24. Історичні погляди о. М. Лазаревського

О.М.Лазаревський. Значною постаттю в українській історіо­графії пореформенних часів був Олександр Матвійович Лазаревський. Народився він 20 червня 1834 р. у с.Гирівці Конотопського повіту Чернігівської губернії, в сім'ї дрібного поміщика. Батько його служив у Конотопі, а мати займалася вихованням дітей. З родиною Лазаревських підтримував дружні стосунки Т.Г.Шевченко.

В 1844 р. Олександр поступив у Конотопське повітове училище, де навчався до 1846 р. В 1847 р. він півроку жив в Оренбурзі, де його старші брати Михайло і Федір служили у комісії в справах кочівників-киргизів. Саме у той час він прочитав багато книг з історії, в тому числі «Историю Малой России» Д.М.Бантиш-Каменського. Ця праця справила на юного Олександра велике враження і привернула його увагу до історії Лівобережної України ХУП-ХУШ ст., вивченням якої пізніше він почав займатися.

В 1850 р. О.М.Лазаревський поступив у третій клас другої Петербурзької гімназії. Навчаючись у ній, він почав публікувати свої розвідки з історії в «Черниговских губернских ведомостях». Серед них відзначимо «Опыт указателя источ­ников для изучения Малороссийского края в историческом и географическом отношениях». Ця замітка свідчила про ґрунтовне знання молодим дослід­ником літератури і джерел з історії та географії Лівобережної України від давніх часів до середини XIX ст.

У 1858 р. О.М.Лазаревський закінчив історико-філологічний фа­культет Петербурзького університету й поїхав на батьківщину, у Чернігів, де паралельно з виконанням службових обов'язків займався вивченням історії Лівобережної України. Ще раніше він познайомився із славістом і архео­графом О.М.Бодянським, який видав багато джерел з історії України, та з краєзнавцем Г.О.Милорадовичем, який публікував документи із свого фамільного архіву.

Для плідної наукової роботи О.М.Лазаревського в Чернігові були певні умови, оскільки там були сконцентровані цінні документи, привезені з полкових міст Лівобережної України, зокрема, фонди гетьманської канцелярії й Малоросійської колегії. Лише у 80-х роках XIX ст. їх перевезли до Харкова. Крім того, значна частина документів знаходилася в архіві Чернігівської казенної палати. Це монастирські акти, ревізії, частина Румянцевського опису тощо. В результаті вивчення цих матеріалів О.М.Лазаревський підготував до видання й опублікував цілий ряд цінних історичних джерел, а саме: «Отрывки из нежинских магистратских книг 1657-1674 гг.» (1887 р.), «Акты по истории землевладения в Малороссии (1630-1690 гг.)» (1890 р.), «Отрывки из дневника гетманской канцелярии. 1722-1723 гг.» (1898 р.), «Акты по истории монастырского землевладения в Малороссии. 1636-1730 гг.» (1899 р.), «Малороссийские переписные книги 1666 г.»(1899р.), «Цеховые акты Левобережной Малороссии (1622-1645 гг.)» (1901 р.) та багато інших.

Понад 20 років О.М.Лазаревський працював у судових установах Чернігова, Лолтави, Кременчука, Ніжина, Курська, займаючись переважно селянськими справами, що, безумовно, вплинуло на характер його наукових досліджень. З 1880 р. і до останніх днів свого життя він перебував на керівних посадах в окружному суді та судовій палаті Києва.

О.М.Лазаревський опублікував близько 450 праць. Серед них такі великі, як «Описание Старой Малороссии» (3 томи), «Малороссийские посполитые крестьяне», «Очерки малороссийских фамилий», «Люди Старой Малороссии». Вчений був членом різних наукових товариств, у тому числі історичного товариства Нестора-літописця й Чернігівської вченої архівної комісії, а також одним із засновників і редактором (до 1902 р.) журналу «Киевская старина» (існував з 1882 по 1906 рр.).

Оцінки творчого доробку,та поглядів О.М.Лазаревського на історичний процес містяться в більш ранніх матеріалах, присвячених пам'яті вченого, та у працях радянських дослідників. Зокрема, в монографії В.Г.Сарбея, поряд з у цілому позитивною оцінкою творчого доробку О.М.Лазаревського простежено також еволюцію його світогляду вправо, від демократичного просвітительства до буржуазного лібералізму. Для нього було характерне нерозуміння вирішальної, творчої ролі народних мас та явна переоцінка ролі особи в історичному процесі, приниження активних виступів селянства, безпідставна ідеалізація діяльності деяких царських урядовців в Україні у XVIII ст. тощо.

