терміни

Абітурієнт (від лат. abituriens – той, що збирається йти) – особа, яка закінчує середній навчальний заклад. В Україні з кінця 50-х років нашого століття термін «абітурієнт» набув іншого значення – той, що вступає до вищого або середнього спеціального навчального закладу.

Авторитарний (від лат. влада, стиль) стиль спілкування вчителя – стиль спілкування, за якого вчитель сам вирішує всі питання життєдіяльності класу, визначає кожну конкретну мету, виходячи з власних установок; суворо контролює виконання будь-якого завдання і суб'єктивно оцінює досягнуті результати.

Авторитет учителя – загальновизнана учнями та їхніми батьками значущість достоїнств учителя й заснована на ньому сила його виховного впливу на дітей. До таких достоїнств належать висока духовність, культура, інтелігентність, ерудиція, високі моральні якості, педагогічна майстерність.

Адаптація (від лат. adaptatio – пристосовую) – здатність організму пристосовуватись до різних умов зовнішнього середовища.

Адаптивна функція вчителя — функція, що пов'язана з підготовкою учня до певної соціальної ситуації, конкретних запитів суспільства.

Акме (грец. Akmе – вершина чогось) – найвищий для кожної конкретної людини рівень розвитку її фізичного здоров'я, розуму, почуття, потенціалу тощо.

Акмеограма (грец. Akmе – вершина чогось і gramma – риска, написання) – опис усіх аспектів праці конкретного професіонала, вимог до його індивідуальності, зорієнтованих на продуктивний творчий розвиток особистості фахівця.

Активно-позитивне ставлення педагога — виявлення ділової реакції на діяльність учнів, допомога їм, реалізація інших потреб у неформальному спілкуванні.

Аспірантура (від лат. aspirans – той, хто прагне до чогось) – форма підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів.

Аутогенне (грец. autos — сам igenos — рід) тренування (аутотренінг) — цілеспрямоване самонавіювання за допомогою словесних формул, завдяки якому відбуваються м'язова релаксація, концентрація уваги, формується уміння регулювати розумову активність з метою підвищення ефективності значущої для людини діяльності.

Аутопсихологічна компетентність (грец. autos — сам, psyche — душа і logos — слово, вчення) — розуміння сильних та слабких сторін власної особистості, знання шляхів, засобів професійного самовдосконалення для підвищення якості своєї праці.

Бібліографія – галузь науково-практичної діяльності, завданням якої є бібліографічна інформація про твори друку (чи інші документи) з метою впливу на використання їх у суспільстві.

Бібліотека (від грец. – книгосховище) – культурно-освітній і науково-інформаційний заклад, який збирає і зберігає друковані й рукописні матеріали, організовує громадське користування літературою й проводить довідково-бібліографічну роботу. Бібліотеки були відомі ще в давньому світі. В Київській Русі найдавнішими були бібліотека Софійського собору (засн. 1037) й Києво-Печерського монастиря (XI ст.).

Болонський процес – процес структурного реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах Європи. Його метою є створення до 2010 року європейського наукового та освітнього простору задля підвищення спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення мобільності громадян на європейському ринку праці, підняття конкурентоспроможності європейської вищої школи. На сьогодні 46 європейських країн, включно з Україною, є його учасниками.

Бюджет (англ. budget, букв. — сумка) часу — правильне планування і розподіл часу, розумне і раціональне його витрачання на різні види робіт та форми діяльності.

Вербальна (лат. verbalis, від verbum – слово) комунікація (лат. communicatio – зв'язок, повідомлення) – процес взаємообміну інформацією шляхом мови (усної, писемної, внутрішньої), який відбувається за своїми внутрішніми законами, вимагає активної розумової діяльності та ґрунтується на певній системі усталених норм.

Види спілкування – вербальне, невербальне, мануальне (від лат. Manualis – ручний), технічне, матеріальне, біоенергетичне, комп’ютерне.

Викладач у широкому розумінні слова – працівник вищої, середньої спеціальної або загальноосвітньої школи, який викладає якийсь навчальний предмет; у вузькому розумінні слова – штатна посада у вузах і середніх спеціальних навчальних закладах.

