[Ред.] Пуголовки

Вилуплення личинок при температурі 10-20°С відбувається через 2-5 діб. Вилуплені пуголовки спершу прикріпляються до слизових залишків шнура, майже не рухаються, а їхні розміри перед початком активного живлення незначні, усього 3-5 мм. Через 10-14 днів після вилуплення вони починають пересуватися й часто на мілководді утворюють скупчення у декілька десятків тисяч особин. Личинковий період триває дещо понад два місяці, розміри тіла ропух відразу після метаморфозу складають 20-30 мм. У гірських струмках Карпат пуголовки сірих ропух не встигають завершити метаморфоз протягом теплого періоду року й зимують на цій стадії у воді (Кузьмин, 1999). Молоді особини, на відміну від дорослих, перший час можуть бути активні на суші не лише в присмерково-нічний період, але й у світлий час доби. За природних умов починають розмножуватися, найбільш вірогідно, на третьому-четвертому році життя, по досягненні самцями й самицями довжини тіла 50 і 60 мм відповідно.

Об'єктами живлення пуголовків є зеленітадіатомові водорості. При аналізі особливостей будови личинок цього виду, у тому числі довжини тіла, висоти плавцевої складки, довжини кишечника тощо, зроблено висновок, що за своєю морфологією ці пуголовки, найвірогідніше, пристосовані до життя у товщі води. Однією з характерних рис процесу добування їжі дорослими є слабоактивне «патрулювання» ділянки перебування та тактика чатівного хижака. Склад живлення обмежений наземними безхребетними, у яких істотна частина (13,3-73,3%) представлена мурашками або плівкокрилими, жуками й жужелицями (48,0, 51,9 і 29,7% відповідно). У раціоні молодих особин суттєво переважають (37,7%) молюски.

[Ред.] Хижаки

Личинок та цьоголітків сірих ропух виявляли у шлунках жовточеревої джерелянки та зелених жаб. Дорослі тварини можуть входити до раціону звичайного вужа та звичайної гадюки, багатьох видів птахів (сіра ворона, крук, сіра чапля, пугач, мохноногий канюк) та ссавців (сірий пацюк, борсук, ласка та ін.).

[Ред.] Охорона

До зменшення чисельності популяцій та скорочення ареалу сірих ропух призводять численні антропогенні фактори, такі як руйнування природних лісових ландшафтів та забруднення промисловими та побутовими відходами водойм, які вони займають для розмноження. Вид занесено до Додатку IІI «Конвенції з охорони дикої флори і фауни та природного середовища існування в Європі»(категорія «види, що підлягають охороні») та до«Червоного Списку хребетних Міжнародного союзу охорони природи (МСОП)».

[Ред.] Література

• Писанець Є. Земноводні України (посібник для визначення амфібій України та суміжних країн). — Київ: Видавництво Раєвського, 2007.(з дозволу автора).

Ропуха звичайна

Ропуха звичайна (Bufo bufo) — вид земноводних, що входять до роду ропуха (Bufo), родини ропух (Bufonidae) ряду безхвостих земноводних (Anura).

Розрізняють 3 підвиди: номінативний B. bufo bufo, іспанський B. b. gredosicola, середземноморський B. b. spinosus; сірих ропух, що живуть на Західному Кавказі та Передкавказзі зараз розглядають як окремий вид B. verrucosissimus Pallas, 1813.

Сірих ропух України відносять до номінативного підвиду.

У пониззі Дунаю (Одеська обл.) знайдені сірі ропухи, які дещо відрізнялись від B. bufo з інших частин України досить яскравим забарвленням і шпичастістю верхньої частини тіла. Їх генетичний аналіз (для порівняння також використовували сірих ропух із Закарпаття та з околиць Києва), не показав істотних відмін між вибірками.

Неодноразові знахідки цих ропух за останні роки в українській частині дельти Дунаю показали, що серед цієї популяції можуть також траплятися особини зі сполученням ознак, з одного боку, подібних B. bufo з інших регіонів України, а з другого — середземноморській Bufo bufo spinosus.

При цьому слід підкреслити, що аналіз шлюбних криків цих тварин з сусідньої з Україною Угорщини та з Греції дав підстави для висновку про їхній різний таксономічний статус (B. b. bufo та B. b. spinosus відповідно; не виключено, що рівень відмін досягає видового). Це говорить про необхідність подальших досліджень сірих ропух української частини дельти Дунаю.