- •Господарське життя первісної доби
- •Трипільська культура
- •Господарство Кіммерійців
- •Господарство скіфів
- •Економічний лад грецьких та римських колоній північного причорномор’я
- •Економічне життя слов’янських племен часів розселення на території україни Українські слов’янські племена
- •Як і з чого жили Слов’яни
- •Торгівля
- •Матеріальна і духовна культура східних слов'ян
- •Особливості прийняття християнства
- •Писемність і літературна традиція
- •Освіта та наукові знання
- •Мистецтво Київської Русі
- •Найвизначніші пам’ятки київської русі
- •Історичні умови розвитку культури даного періоду
- •Архітектура та образотворче мистецтво Галицько-Волинської Русі.
- •Роль Галицько-Волинської Русі у збереженні та розвитку української культури
- •Наука й освіта хiii - XV ст.
- •Характерні особливості архітектури XIV ст.
- •Іконопис XIV-XV ст.
- •Поділ україни та розвиток культури
- •Організація і діяльність братств для захисту прав українського народу
- •Характерні особливості стилю бароко
- •Архітектура періоду українського або “козацького” бароко
- •Розвиток образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва
- •Українська музика доби барокко
- •Українське бароко в Росії
- •Висновки
- •Особливості розвитку культури
- •Освіта і книгодрукування
- •Література
- •Розвиток філософських ідей
- •Розвиток природничих наук
- •Архітектура українського бароко
- •Графіка й живопис
- •3 Етапи формування нації впродовж хіх ст.:
- •«Шляхетський або дворянській період національно-культурного відродження»
- •Народницький період національно-культурного відродження
- •Висновки
- •Романтизм в літературі
- •Романтизм в музиці
- •Романтизм в театрі
- •Вища школа
- •Література
- •Преса. Книгодрукування
- •Українізація
- •Національні меншини
- •Середня спеціальна і вища школа
- •Література
- •Вища школа
- •Література
- •Образотворче мистецтво
- •Культура України в роки війни
- •Преса. Радіо
- •Театр та кіно
- •Образотворче мистецтво
- •Культура повоєнного час
- •Література
- •Архітектура та образотворче мистецтво
- •Засоби масової інформації
- •Культосвітні заклади
- •Вища освіта
- •Література
- •Архітектура та образотворче мистецтво
- •Культосвітні заклади
- •Украї́нська культу́ра хх століття — початку ххі століття характеризується такими етапами: Національне відродження (1917—1933)
- •Загальна характеристика
- •Початок хх століття
- •1920-Ті роки
- •Політика «українізації»
- •Література
- •Скульптура
- •Архітектура
- •Українська культура у період сталінізму
- •Репресії проти митців
- •Роки війни
- •Повоєнні роки
- •1960—1980-І роки
- •Малярство
- •Кінематограф
- •Культура незалежної України
- •Культура як умова відродження нації в українській естетичній традиції , кінця XIX — початку XX ст.
- •Гуманізм українського неоромантизму
- •Взаємовідносини особистості і світу в українському експресіонізмі
- •Український авангард 1900—1910-х рр.
- •Субкультури в Україні: штрихи до портрета
- •«Явні» субкультури
- •«Дивовижні» субкультури
- •Національно-культурне відродження
- •Вища і середня спеціальна освіта
Українізація
Встановлення радянської влади в Україні проходило під гаслами соціальної справедливості та інтернаціоналізму. Їх абсолютизація при одночасному ігноруванні природного прагнення пригнічених раніше народів до самовизначення й утворення незалежних держав ставили під сумнів міцність і довговічність утвореного в 1922 p. Союзу РСР. Та захмеліла від монопольної влади й затьмарена ідеєю світової революції більшість у Російській комуністичній партії виявилася нездатною оцінити хід подій, усвідомити відповідні уроки. Мало того, генеруючи центристські ідеї і всіляко заохочуючи такі тенденції, комуністична партія жорстоко придушувала будь-які прояви національної специфіки як ворожої “інтернаціональній пролетарській справі”. Нищівній критиці піддавалися комуністи, які виступали на захист національних інтересів союзних республік, обстоювали право на вільний розвиток економічного, культурного і духовного життя всіх народів СРСР. У країні такими були члени РКП(б) — ВКП(б), колишні члени Української комуністичної партії (боротьбисти), Української комуністичної партії (укапісти) та інші, котрим офіційною пропагандою було навішено ярлик націонал-комуністів.
За таких обставин XIIз’їзд РКП(б) у квітні 1923p. проголосив політику коренізації, що передбачала підготовку й виховання кадрів корінної національності для роботи у державному апараті, управлінні народним господарством, запровадження навчання, видання книг, газет і журналів мовами корінних національностей.
Першим кроком у її здійсненні було усунення від влади відвертих російських шовіністів, супротивників курсу партії на “коренізацію”. Серед них партійні керівники — перший секретар КП(б)У Е. Квірінг та другий секретар Д. Лебідь, які не приховували ворожого ставлення до українізації. Зокрема Д. Лебідь весною 1923 p. проголосив теорію боротьби двох культур. На його думку, російська культура революційна, прогресивна; виразником її було місто, тоді як українська культура — сільська, контрреволюційна. Тому українська культура в перспективі мала загинути. Цю теорію ЦК ВКП(б) засудив як прояв російського шовінізму. Прибічників її разом із Д. Лебедем відкликали з України. Першим секретарем КП(б)У було призначено Л. Кагановича, другим секретарем став І. Клименко.
Одним із головних напрямків українізації визначено розширення сфери користування українською мовою в державних і партійних установах. Для чиновників 3 серпня 1923 p. було організовано курси української мови, після закінчення яких вони складали іспити. Той, хто не склав, втрачав посаду. З 1925p. введено обов’язкове вживання української мови в державному діловодстві, а з 1927p. — у партійному. Це швидко дало результати. Якщо в 1922p. українською мовою велося лише 20 % усього діловодства, то в 1927p. цей показник досяг 70 %. Кількість українців у партійно-державному апараті збільшилася вдвічі.
Найбільший вплив українізація справила на розвиток освіти. Вона збігалася в часі з розгортанням культурної революції, головним напрямком якої була ліквідація неписьменності.
Різко збільшився обсяг видань української преси. На початку 30-х років він становив майже 90 % усіх періодичних видань республіки. Україномовними стали три чверті всіх театрів України. Період українізації став часом розквіту літературних та мистецьких угруповань.
Проте політика коренізації, як і національна політика в цілому, не була послідовною. Вона постійно дозувалася; на різних рівнях партійного керівництва з’являлося чимало бажаючих встановлювати її допустимі межі, вихід за які кваліфікувався як націоналізм. Прагнення великих і малих народів до національного відродження постійно наштовхувалось на протидію, що згодом переросла в тотальний наступ. В Україні це почалося в 1925 р. з приходом на посаду першого секретаря КП(б)У Л. Кагановича. Перші гоніння впали на керівників державних органів О. Шумського, Г. Гринька, М. Скрипника, які за службовим обов’язком відповідали за здійснення політики українізації. Потім розгорнулася боротьба проти всього народу.