Виховання національне – історично зумовлена і створена етносом система виховних ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв, спрямованих на доцільну організацію діяльності членів суспільства, в процесі якої відбувається процес оволодіння морально-духовними цінностями народу, забезпечується єднання і спадкоємність поколінь, соборність народу.

Генеральна систематична картотека — картотека статей, у якій подано статті з газет, журналів, збірників, книг у систематично-алфавітному порядку (за таблицями УДК або ББК).

Гуманізм (від лат. humanus – людський, людяний) – прогресивний напрям духовної культури, що звеличує людину як найбільшу цінність у світі, утверджує право людини на земне щастя, захист прав на свободу, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей.

Гуманістична (лат. humanus — людяний) спрямованість педагогічної діяльності — зорієнтованість педагога на особистість іншої людини, утвердження словом і ділом найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки, стосунків.

Декан (від лат. decanus, букв. – десятник) – у вищому навчальному закладі керівник факультету, Д. відповідає за якість навчально-виховної й наукової роботи на факультеті, є головою ради факультету.

Демократичний (грец. demos — народ ikratos — влада) стиль спілкування вчителя — стиль спілкування, що передбачає зорієнтованість учителя на розвиток активності учнів, залучення кожного до розв'язання спільних завдань.

Державний стандарт освіти – сукупність єдиних норм і вимог до рівня освітньої підготовки у певних навчально-виховних закладах.

Дидактика (від гр. didaktikos – навчаю) – галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти й навчання.

Динаміка конфлікту – складається із 3-х фаз: 1 – нарощування, 2 – реалізація, 3 – затухання. Для блокування конфлікту необхідно перевести його з площини комунікативної взаємодії в площину предметної взаємодії.

Дипломна робота – заключна робота навчально-дослідного характеру, яка виконується студентами, що закінчують університети, економічні та інші гуманітарні вищі навчальні заклади. У вищих технічних навчальних закладах в окремих випадках за дозволом кафедр допускається замість дипломного проекту захист дипломної роботи теоретичного або експериментального характеру. В педінститутах студентам дозволяється замість державного екзамену з відповідного предмета захищати курсову роботу, яка задовольняє вимоги Д. р.

Дискусія (лат. discussion – розгляд) – широке публічне обговорення спірного питання.

Диспут (лат. dispute – міркую, сперечаюсь) – спір на наукову, літературну чи іншу тему.

Дистанційне (лат. distantia — відстань) навчання – цілеспрямований процес діалогової взаємодії суб'єктів комунікації незалежно від їх розміщення в просторі й часі, що передбачає комунікацію між учителем та учнями за допомогою спеціальних технічних засобів (компакт-диски, комп'ютерні мережі, аудіографічна форма, відеоконференції та ін.).

Дисципліна (від лат. disciplina – учення, виховання, розпорядок) – певний порядок поведінки людей, що забезпечує узгодженість дій у суспільних відносинах, обов'язкове засвоєння й виконання особистістю встановлених правил.

Діалог (грец. dialogos – бесіда, розмова) – репліки у процесі комунікації двох або кількох осіб.

Домашня навчальна робота – форма організації навчання, яка передбачає самостійне виконання учнями (студентами) навчальних завдань у позааудиторний час (безпосередньо вдома, в групах подовженого дня та ін.).

Екзамен – (лат., зважування, досліджування, випробування) перевірка, іспит з якого-небудь навчального предмета. Е. у вищій школі проводяться з теоретичних предметів. Вони можуть бути вступними, семестровими (в середині навчального року), курсовими (наприкінці навчального року) і державними (після закінчення всього курсу вузу). Одним з видів перевірки та обліку знань студентів у вищих навчальних закладах є також заліки.

Екстравагантність (франц. extravagant — безглуздий, недоладний) — незвичність вигляду, манер.

Електронна пошта – оперативне листування віддалених суб'єктів шляхом приймання і відправлення електронних листів з одного комп'ютера на інший глобальної мережі.

