26.Вертеп

Крім колядування свято Різдва на Західній Україні супроводжувалося яскравим вертепним дійством, під час якого відтворювався сюжет чудесного народження Ісуса Христа.

Вертеп як особлива форма народного театру має свої давньослов’янські витоки. Разом з тим не викликає сумнівів його генетичний зв’язок із західноєвропейським ранньосередньовічним звичаєм встановлювати бутафорські ясла на Різдво в церквах. Пізніше, коли церковна влада заборонила влаштовувати вистави маріонеток у храмах, модель різдвяних ясел поширилась у міському й селянському побуті, ставши постійним атрибутом в обряді колядування.

Традиція різдвяних вертепних звичаїв прийшла до українців із Заходу, цьому сприяли тісні етнокультурні зв’язки з народами католицької орієнтації: поляками, угорцями, словаками. Про це говорить, зокрема, і запозичення термінів «шопка» (польське — Szopka), «бетлегем» (угор. — betlehem) для позначення вертепу. Однак, на українських землях даний звичай набув нового звучання, на його основі сформувався самобутній жанр національного фольклорного театру.

Вертеп, з яким ще недавно ходили колядувати на Галичині, Волині і Закарпатті, був невеликим і доволі простим за виконанням. Його виготовляли у формі церкви з кількома банями або ж простої селянської хати.

Всередині ящика встановлювалися вирізані з дерева ляльки, які зображали картину народження Христа чи іншу євангельську сценку. Існували й ускладнені моделі вертепу, де ляльки кріпилися на спеціальному диску, що обертався навколо своєї осі, або ж рухались на паличках-держаках у прорізах підлоги, створюючи цим самим ілюзію «оживлення» фігур. Часто вертеп, як і зірка, освітлювався свічками, при цьому його стінки, обклеєні різнокольоровим папером й промаслені олією, ставали своєрідним казковим екраном.

Слід відзначити, що в багатьох місцевостях Західної і Правобережної України ляльковий вертеп входив до реквізиту народно-побутових різдвяних вистав, усі ролі в яких виконували неодружені парубки. «Живий» вертеп побутував в українців під різними назвами: «Іроди», «Героди», «Королі», «Пастирі», «Ангели» тощо. В його основі лежала канонічна євангельська історія народження Ісуса, але в різних регіональних варіантах вона розігрувалася з певними відмінностями в складі виконавців, текстах, оформленні костюмів і атрибутів.

У Східній і Центральній Україні вертеп дуже рідко використовувався в обряді колядування. Тут він був більш відомий як театр ляльок, досить складний за конструкцією. Він обслуговувався спеціальними акторами. З метою заробітку в зимовий час вони давали вистави на ярмарках, базарах, у хатах селян, міщан, у поміщицьких маєтках. У музеях України до цього часу зберігаються окремі лялькові скриньки, виготовлені руками народних майстрів. Двоповерхові, гарно оздоблені, вони є справжніми витворами народного мистецтва. Кожний поверх такого вертепу мав своє призначення: на першому відбувалися світські інтермедії, побутово-пародійні сценки, в той час як на другому розігрувалися сюжети різдвяного євангельського циклу.

На відміну від Західної Європи, де вертеп тривалий час виконував релігійну функцію і розвивався в лоні церкви, в Україні він з самого початку був найтісніше пов’язаний з театрально-видовищною культурою простого народу.