2. Специфіка фольклору. Основні риси.

«Термін «фольклор» запровадив англієць В.Томс, котрий 1846 р. під псевдонімом А.Мертон надрукував у часописі «Атенеум» (№982) статтю «The  Folklore». Тим самим він щасливо дав ім'я явищу, що його в Європі вивчали вже на протязі століть, але називали по-різному, розпливчасто та описово. «Folk» означало у нього народ, «lore» – мудрість, а ціле вчений визначив як «неписану історію, що фіксує залишки давніх вірувань, звичаїв і подібного в сучасній цивілізації».

Традиційно виділяють чотири фольклорні роди:

• Народний епос— розповідні фольклорні твори, до яких належать: Загадки,Прислів'я та приказки,Анекдоти,Історичні пісні,Балади,Казки.Легенди Перекази,Байки,Притчі,Народні казки.

• Народна лірика— поетичні фольклорні твори, у яких життя зображується через відтворення думок, почуттів і переживань героїв.

• Трудові пісні

• Календарно-обрядові пісні — веснянки, русальські, купальські, жниварські пісні,колядки, щедрівки

• Родинні-побутові пісні — колискові, весільні, танцювальні, жартівливіпісні, пісні-голосіння

• Соціально-побутові пісні—козацькі,кріпацькі,чумацькі,рекрутські(солдатські),бурлацькі(наймитські),стрілецькі пісні

Народна драма— фольклорні твори, в основі яких лежитьконфлікт, а сюжет розгортається через поєднання словесних, музичних і сценічних засобів (пісні-ігри«Просо», «Мак», «Коза», «Меланка», «Дід», «Явтух», «Подоляночка» тощо, а такожвертеп,весілля).

Народний ліро-епос— фольклорні твори, що містять ознаки як народного епосу, так і народної лірики.(балади,думи)

Характерна ознака фольклору — йогоанонімність, тобто втрата авторства в процесі побутування, що є водночас і процесом колективного творення, додавання "до чужого прекрасного свого кращого".

Яскравим виразом колективностітворення у фольклорі та вільного ставлення до тексту є наявність різновидів тих чи інших творів — їх варіантів. Збирачами фольклору записані в різних місцевостях численні варіанти широко популярних і менш відомих пісень, казок, легенд, переказів, прислів'їв тощо. Варіативність фольклорних творів добре примітна навіть у звичайному побуті. Самі виконавці з народу нерідко констатують, що ця пісня чи казка інакша "в нас", ніж "у сусідньому селі" або навіть на другому кутку села. Варіантністьчи навіть багатоваріантність — одна з головних ознак фольклору — стосується всіх його родів, видів і форм: віршових, поетичних і прозових (оповідних).Різноваріантність фольклорних творів зумовлена і такою специфічною рисою народнопоетичної творчості, як імпровізаційність, тобто співтворчість у процесі виконання. Виконавець не просто повторює готовий текст, поетичні форми, а нерідко пристосовує їх до певної ситуації, події, осіб — імпровізує. Імпровізаційність властива всім формам народної словесності, зокрема характерна для похоронних голосінь і коротких пісенних форм — приспівок до танців, пісенних діалогів, коли виконавець повинен швидко зреагувати і доречно відповісти на ту чи іншу пісенну фразу, строфу, приказку.Ще однією специфічною особливістю фольклору є йогоусність— усна форма творення, побутування, синхронне і діахронне передання, тобто поширення творів фольклору в певний час і його різночасове передання від покоління до покоління. Значна роль при цьому належить пам'яті. Саме в пам'яті носіїв фольклору, його індивідуальних і колективних виконавців зафіксовано весь багатоплановий обсяг фольклорної інформації, її сюжети, тексти, форми, стабільні стереотипи. З цього випливає і визначальне функціональне значення пам'яті в утвердженні традиції народної усної словесності. Недарма в науці існує думка, що фольклор — це мистецтво пам'яті.