Емоційне вигорання – це синдром, що розвивається на тлі безперервного впливу на людину стресових ситуацій і призводить до інтелектуальної, душевної і фізичної перевтоми та виснаження.

Емпатійність (англ. empathy — співчуття, співпереживання) — здатність співчувати, співпереживати іншим людям.

Епатаж — вульгаризована форма іміджу.

Етикет (франц. etiquette) – усталений порядок поведінки особи; сукупність правил поведінки (ритуалів), що регулюють зовнішній вияв відносин між людьми, культури особистості.

Жести (лат. gestus – положення, поза, рух тіла) – рухи, які мають сигнальне значення; виражальні рухи головою, рукою у процесі комунікації.

Заліковий кредит (лат. creditum, від credo — довіряю) — завершена задокументована частина змісту навчальної дисципліни, вивчення якої для студентів завершується підсумковим оцінюванням (тестуванням, заліком, семестровим іспитом).

Ідеал (від гр. idea – уявлення, ідея) – поняття моральної свідомості і категорія етики, що містить у собі вищі моральні вимоги, можлива реалізація яких особисто дала б змогу їй набути досконалості; образ найбільш цінного і величного в людині.

Імідж вчителя – (від лат. imago, тобто імітувати, у перекладі з англійської мови образ), це  професійний образ, який створює вчитель відповідно до його уявлень про зовнішній вигляд, поведінку і характер діяльності в заданій ситуації.

Імпровізація педагогічна (від лат. improviso – несподіваний, раптовий) – діяльність учителя чи вихователя, що здійснюється в ході педагогічного спілкування без попереднього обдумування.

Індивідуальність (від лат. individuum – неподільне) – людина, особистість, яка відрізняється сукупністю рис, якостей, своєрідністю психіки, поведінки та діяльності, що підкреслюють її самобутність, неповторність.

Індивідуальний навчальний план студента — робочий документ, який містить освітньо-кваліфікаційну характеристику бакалавра (за спеціальностями); перелік та послідовність вивчення навчальних дисциплін (структурно-логічну схему); обсяг навантаження студента (усі види навчальної діяльності); інформацію про типи індивідуальних завдань; характеристику системи оцінювання (поточний та підсумковий контроль знань, державну атестацію випускника); інформацію про присвоєння кредитів в інших навчальних закладах та додаткових кредитів за результатами науково-дослідної та іншої фаховоспрямованої діяльності.

Індивідуальний стиль педагогічного спілкування — обумовлена цілями педагогічної діяльності та особливостями індивідуальності педагога своєрідність притаманної йому стійкої системи засобів і способів комунікативної взаємодії з учнями.

Інновація (лат. in – в, noves – новий) – 1) нововведення, цілеспрямовані зміни, що вносять у середовище нові стабільні елементи, котрі призводять до переходу системи з одного стану в інший; 2) нововведення в педагогічній системі, що покращують перебіг і результати навчально-виховного процесу.

Інтерактивне (лат. inter — між і actio — дія) навчання — спів-навчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де викладач і студент є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання.

Інтонація (від. лат. Intono – голосно вимовляю) – термін у психолінгвістиці, що характеризує певний ритмомелодійний лад мовлення. Виявляється в підвищенні або пониженні тону при вимові.

Інтуїція (від лат. intuito, від intueor – уважно дивлюся) – процес безпосереднього одержання знання за допомогою цілісного охоплювання проблемної ситуації без доведення.

Карта особистості педагога — коротка характеристика, що містить систематизований перелік основних елементів особистості педагога.

Каталог (грец. katalogos — список) — покажчик друкованих видань, які зберігаються у бібліотечному фонді.

Кафедра (від гр. kathedra – сидіння, стілець): 1) місце для викладача, промовця; 2) у вищих навчальних закладах – основний навчально-науковий підрозділ, що здійснює навчальну, методичну і науково-дослідну роботу з однієї або кількох споріднених дисциплін.

Кваліфікація (лат. qualis — який / facere — робити) — рівень і вид професійної підготовленості, що характеризує можливості спеціаліста у розв'язанні певного виду завдань.