Буржуазно-ліберальні погляди О.М.Лазаревського, хибні тлумачення ним деяких історичних подій і явищ, звичайно, дещо применшують значення його внеску в історіографію України. Однак у порівнянні зі своїми попередниками і сучасниками він усе ж чимало зробив для розвитку історичної науки.

Документальні матеріали, замітки, статті й великі праці вчений друкував переважно в «Черниговских губернских ведомостях», «Киевской старине», «Русском архиве», «Чтениях в Историческом обществе Нестора-летописца». Він співробітничав також у «Чернигов­ском листке», який очолював у 1861-1863 рр. відомий український байкар Л.І.Глібов, був видавцем «Записок Черниговского губернского статистического комитета», де опублікував, зокрема, працю «Малороссийские посполитые крестьяне (1648-1783 гг.)» та цінне історичне джерело «Описание Черниговского йаместничества Д.Р.Пащенко» (публікацію не завершено).

У своїх працях О.М.Лазаревський широко використовував дані з фамільних архівів. Він провів велику роботу по виявленню і збереженню документів із зібрань українських багатих родин - Миклашевських, Милорадовичів, Марковичів, Сулим та ін.

Окремими збірками вчений видав матеріали кількох фамільних архівів, які містять цінні відомості по соціально-економічній історії й культурі Лівобережної України ХУП-ХІХ ст. Першою такою великою публікацією був «Сулимовский архив», в якому налічувалося 183 документи. Особливо цінними в збірнику є грамоти й універсали на володіння селами та містечками, які свідчать про дальше закріпачення селян і зміцнення економічного й політичного становища українських феодалів. Він видав також «Мотыжинский архив» (93 матеріали). Це грамоти й універсали, купчі акти на землю, листування в майнових Справах тощо. Вони висвітлюють шляхи дальшого зростання феодального землеволодіння. Ряд актів стосується історії міського управління кінця ХУП-першої чверті XVIII ст.

В 60-80-х роках ХГХ ст. в «Черниговских губернских ведомостях» значну кількість документів із свого фамільного архіву опублікував Г.О.Милорадович. У 1898 р. О.М.Лазаревський продовжив цю справу публікацією «Любецкого архива графа Милорадовича». Серед 198 його матеріалів - різні записки, реєстри, сімейне листування та інші документи за 1637-1789 рр.

Використовуючи головним чином матеріали з фамільних зібрань (опубліковані й неопубліковані), вчений зміг написати такі ґрунтовні праці з генеалогії, як «Очерк малороссийских фамилий» (1875-1876 рр.), «Люди Старой Малороссии» (1880-1882 рр.), а також «Описание старой Малороссии», три томи якого він встиг опублікувати. Смерть (31 березня 1902 р.) перешкодила йому завершити роботу над описом Полтавського полку.

О.М.Лазаревський видав також «Дневник генерального хорунжего Н.Ханенко» та «Дневник генерального подскарбия Якова Марковича», що являють собою надзвичайно цікаві й важливі історичні джерела для дослідження соціально-економічної історії та культури Лівобережної України у XVIII ст.

Своєрідним поєднанням наукової розробки джерел й їх публікації є видане вченим «Обозрение Румянцевской описи Малороссии», куди ввійшли матеріали Чернігівського, Ніжинського і Київського полків. Вони були спочатку опубліковані в «Черниговских губернских ведомостях», а згодом вийшли окремим виданням.

Праці О.М.Лазаревського мають важливе значення для дослід­ників, які вивчають соціальні відносини на Лівобережжі, розвиток форм землеволодіння, цехового виробництва, адміністративне управління, побут. За своє життя О.М.Лазаревський зібрав велику колекцію старовинних книг і рукописів з історії України, які заповів бібліотеці Київського університету. Нині це зібрання, в якому налічуються десятки тисяч справ, знаходиться у рукописному відділі ЦНБ НАН України. Та й опубліковані праці О.М.Лазаревського (історичні джерела та дослідження) мають важливе наукове значення. Все це свідчить про те, що вчений залишив помітний слід у історіографії історії України.