- •1.Фольклор та фольклористика
- •2. Специфіка фольклору. Основні риси.
- •3.Періодизація фольклору.
- •4.Фольклорні збірники
- •5.Розвиток української фольклористики
- •6.Напрями та школи фольклористики
- •7.Календарно-обрядова поезія.
- •9.Веснянки і гаївки
- •14.Царинні обряди
- •16.Гребовицькі пісні
- •20.Весільні пісні
- •21. Голосіння та їх жанрові різновиди
- •26.Вертеп
- •27.Коза
- •28.Маланка
- •32.Пісні про боротьбу з польсько-шляхетськими загарбниками
- •35.Повстанські пісні
- •39. Хрестинні пісні
- •40. Соціально-побутові думи
- •41. Фольклористична діяльність п. Чубинського
- •42. Пісня Байда
- •43. Пісня Ой на горі да женці жнуть
- •44. Дума козак Голота напам’ять
- •45. Дума Маруся – Богуславка
- •46. Дума Хмельницький та Барабаш
- •47. Ліричні пісні
- •48. Суспільно-побутові пісні
- •49. Козацькі пісні
- •50. Чумацькі пісні
- •51. Ремісницькі пісні
- •52. Солдатські та рекрутські пісні
- •53. Жовнірські пісні
- •54. Кріпацькі пісні
- •55.Бурлацькі пісні.
- •57. Жебрацькі пісні
- •58.Заробітчанські пісні та робітничі.
- •59. Емігрантські пісні
- •60.Тюремно-каторжанські пісні.
- •61.Суспільно-побутова лірика 20ст. :колгоспні пісні.
- •62.Родинно-побутові пісні.
- •63. Пісні про кохання.
- •66.Сатирично-гумористичні пісні.
- •67.Балади.
- •68.Балади про кохання
- •70.Балади на історичних та соціальних мотивах.
- •71.Коломийки
- •72.Пісні літературного походження.
- •Історія жанру легенди
- •Легенда в українській літературі
- •Легенда у фольклорі
- •Характерні ознаки легенди
53. Жовнірські пісні
Австро – Угорська армія – жовнірські пісні
Жовнірські (вояцькі) пісні дуже подібні до солдатських та рекрутських за образною структурою, однак відрізняються від них емоційною тональністю: вони позбавлені того суцільного смутку, мотиву горя і страждання, що є провідною рисою рекрутських пісень. Це зумовлено історичною дійсністю, якою вони були породжені. Західні землі України (Галичина, Буковина, Закарпаття), які були у складі Австро-Угорської імперії (пізніше — Польщі) не відчували на собі такого сильного тягаря військової повинності, як східні українські землі у складі царської Росії.
У 17 ст. в Австрії, як і в інших західноєвропейських країнах, армія була найманою і комплектувалась шляхом вербування. Лише в кінці 18 ст. була здійснена перша спроба ввести військову повинність. Конскрипція — спосіб комплектування війська, за яким вся територія держави розподілялась на округи (кантони), які поставляли вояків певним полкам, поширилась і на українські землі. Так, Галичина від 1852 р. мала постачати жовнірів для 11 полків інфантерії (піхоти), двох полків стрільців, двох полків драгунів і шести полків уланів (кавалерійців). Якщо вербунок здійснювався переважно на добровільній основі, то конскрипція була спробою примусового набору до війська. Тому в жовнірських піснях є мотиви, споріднені з рекрутськими піснями: лови хлопців, переховування їх від влади, втеча та ін. Але конскрипція давала можливість легко відкупитись від військової служби, тому в цій групі пісень поширений мотив звертаня хлопця до матері з проханням продати коня вороного, щоб відкупити його від служби. Тут витворюється ліричний образ матері, яка готова продати все, щоб її син не йшов до війська. Оскільки майже все населення Австро-Угорської імперії ухилялось від служби, там практикувалася змішана система набору до війська, але провідним було вербування. Найчастіше у літературі описано такий спосіб найму хлопців на військову службу: «По селах розсилались браві жовніри, які справляли в коршмі музики, удавали із себе веселих, безжурних вояків, що п´ють, гуляють, сіють грішми. Простий селянський парубок, дивлячись на ці картини веселого життя, до того ж підпоєний вербувальниками та улещений привабливими розмовами про славу майбутніх походів, спокутувався «привільним» життям у війську і давав згоду на «службу цісареві». Часом така згода була викликана певними обставинами — нещасливим коханням або злом на дівчину...». Такий вербунок широко відображений у галицьких, буковинських, закарпатських піснях.