Компоненти (лат. compono — складаю) педагогічної діяльності — відносно самостійні функціональні види діяльності, кожен із яких охоплює сукупність умінь, необхідних для його реалізації.

Комп'ютерна комунікація – процес взаємообміну інформацією між суб'єктами за допомогою вербальних і невербальних комунікативних систем, опосередкований комп'ютерними засобами комунікації.

Комунікабельність (від лат. сommunico – з'єдную, повідомляю) – риса особистості, здатність її до спілкування з іншими людьми, товариськість.

Комунікативні бар'єри – абсолютна чи відносна, суб'єктивно пережита чи реально наявна перешкода ефективній комунікації.

Комунікативні (лат. communicatio — зв'язок) емоції (лат. emove-ге — хвилювати) — бажання ділитися думками, почуття симпатії, повага до учасників спілкування, прихильність тощо.

Комунікація (лат. communicatio – зв'язок, повідомлення) – специфічний процес взаємообміну інформацією у системах «людина – людина», «людина – комп'ютер», «людина – комп'ютер – людина»; процес самостійного пошуку інформації та її використання з метою самовдосконалення особистості, збагачення її за рахунок інформації.

Конспект (від лат. conspectus – огляд) – коротке письмове викладення змісту книги, статті, усного виступу.

Консультація (лат. consultatio — звернення за порадою) — поради, пояснення викладача студентам із будь-якого питання.

Конфлікт – зіткнення особистостей, їх ідей, інтересів, потреб, оцінок, рівня, прагнень, а також якнайвище загострення протиріч, що пов'язані з гострим емоційним переживанням.

Кредит (лат. creditum — позика, від credo — довіряю) — одиниця виміру («вартість») обсягу навчального навантаження, необхідного середньому студентові для повного оволодіння визначеними результатами навчання (компетенціями).

Кредо (лат. credo — вірю) — переконання, погляди, основа світогляду.

Культура мови – галузь знань, яка вивчає нормативність мови, її відповідність суспільним вимогам; індивідуальна здатність особи вільно володіти різними функціональними стилями.

Культура мовлення – упорядкована сукупність нормативних мовленнєвих засобів, вироблених практикою людського спілкування, які оптимально виражають зміст мовлення і задовольняють умови і мету спілкування.

Культура навчальної праці — система знань, умінь і навичок, які дають змогу раціонально організовувати навчання, забезпечувати його високу продуктивність.

Куратор (від лат. curator, від curare – піклуватися, турбуватися): 1) попе­читель, опікун; 2) особа, якій доручено загальний нагляд за якоюсь роботою; 3) людина, яка здійснює нагляд за навчально-виховним процесом у студентській групі.

Курсова (дипломна, магістерська) робота — вид науково-дослідної роботи, який потребує від студентів уміння сформулювати тему, обрати методику дослідження, організувати і провести його, здійснити якісний і кількісний аналіз отриманих результатів, аргументувати свої висновки, оформити результати дослідження.

Лабораторне (лат. labor — праця) заняття — вид практичних занять у вищій школі, що проводиться за завданням викладача із застосуванням навчальних приладів, інструментів, матеріалів, установок, вимірювальних приладів, комп'ютерів та інших технічних засобів.

Лекція (від лат. lectio – читання) – це метод навчання, що передбачає використання попереднього досвіду учнів з певної галузі знань і на основі цього залучення їх за допомогою діалогу до усвідомлення нових явищ, понять або відтворення вже набутих.

Ліберальний (поблажливий, анархічний) стиль спілкування вчителя — стиль спілкування, що характеризується прагненням педагога не брати на себе відповідальності.

Локальна комп'ютерна мережа (Internet) – сукупність серверів (підключений до мережі комп'ютер, що надає її користувачам певні послуги; джерело ресурсів мережі) і робочих станцій (комп'ютер, підключений до мережі, через який користувач отримує доступ до її ресурсів).

Магістратура (від лат. magistratus – сановник, начальник) – керівний орган у вищих навчальних закладах, які здійснюють підготовку магістрів.

Метод самовиховання — спосіб роботи над собою, спрямований на досягнення поставленої мети.

