37. Творчість та культурне значення і. Я. Франко(1856, с. Нагуєвичі, 1916,).

1888 р. Франко деякий час працював у часописі «Правда». Зв'язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт (1889 р.). 1890 р. за підтримкою М. Драгоманова Франко стає співзасновником Русько-Української Радикальної Партії, підготувавши для неї програму, та разом з М. Павликом видає півмісячник «Народ» (1890—1895 рр.). В 1895, 1897 і 1898 рр. Радикальна Партія висувала Франка на посла віденського парламенту і галицького сейму, але, через виборчі маніпуляції адміністрації і провокації ідеологічних і політичних супротивників, без успіху. 1899 р. в Радикальній Партії зайшла криза, і Франко спільно з народовцями заснував Національно-Демократичну Партію, з якою співпрацював до 1904 р., і відтоді покинув активну участь у політичному житті. На громадсько-політичному відтинку Франко довгі роки співпрацював з М. Драгомановим, цінуючи у ньому «європейського політика». Згодом Франко розійшовся з Драгомановим у поглядах на соціалізм і в питанні національної самостійності, закидаючи йому пов'язання долі України з Росією («Суспільно-політичні погляди М. Драгоманова», 1906 р.).

Усебічно обдарований, енциклопедично освічений і надзвичайно працьовитий, Франко виявив себе на багатьох ділянках української культури. Він був поетом, прозаїком, драматургом, критиком й істориком літератури, перекладачем і видавцем. Сюжети для своїх творів Франко черпав з життя і боротьби рідного народу, але також з першоджерел людської культури — зі Сходу, античної доби й Ренесансу. Він був «золотим мостом» між українською і світовими літературами.

Філософсько-соціологічні й суспільно-політичні концепції Франко трактував у студіях «Nauka і jej stanowisko wobec klas pracujących» (1878 р.), «Мислі о еволюції в історії людськости» (1881—1882 рр.), «Найновіші напрямки в народознавстві» (1895 р.); студію «Соціалізм і соціал-демократизм» (1897 р.) Франко присвятив критиці «науковому соціалізму» і матеріалістичної концепції історії, «Що таке поступ?» (1903 р.) — оглядові суспільно-культурного розвитку з критикою комуністичної концепції держави.

На світогляд Франка мали вплив позитивізм філософії Конта і Спенсера, еволюціонізм у природознавчих дослідах Дарвіна і Геккеля, теорії французських, німецьких, російських соціологів, літературні критики від Буальо і Лессінґа до Тена, Леметра, Ґійо, Брюнетьера, Брандеса та ін. Проте, Франко залишився собою, мав власний світогляд й увійшов у свідомість наступних поколінь, як невтомний.

27. Творчість та культурне значення г. С. Сковороди(1722-1794)

вступив до Києво-Могилянської академії. жив у Петербурзі, бувспіваком придворної капели, прославився чудовим басом, майстерною грою на скрипці,флейті, бандурі, цимбалах і сопілці та композиторським талантом, створював музикуна власні вірші. Навчання продовжив в Київськійакадемії.

У 1750 р. у складі російськоїмісії Сковорода виїжджав за кордон і три роки мандрував Угорщиною, Словаччиною,Польщею, відвідав Братиславу, Відень, Будапешт; бував в університетах, слухавлекції знаменитих професорів, працював у бібліотеках, студіював філософські працій, володіючи багатьма мовами, дискутував із ученими різнихкраїн. написав збірку прозових байок «Байки харківські».

Спадщина композитора, поета,байкаря і філософа Григорія Савича Сковороди є дорогим надбанням українськоїнаціональної і світової культури. Тому широко відзначаються ювілеї мандрівногофілософа, його іменем названо вулиці, школи, заклади освіти та культури, селоІванівна перейменовано на Сковородинівку, там відкрито меморіальний музей, убагатьох містах споруджено оригінальні пам'ятники на його честь, про ньогонаписано чимало книжок і статей (поеми П. Куліша «Грицько Сковорода» і П. Тичини«Сковорода», повість Т. Шевченка «Близнецы», поезії А. Малишка, М.Вінграновського, І. Драча та інших). На кіностудії ім. О. Довженка знято художнійфільм «Григорій Сковорода».

Поетична книжка «Сад божественнихпісень», збірка морально-повчальних притч «Байки харківські», філософські трактати«Вбогий Жайворонок», «ВдячнийЕродій».