24. Назви мінералів

Через відсутність державності українська мінералогічна термінологія почала розвиватися дещо пізніше, ніж в інших країнах світу. Перші міркування про способи її творення знаходимо в підручнику для нижчих гімназій і реальних шкіл В.Воляна "Первые понятия о царстве ископаемых или минеральогия для нижших гимназий и реальных школ в ц. к. австрийской державе" (Відень, 1854). Автор зазначав, що в Україні наука послуговується або стародавніми назвами на зразок “золото, срібло, сірка”, або термінами, мотивованими властивостями мінералів на зразок “тяжелецъ” (від “тяжкий”), вапнянецъ (від “вапно”)

Наступний етап у формуванні української геологічної і, зокрема, мінералогічної термінології пов’язаний з роботою І.Верхратського “Виразня мінералогічна” (Львів, 1909), у якій простежена виразна тенденція автора – під час утворення українських відповідників орієнтуватися на народну мову і тільки в окремих випадках – на запозичення: "оскільки слова в науці повинні виростати з основи народної, поскільки вони розсіяні у живім словарі народу нашого, а намъ лишається взятися пильно до діла святого, до відкопування нашихъ народніхъ скарбівъ". У праці йшла мова про усталення наявних термінів і доповнення їх за рахунок власних мовних ресурсів з використанням діалектичних, забутих і напівзабутих слів, взятих із різних історичних джерел, запозичених термінів та вдалих новотворів.

Наприклад, суто українські остриця, граняк, двадцятистінник п'ятикутний, підмінки, кутомір були витіснені запозиченнями піраміда, призма, пентагон-додекаедр, псевдоморфози,

Наступний період бурхливого розвитку української мінералогічної термінології (1920–1930) пов'язаний з українською державністю 1917–1920 років, коли було створено спеціальну Термінологічну комісію і відкрито Інститут української наукової мови, які видали цілу низку термінологічно-перекладових словників, що відтворювали тогочасні народні назви мінералів і порід, підібраних з говірок та діалектів різних регіонів України, а деякі відновлювали староукраїнські терміни з історичних джерел.

Цей період, який в українському термінознавстві одержав назву "золотої доби", стрімко обірвався на початку 30-х років, коли після сфабрикованого процесу так званої "Спілки визволення України" був розгромлений Інститут української наукової мови, а його доробки знищені.

25.Музична термінологія.

Українська музична термінологія гіпотетично своїми джерелами сягає IV—VI ст. н. є., коли, ще задовго до появи могутньої Київської держави, вирізнялися мешканці середнього  басейну Дніпра та Дністра — стародавні  анти. Пам'ятки давньої матеріальної культури,  свідчення іноземних мандрівників, істориків,  а передусім перших         руських         літописів          та         усна          народна          традиція, - свідчать про наявність у наших предків розвинутої музичної культури, існування народних    музикантів-професіоналів,    численного    й    різноманітного    музичного інструментарію.   Наприклад,   візантійський   історик   Феофан   в   одній   із   хронік зазначає,   що   в   583   р.   греки   спіймали   трьох   слов'ян   «без   усякого   залізного спорядження, з одними лише гуслями». За твердженням цих слов'ян, вони «носять тільки гуслі і не вміють носити, зброї» ймовірно, що гуслями тоді могли називати скрипкоподібний інструмент

За походженням українська музична термінологія надзвичайно різноманітна. Це і власномовні терміни на зразок гук, дуда, скрипниця, кувиця, цівиця і арабські слова ребас (смичковий інструмент перського походження), кеманча (кавказький смичковий інструмент), і грецька китара (давньогрецький щипковий інструмент, споріднений із лірою), і німецькі слова трумштайт (примітивний смичковий інструмент), дрідель (видозміна скрипки).

Незважаючи на давнє походження, українська, музична термінологія формується лише у другій половині XIX ст. Сприятливими для її усталення були 30-ті роки XX ст.

а в 1930 р. видано проект «Словника музичної термінології».

Це перший відносно повний збір української музичної термінології. Автори словника намагалися якомога повніше відтворити всі різновиди музичної культури — терміни з теорії музики, гармонії, інструментознавства, форми, а також охопити, і явища музичної педагогіки, історії музики, соціології та моменти тогочасного музичного життя — театр, концертну естраду тощо. У

Наступний словник музичних термінів в Україні вийшов лише в 1971 р. Його уклав Ю. Юцевич, використавши, звичайно, досвід своїх попередників щодо збирання, систематизації й подачі наявних в українській мові музичних номінацій. Незважаючи на малий тираж і незначну кількість статей, цей словник великою мірою, прислужився усталенню української музичної термінології. Сучасна українська музична термінологія — це відносно стабільна і закріплена традицією лексико-семантична група, що перебуває в стані безперервного руху й поступового вдосконалення. Система не є закритою, вона постійно поповнюється словами на позначення нових реалій музичного життя. Деякі її терміни переходять у розряд історизмів. Встановити межі музичної термінології та назвати навіть відносно точну кількість термінів доволі важко, оскільки їх творення і функціонування — живий процес.