Методична компетентність учителя — оволодіння засобами, шляхами, формами, методами педагогічних впливів і продуктивне їх використання.

Міміка (грец. mimikos – наслідувальний) – зовнішній прояв психічних станів, передусім емоційних, через сукупність координованих рухів м'язів обличчя; виражальні рухи м'язів обличчя.

Мовлення – процес добору і використання засобів мови для спілкування з іншими членами певного мовного колективу; форма існування живої мови.

Монолог – тривале говоріння однієї особи, не розраховане на негайну словесну реакцію у відповідь; акт тривалого і цілеспрямованого впливу на слухачів.

Навчальний план — основний документ, який визначає склад і обсяг навчальних дисциплін, а також послідовність і порядок їх вивчення за роками навчання.

Надактивний тип учителя — вчитель, схильний до гіпертрофованого оцінювання своїх учнів і вибудовування нереальних моделей спілкування.

Наукова організація праці — організація навчальної праці, яка за мінімальних затрат дає максимальні результати.

Науково-дослідна робота студентів — складова професійної підготовки, що передбачає навчання студентів методології і методики дослідження, а також систематичну участь у дослідницькій діяльності, озброєння технологіями і вміннями творчого підходу до дослідження певних наукових проблем.

Невербальна комунікація – процес взаємообміну інформацією шляхом використання для передавання повідомлень немовних засобів комунікації.

Освіта вища – система освіти, що передбачає забезпечення фундамен­тальної, загальнокультурної, практичної підготовки фахівців, які мають визначати темпи і рівень науково-технічного, економічного та соціально-культурного процесу, формування інтелектуального потенціалу суспільства.

Особистісно орієнтоване спілкування — складна психологічна взаємодія, яка передбачає виконання певних нормативних функцій із виявом особистого ставлення.

Пам'ять – здатність організму зберігати й відтворювати інформацію про зовнішній світ та про свій внутрішній стан для подальшого її використання у процесі життєдіяльності.

Пантоміміка – виражальні рухи всього тіла або окремої його частини.

Пасивно-позитивне ставлення педагога — фокусування уваги вчителя на вимогливості та суто ділових стосунках.

Педагогіка (від гр. paidec – діти; ago – веду) – наука про навчання, освіту та виховання людей відповідно до потреб соціально-економічного розвитку суспільства.

Педагогіка вальдорфська – сукупність методів і прийомів виховання та навчання, які ґрунтуються на антропософській (антропософія – релігійно-містичне вчення, що ставить на місце Бога обожнену людину) інтерпретації розвитку людини як цілісної взаємодії тілесних, душевних і духовних чинників.

Педагогіка народна – галузь емпіричних педагогічних знань і народного досвіду, які відображають погляди на систему, напрями, форми, засоби виховання і навчання підростаючого покоління.

Педагогічна (грец. paidos — дитина і ago — веду) діяльність — вид діяльності, змістом якого є навчання, виховання, освіта і розвиток підростаючого покоління; Педагогічна діяльність – це взаємодія між учителем та учнем (або колективом учнів), при якій та в результаті якої відбувається розвиток як учнів, так і вчителя.

Педагогічна емпатія – здатність вчителя до емоційної ідентифікації себе з учнем, уміння співпереживати дітям, віддзеркалювати у власній психіці їхні радощі та смутки, проблеми та інтереси, виявляти можливість поставити себе на місце інших.

Педагогічна імпровізація – 1) творче використання особистих і профе­сійних рис в організації навчально-виховного процесу; 2) знаходження нового, неочікуваного задуму.

Педагогічна практика — форма професійного навчання у вищій школі, спрямована на практичне засвоєння майбутніми фахівцями закономірностей і принципів педагогічної діяльності, формування основних професійних умінь і переконань.

Педагогічне спілкування – система соціально-психологічної взаємодії між учителем та учнем, спрямована на створення оптимальних соціально-психологічних умов для спільної діяльності.

Педагогічний діалог – дія в педагогічному процесі, яка дає змогу кожному партнерові самовиразитись у спілкуванні.

Педагогічний імідж (англ. image — образ) — емоційно забарвлений стереотип сприймання образу педагога у свідомості вихованців, колег, а також у масовій свідомості.

