19. Культурний феномен українського бароко (XVII - XVIII ст.).

Мистецтво барокко, так само як і ренесанс, було занесено на Україну безпосередньо з Італії, батьківщини цього стилю

Українське бароко — це і сміливий, і, в той же час, наївний потяг «зробити красиве, зробити не гірше, ніж у людей». Архетипи, позасвідомі образи української колективної ментальності, що до тієї пори мали лише дуже обмежену сферу виявлення — іконопис, гаптування, писанки, оздоблення предметів декоративно-прикладного мистецтва — раптом отримали неосяжне поле для реалізації своєї буйної фантазії: насамперед в галузі архітектури. Спершу цілком позанаціональний стиль набув яскравого національного наповнення. Чи не найпоказовіше українське бароко знайшло своє життєстверджуюче втілення у низці кам’яних споруд Чернігова XVII—XVIII століть.

Прекрасним зразком українського бароко є архітектурний ансамбль Троїцького монастиря. Будівництво Троїцького монастиря пов’язане з ім’ям видатного українського релігійного, політичного, культурного діяча і просвітника Лазаря Барановича, котрий створив на його базі важливе вогнище духовності й культури всієї Лівобережної України. Ще у той час, коли книгодрукування тільки-но розпочиналося у Новгороді-Сіверському, Лазар Баранович заснував типографію, яку згодом перевів до Троїцького монастиря. Вона була відома майстерністю своїх граверів, а монастирська бібліотека налічувала більше 11 тисяч книжок.

Українське бароко — безсмертний витвір «історичної мрії» нашого народу; спливає час, змінюються обставини, але вони не владні над справжніми творіннями мистецтва. Бароко України належить саме до них.

20. Освіта та наука в Україні другої половини XVII - XVIII ст.

Культурний процес і культурний розвиток українського народу значно активізувалися. В Україні спостерігається відносно високий порівняно з Росією рівень письменності. У багатьох селах функціонують школи, де навчаються діти старшини, козаків і селян.

Соціальний стан студентів був досить різний — від дітей заможних родин до дітей міщан. Багато вихованців стали викладачами різних навчальних закладів України і за кордоном.

В Академії крім наукових студій розвивалися мистецтва. Одними з найпопулярніших стали театральні вистави; авторами п'єс, режисерами й акторами були викладачі та студенти Академії. Вони відіграли важливу роль у зародженні українського театру. Обов'язковою дисципліною для всіх слухачів було вивчення поетики і музики, а любов до хорового співу українців загальновідома, тож і при Академії працювали великий зведений хор і оркестр. Театр, хор і оркестр зажили популярності серед киян. Академія стала взірцем для навчальних закладів України. За її типом відкривають колегії в Чернігові, Переяславі, Харкові. Так, зокрема, Харківська колегія в 1727 р. на початку своєї діяльності стає центром освіти Слобожанщини; тут навчалося близько 500 студентів, викладались інженерні науки, геодезія, географія, артилерійська справа, іноземні мови.

Українська старшина, розуміючи роль і значення освіти для розвитку нації, настійно порушувала клопотання перед царським урядом про відкриття в Україні вищих навчальних закладів — університетів. Проте ці клопотання ігнорувалися.

На Правобережній Україні та в західнослов'янських землях розвитку освіти і науки заважало іноземне панування.

Великий внесок, не менший, ніж у філософію, Г. Сковорода зробив у літературу. Він написав багато пісень, які широко розійшлися в народі, байок, де висміював гонитву дворян за титулами та інші людські пороки. Та одна з найбільших заслуг митця полягає в тому, що він перший у літературному процесі почав користуватися живою українською мовою. Його філософська спадщина, літературні твори справили непересічний вплив на наступні покоління, розвиток суспільно-політичної думки, формування свідомості українського народу.