Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Термин 2.docx
Скачиваний:
117
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
69.54 Кб
Скачать

1. Поняття терміна та терміносистеми.

Термін (від латин, terminus - межа, кінець) - це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знань чи діяльності людини.

Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію. Виокремлюють такі основні групи термінологічної лексики: математичну (ділене, дільник, косинус, логарифм, частка), фізичну (молекула, коливання, статика, індукція), мовознавчу (фонема, афікс, парадигма, синтаксис, метатеза), літературознавчу (лейтмотив, верлібр, хорей, сюоїсет, фабула, анапест), філософську (діалектика, гносеологія, абсолют, апріорі, інтенція), фінансову (банк, кредит, лізинг, своп, баланс), хімічну (кисень, іонізація, оксиди, хімічна реакція), біологічну(рецептор, клітика, гомеостаз, мезодерма), музичну (октава, квінтет, акорд, гармоніка), спортивну (ферзевий гамбіт, гросмейстер, аут, тайм, сет, раунд) тощо.

Галузеві термінології, тобто сукупність термінів конкретних галузей), називають терміносистемами, або термінологічними системами.

2.Термінознавство та його напрями.

Термінозна́вство — наука, яка займається вивченням термінів та терміносистем

Теоретичне термінознавство вивчає закономірності розвитку і вживання спеціальної лексики.

Прикладне термінознавство займається встановленням практичних принципів та рекомендацій з метою усунення нестачі термінів; їх оцінкою, описом, редагуванням, упорядкуванням, створенням, перекладом і використанням.

Загальне термінознавство вивчає найзагальніші якості, проблеми і процеси, що стосуються спеціальної лексики, а галузеве термінознавство займається вивченням спеціальної лексики і понять, які належать до окремих областей знань конкретних мов.

Типологічне термінознавство займається порівняльним дослідженням особливостей окремих термінологій з метою визначення спільних рис та відмінностей окремих терміносистем.

Порівняльне термінознавство займається порівняльним вивченням спільних та відмінних рис лексики різних мов, наприклад української та англійської.

Семасіологічне термінознавство займається вивченням проблем, що пов’язані із значенням (семантикою) спеціальних лексем, зміною значень і різноманітними семантичними явищами – полісемією, омонімією, синонімією, антонімією і т. д.

Ономасіологічне термінознавство вивчає структурні форми спеціальних лексем, займається процесом найменування спеціальних понять і вибором оптимальних форм найменування.

Історичне термінознавство вивчає історію термінів та терміносистем для того, щоб виявити тенденції їх утворення та розвитку, що в свою чергу дозволяє дати вірні рекомендації стосовно їх упорядкування. У наш час на основі цих досліджень виникає нова самостійна лінгвістична дисципліна – антрополінгвістика.

Функціональне термінознавство пов’язане з вивченням сучасних функцій терміну в різних текстах та ситуаціях професійного спілкування і підготовки спеціалістів, а також досліджує особливості використання термінів в мові і комп’ютерних системах.

3. Розвиток української лінгвістичної термінології.

Розвиток власне української мовознавчої термінології починається з появою різного роду граматик XVI ст. У 1586 р. була надрукована граматика у Вільно, 1591 р. у Львові вийшла граматика, складена студентами Львівської школи, під назвою «Адельфотес». у 1596 р. з'явилася граматика Лаврентія Зизанія, а 1619 р. у м. Євю біля Вільно вийшла праця М. Смотрицького «Граматика словенскія правильное синтагма». П. Житецький дав високу оцінку цим граматикам, вважаючи, що «звідси веде свій початок так звана грамотність руська взагалі і українська зокрема». Граматика М. Смотрицького укладена на основі тривалої попередньої граматичної традиції. Автор розрізняє вісім частин мови. Вперше як окрему частину мови він вводить вигук (хоч не виділяє прикметника), розрізняє сім відмінків, вводить поняття «звательного» (кличного) відмінка. У цій граматиці, а згодом і в «Лексиконі» Памви Беринди (1627) знаходимо спроби аналізу граматичної будови, а також лексичного складу мови. Формування і становлення сучасної мовознавчої термінології припадає на XIX ст. У граматиках Й. Лозинського, И. Левицького, Я. Головацького постало питання про характер розвитку української літературної мови на народній основі.

Лінгвістична термінологія вироблялася поступово з пізнанням фонетичної й граматичної структури мови. На початкових етапах розвитку української граматичної науки процес творення лінгвістичних термінів проходив досить стихійно. Граматичні терміни з латинської і грецької мови нерідко механічно переносилися на український грунт без урахування особливостей її граматичної будови, а новостворені терміни не завжди відбивали суть названого поняття. Такий стан з лінгвістичною термінологією не міг не гальмувати теоретичної розробки структури рідної мови, її специфіки. Поштовхом для укладання граматик української мови стало вивчення історії українського народу, яке активізувалося водночас із зростанням національного самопізнання. Одним із перших дослідників становлення и розвитку української граматичної термінології був I. Огієнко.