54. Кріпацькі пісні
Росія відновила кріпацтво на українських землях. Кріпосне право узаконювало залежність селянина від землевласника. Остаточно кріпацтво в Україні було оформлене 1873 року указом Катерини II. Серед різних видів кріпацьких повинностей, крім численних податків, була ще й панщина чи відробіткова рента — примусова праця закріпачених селян у господарстві поміщиків. Усі ці суспільні явища й пов’язані з ними життєві ситуації відбилися в кріпацьких піснях, у яких з великою силою виражено ставлення селян до тяжкої долі, умов підневільного життя. У кріпацьких піснях немає романтичних рис (гіперболізації, ідеалізації ліричних героїв, обширних пейзажів, персоніфікації сил природи, фантастичних картин та ін.). Народна уява й фантазія поступається місцем змалюванню нелегкої праці, умов селянського побуту, епізодів знущання поміщиків з кріпаків, приниження людської гідності.
Глибокою реалістичністю у змалюванні нестерпного становища поневоленого селянства відзначаються кріпацькі пісні. Тяжка панщина, знущання поміщика і його посіпак, безправність і зубожіння кріпаків, протест проти поневолення — основні теми цих пісень, пройнятих класовою непримиренністю і ненавистю до гнобителів. У них з такою нещадністю викривалося кріпацтво, що сам собою напрошувався висновок про необхідність його знищення.
Простими й економними художніми засобами змальовуються картини, що вражають своєю страшною правдою. Характерні для поетики козацьких та чумацьких пісень розгорнуті метафори, образна символіка, щедрі зіставлення відступають у кріпацьких піснях перед конкретним, точним відтворенням реальних життєвих фактів. Ось звичайний, ніби протокольний перелік панських робіт, що їх треба відбути, а як виразно він дає відчути безпросвітність життя кріпаків.
У кріпацьких піснях початку XVIII ст. відобразилось посилення феодального гніту. Поміщики відбирали у селян навіть неділю — святковий день, працювати в який вважалося за гріх. Так з’являється образ панщини в неділю.
Майже в кожній пісні говориться про підневільність, безправ’я кріпаків, приниження їхньої людської гідності, про знущання: «з нагаями на панщину гонять», пан чи його прислужник «канчук розпускає», «нагайку виймає», «дав нагаїв сорок», «б’є києм», «кладуть бити» і т. д.
Контрастним зіставленням панських розкошів і зубожіння та бідування селян викривається паразитизм кріпосників. У пана-нероби «білії онучі», у його дочок і жінки дорогі прикраси й убори, а кріпаки ходять «голі, без сорочки», «мало не безштанні», у них «нема в хаті й кішки». Народ дав чітке визначення панщини одним словом: панщина-даремщина.
Представники панівного класу боялися революційної сили таких пісень, переслідували їх виконавців. Лірник, від якого у 1815 р. була записана пісня «Ой у неділю ранесенько до церкви дзвони дзвонять» (а надрукована була тільки в 1879 р.), казав збирачеві: «Божому чоловікові добре за сю пісню досталось: знав і я, і голова моя, і спина моя».
Є пісні (їх збереглося небагато) про роботу на панських ґуральнях, цукроварнях, смолокурнях. Життя робітників-кріпаків таке ж гірке, як і селян: майданники (смолокури) «ходять без сорочки», гуральмани — «голі й босі», наглядач хапає «за чуприну».