23. Формування еліти і державних інституцій у 1648р.

Створення національних політичних інституцій розпочалося за відсутності політичної еліти (вона також переживала своє становлення) й української державної ідеї. Традиційно друге місце після гетьмана посідав генеральний обозний, третє - два генеральних осавули, четверте — два генеральних судді, п'яте — генеральний писар; почали формуватися уряди генерального підскарбія, генерального хорунжого та генерального бунчужного. Обозний відав артилерією, зведенням оборонних споруд, розташуванням табору, виконував обов'язки наказного гетьмана. Осавули займалися питаннями скликання генеральної ради, підтриманням дисципліни в армії, складанням козацьких реєстрів, організовували супровід іноземних послів. їх часто призначали наказними гетьманами. Судді очолювали колегію генерального суду, що розглядав цивільні й кримінальні справи. Писар стояв на чолі генеральної канцелярії, зберігав державну печатку, особисто візував документи уряду, виконував, як і осавули, доручення глави держави. Підскарбій керував фінансами й відав організацією збору податків. Хорунжий і бунчужний доглядали за гетьманськими клейнодами — хоругвою і бунчуком. Помітну роль відігравала рада генеральної старшини (обозний, писар, два судді й два осавули). В період гетьманування Б. Хмельницького виконувала дорадчу функцію, пізніше перетворилася на важливий орган законодавчої, виконавчої й судової влади. На жаль, не відбулося чіткого розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу й судову, що негативно позначилося на формуванні політичної системи. Уже в 1648 р. на основі козацьких традицій виник апарат управління. Національна політична система постала на основі традицій козацького самоврядування. Уже впродовж перших років революції закладаються підвалини інституційної підсистеми, складовими якої були держава, православна церква й органи самоврядування. Щоправда, (відповідно до козацького звичаєвого права) верховним органом влади була генеральна (військова) рада, до компетенції якої належало обрання гетьмана й генеральної старшини, розв'язання найважливіших політичних питань. У зв'язку зі зміцненням прерогатив гетьмана її роль помітно зменшується. В козацькій Україні виникли ефективно діючі місцеві (полкові й сотенні) органи виконавчої влади, що жорстко підлягали по вертикалі центральному уряду.. Адміністративно-територіальний устрій козацької України складався з полків й сотень, вони не становили самостійних і самоврядних територіальних одиниць.. Важливу роль у новій суспільній організації відігравала православна церква, що позбулася утисків і стала повноправною складовою інституційної підсистеми (католицька церква хоча й функціонувала, проте її значущість різко впала, греко-католицька взагалі припинила існування). Із польської інституційної системи в українську перейшло міське самоврядування, що функціонувало на основі магдебурзького права. Воно не було скасоване, й усі міста, які ним володіли, продовжували користуватися його привілеями. Впродовж 1648 р. у цих містах відбулося переобрання війтів, бурмистрів, райців, лавників та інших посадовців. На чільне місце вийшло козацьке звичаєве право, що поширило свою чинність на всю державу й стало, вочевидь, головним джерелом формування української юрисдикції. Суспільство в Гетьманщині відзначалося демократичністю, а привілейований стан (козацтво) залишався відкритим для інших станів і груп. Потужними, але, на жаль, не завжди ефективними були силові ресурси влади, за допомогою яких забезпечувалися оборона країни, безпека носіїв державної влади, охорона внутрішнього правопорядку, виконання чинного законодавства, розпоряджень і наказів центральних і місцевих владних інститутів тощо. Зокрема, полкові та сотенні суди слідкували за дотриманням правових норм, виконанням розпоряджень урядових структур. Козацька старшина переймає на себе функції національної еліти,в результаті ліквідації польської шляхти.