Учений вивчає ті засади, на яких формувалася українська мовознавча термінологія: чітка й прозора структура термінів, відповідність специфіці національної мови, розумна пропорційність свого й запозиченого. Пріоритет у виробленні граматичної терміносистеми I. Огієнко віддає Галичині, де вивчення рідної мови почалося в 30-х роках XIX ст. Перша галицька граматика вийшла у 1830 р. — «Gramatika slavo-ruthena»               М. Лучкая. Книжка створена як підручник для закарпатських «питом-ців богословія». У передмові автор подає свої погляди на відношення народних говорів до книжної церковнослов'янської мови, якою користувався освічений прошарок (власне духовенство). Лучкай вважав, що діалекти добрі для словників, а не для шкіл і науки. Книжка мала велике пізнавальне значення, бо служила одним з перших джерел ознайомлення з народною культурою закарпатських українців, засвідчувала пробудження інтересу до неї місцевої інтелігенції. Лучкай привертає увагу у своїй граматиці до букви Г. Пропонує вимовляти її то як [х]: [лехкий], то як [п]: [гриб], [гаврило], то як [g]: [нігди).

У 40-х роках з'являються граматики Г. Вагилевича, И. Лозинського,     Я. Головацького, у 60-х — М. Осадці, П. Дячана, Г. Шашкевича, у 70-х — О. Партицького. Потім виходять граматики О. Огоновського,                               С. Смаль-Стоцького і Ф. Гартнера, В. Коцовського та I. Огоновського. Позитивним у термінології цих граматик є прагнення до структурної систематизації термінів, відході від традиційної старослов'янської термінології, намагання створити терміни для назв лінгвістичних понять на основі української мови. П. Дячан закріпив у своїй граматиці вдалі терміни числовиикь, дієслово із ряду номінацій, що він уживає як назви частин мови: предмЬтовиикь, свЖзникь, приложишь, містоименникь (але глагол — дієслово виходять із даного структурного ряду). О.  Партацький вперше вводить у загальне користування терміни именникь, прийменникь, присловникь, займенникь. О. Огоновський інколи вживає термін сполучникь, хоч перевагу надає узвичаєному на той час терміну союз. С Смаль-Стоцький і Ф. Гартнер у своїй граматиці (1893) зберегли вдалі терміни П. Дячана,                          О. Партацького. Вони послідовно вживали запропоновані попередниками назви частин мови: іменники, займенники, числівники, дієслова, прислівники, прийменники, оклики. Одночасно автори створили і нові терміни, замість старослов'янських (прикметники, злучники), повернули у лінгвістичну літературу термін П. Дячана дієслово, який не вживався в граматиках               О. Партицького та О. Огоновського. Однак ще відбувається вагання та нерішучість авторів при виборі між традиційними термінами й новими. Наприклад: предметовникь, сущникь — имЖ существительне, связник — союз, глагол — дієслово, синтакса — складня, фонетика — звучня тощо.

На увагу в розбудові української термінології заслуговує діяльність журналу «Основа». Маємо на увазі передусім статтю М. Левченка «Замітки о русинской термінологія» (Основа, I 861), рецензію П. Єфименка «По поводу замітки г. Левченка» (Основа, 1862) та статтю «Наські граматики» (Основа, 1962). У всіх статтях висувалося питання про народне угрунтування української граматичної термінології, читачі запрошуються до термінологічної роботи. Що ж до конкретних термінів зазначених статей, то більшість з них не витримало випробування часом, адже були  надто  громіздкі  й надто побутові  (за-місцьймення,   приглаголля,   передслів'я, нарост). Деякі тривалий час уживалися в наших подальших граматиках (писовня — орфографія,  мовниця  —  граматика),   а  окремі   стабільно  увійшли  в  нашу  мову (правопис, голосна (ий) приголосна (ий) тощо). «Основа»  вперше  відповідально  висунула питання  про  створення  наукового стилю української мови на народно-розмовному ґрунті.

Назвемо окремі з термінів, Є. Тимченка, які не зустрічаються у попередніх граматиках: часівник, спосіб діючий, вольовий, гаданий, речівник, ступені якости, займенники присвійні тощо. Паралельно Є. Тимченко вживає і латинські слова на зразок: номінатив, генитив, суфікси, префікси.

. Сучасна українська лінгвістична термінологія здебільшого усталена, закріплена традицією. Говорити в даний час про серйозне й ґрунтовне її перероблення, очевидно, не можна, хоч заміна окремих невдалих термінів вкрай необхідна. . Утворені в різні часи і різними авторами українські граматичні терміни побудовані за різними принципами. Однак є і певна єдність їх структури (прикметник, числівник, займенник; суфікс, префікс; уподібнення, розподібнення тощо).