується мотивами коротких ночей, звертаннями до зозулі, щоб та не кувала вранці, не будила дівчину.

Часто у звертаннях до зозулі молода дружина нарікає на нелегку долю:

Ой дібрівная да зозуленько,В мене свекорко да не батенько,Да не куй же рано у діброві,В мене свекруха да не матінка,Да не збуди мене молодої.Ізбудять мене да ранній тебе…

Період петрівки був часом вибілювання полотна, і ці мотиви теж знайшли своє відображення у творах. О. Потебнязвертає особливу увагу на образи-символи пряжі, полотна, у піснях про заміжжя дівчини: «Можна думати, що у петрівчаній пісні біла пряжа — символ самої дівчини: вона тонка і біла, якщо та вийде заміж за милого і буде коханою; товста і не біла в іншому випадку».

Подібні до родинно-побутових творів пісні про недолю дівчини, виданої проти її волі заміж, якій «да не дали люди да догуляти, Русою косою да домаяти»; чи невеселе і сповнене турбот життя молодої дружини у родині чоловіка, де усі ставляться до неї вороже, змушують важко працювати. У них мотив коротких ночей і звертання до зозулі набирає іншого звучання: для молодої жінки петрівчанські ночі занадто короткі, щоб відпочити від непосильної щоденної роботи. Звертання у цих піснях до теми нелегкого родинного життя є свідченням того, що за походженням вони відносяться до пізнішого періоду, ніж інша календарно-обрядова лірика.