Педагогічний такт (лат. tactus — відчуття) — творче вміння обирати в кожній ситуації такий стиль поведінки, який оберігає честь і гідність кожного учня, не принижуючи і не возвеличуючи його.

Педагогічні здібності — сукупність психічних особливостей вчителя, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення.

Писемне мовлення – мовлення, зафіксоване на папері за допомогою спеціальних графічних знаків.

Позиція (лат. positio, від ропо — розміщую, ставлю) педагога — система сформованих настанов і ціннісних орієнтацій, ставлень і оцінок світу, педагогічної діяльності, педагогічних явищ, які визначають характер діяльності, поведінки, спілкування вчителя, його місце та роль у професійній діяльності і повсякденному житті.

Практичне заняття — форма навчального заняття, на якому викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни й формує уміння та навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідних завдань.

Працездатність студента — готовність до виконання певного виду навчальної роботи із високим ступенем напруженості, зі значними затратами нервової енергії протягом певного проміжку часу.

Прийом самовиховання — складова методу, необхідна для його ефективного застосування у конкретній ситуації.

Проактивний тип учителя — ініціативний в організації спілкування вчитель, який індивідуалізує свої контакти з вихованцями.

Програма професійного (лат. professio — самоціль) самовиховання — програма дій щодо досягнення конкретних цілей самовиховання з урахуванням вимог педагогічної професії.

Проректор – заступник ректора вищого навчального закладу.

Професійна адаптація (лат. adaptatio, від adapto — пристосовую) — процес або результат процесу пристосування працівника в початковий період його роботи до особливостей робочого місця та організації праці на виробництві.

Професійна діяльність — вид діяльності, що передбачає спеціальну освіту, тобто оволодіння системою спеціальних знань, умінь і навичок, необхідних для виконання функцій, пов'язаних із певною професією.

Професійна кар'єра — послідовність професійних ролей, статусів і видів діяльності в житті людини, її просування ступенями (щаблями) виробничої, соціальної, адміністративної чи іншої ієрархії.

Професійна криза — глибока невдоволеність від своєї діяльності, її результатів, відчуття власної неспроможності, нездатність до самореалізації, невідповідність задумів, можливостей отриманим результатам.

Професійна придатність — необхідний комплекс здібностей, фізичних, нервово-психічних і моральних якостей, що необхідні для реалізації певних робочих функцій і успішної діяльності у сфері освіти.

Професійна самоосвіта учителя — особистісно і професійно значима самостійна пізнавальна діяльність учителя, що включає в себе загальноосвітню, предметну, психолого-педагогічну і методичну самоосвіту.

Професійне здоров'я — здатність організму зберігати і активізувати компенсаторні, захисні, регуляторні механізми, що забезпечують працездатність, ефективність і розвиток особистості у всіх умовах протікання педагогічної діяльності.

Професійне самовиховання — свідома діяльність, спрямована на вдосконалення своєї особистості відповідно до вимог обраної професії.

Професійний розвиток — становлення професійно значущих особистісних якостей і здібностей, професійних знань і вмінь, активне якісне перетворення особистістю свого внутрішнього світу, що приводить до творчої самореалізації в професії.

Професійний стрес — напружений стан працівника, який виникає під впливом емоційно-негативних та екстремальних факторів і пов'язаний з професійною діяльністю.

Професійні деформації (лат. deformo — перекручую, спотворюю) — деструктивні зміни особистості в процесі професійної діяльності.

Професійно-педагогічна етика — знання, які є основою формування гуманістичної спрямованості особистості і розвитку професійних умінь, які сприяють налагодженню гармонійних, конструктивних та ефективних стосунків із дітьми.

Професіограма (лат. professio — спеціальність і грец. gramma — риска, написання) особистості вчителя — ідеальний портрет учителя, зразок, еталон, у якому представлені якості особистості, якими він має володіти, а також знання, уміння, навички, необхідні для виконання педагогічних функцій; опис вимог, соціально-психологічних і фізичних особистісних якостей, які висуває певна професія.