46-60 зоологія

46. Спосіб життя, розмноження та розвиток малярійного плазмодія. Малярія, запобігання захворюванню. Дуже небезпечним паразитом є кров'яні споровики, серед яких малярійні плазмодії (4 види) спричиняють тяжке захворювання людини-малярію. Життєвий цикл відбувається у двох стадіях (бстатевій і статевій) із зміною хазяїв. В організм людини (проміжний хазяїн) відбувається без статеве розмноження, а в самки комара з роду анофелес (основний хазяїн)-статевий процес. При укусі людини комаром зараженим паразитом разом із слиною у кров потрапляють спорозоїти плазмодію. Вони проникають в еритроцити, де живляться, ростуть і розмножуються способом шизогонії, внаслідок чого утворюються еритроцитарні мерозоїти . Уражені еритроцити руйнуються, спричиняють вихід мерозоїтів у кровяне русло. При цьому до плазма крові потрапляє чорна речовина-меланін отруйні продукти обміну речовин паразита, що й спричиняє приступ малярії. Із плазми мерезоїти знову проникають в еритроцити і процес шизогонії циклічно повторюється. ДО МАЛЮНКУ 1,2 проникнення збудника малярії в клітини печінки людини, 3-4 розвиток паразита у печінці людини, 5 проникнення збудника в еритроцит, 6-9 розвиток паразита в еритроцитах, 10 шизогонія і утв. Мерозоїтів 11-12- розвиток мікро і макрометоцитів, 13-14 утворення гамет та їх копуляція. На певному етапі розвитку мерозоїти перетворити на мікро і макрогаметоцити з яких у кишках комара, що насмоктався крові хворої людини, розвиваються статеві клітини макро і мікрогамети. Вони копулють і дають початок рухливій зиготі (оокінеті), що перетворюється на зовнішній поверхні шлунка комара в ооцисту. У ній розвивається кілька тисяч спорозоїтів, що проникають до слиних залоз комара і під час укусу передаються людині. На спорогонію вирішальний вплив має темпер. навк.середовища.Живляться здебільше мікроорганізми та органічними рештками, найпростіші включають їх у загальний процес кругообігу речовин у біосфері. Самі ж вони є кормом для коловерток, нижчих ракоподібних, молюсків, малюків та молоді риб. Помітна їх роль у самоочищенні водойм:поїдаючи бактерії поїдаючи бактерії, найпростіші тим самим регулюють їх чисельність. Грунтоутворення також здійснюється за участю найпростіших. ,доведено, що найпростіші не тільки живляться бактеріальною грунтовою флорою, але й виділяють речовини що стимулюють розмноження бактерій. Так вони сприяють підвищенню родючості грунту.

47. Особливості організації , процесів життєдіяльності, розмноження і розвитку гідроїдних. Різноманітність гідроїдних. КЛАС ГІДРОЇДНІ (HYDROZOA)До класу гідроїдних належать: прісноводні гідри, морські гідроїдніполіпи та деякі медузи.Типовим представником класу може бути прісноводний поліп — гідра— одиночний, здібний до пересування поліп, є типовим представником класу Гідроїдні. Мешкає у прісних водоймищах (ставки й озера). Скелета немає. Тіло гідри мішкоподібне, до 3 см. Прикріпляється до субстрату підошвою. На протилежному кінці тіла розташовується рот, оточений 4-20 щупальцями. їх довжина досягає декількох сантиметрів. Симетрія тіла — радіальна (променева). Основну масу клітин ектодерми складають епітеліально-мускульні клітини. Вони утво­рюють покрив тіла гідри, а їх витягнуті скоротливі волокна забезпечують зміну довжини щупалець і всього тіла. Гідра поволі пересувається «перекиданням», ступаючи то підошвою, то щупальцями. Нервові клітини найбільш численні навколо рота, на щупальцях і на підошві. Гідра реагує на механічні та хімічні дії, на зміни температури. Подразливість у неї протікає по типу рефлекторної реакції. Рефлекси гідри одноманітні, оскільки нервова система її примітивна. Ектодерма щупалець гідри містить велику кількість жалких клітин, розташованих поодинці або групами. Вони можуть бути різних типів, при дотику з них викидається нитка. Всередині ниток знаходиться канал, наповнений рідиною, що має отруйні властивості.У гідри поєднуються внутріклітинне та внутрішньо-порожнинне травлення (відбувається в кишковій порожнині та в клітинах вистилаючої її ентодерми). Неперетравлені залишки викидаються назовні через рот. Спеціальних органів дихання у гідри немає. Розчинений у воді кисень вона поглинає всією поверхнею тіла. Безстатеве розмноження гідри відбувається пупкуванням. У теплу пору року, за сприятливих умов на тілі гідри утворюється горбик, або брунька, який складається з клітин екто- і ентодерми. Брунька росте, у неї розвивається віночок щупалець. Вона відривається від материнського організму, опускається на дно і дає початок новому поліпу. Іноді на тілі гідри одночасно утворюються декілька бруньок. З наближенням осені та настанням холодів при недостатньому живленні у гідри наступає статеве розмноження. Статеві залози — гонади — утворюються в ектодермі та мають вид горбиків. В них дозрівають або численні клітини з джгутиками — сперматозоїди, або амебоїдна яйцеклітина. Сперматозоїди виходять у воду, підпливають до гідри, що містить зрілу яйцеклітину, і запліднюють її. Яйце оточується щільною оболонкою і до весни перебуває на дні водоймища в стані спокою. З настанням тепла з яйця утворюється нова гідра. Ділянка тіла гідри розміром менше 1 мм. здатна відновити цілий організм. Забезпечують регенерацію проміжні клітини, котрі розташовані в ектодермі. у життєвому циклі гідроїдних поліпів відбувається чергування поколінь — безстатеве покоління (поліпи) змінюється статевим (медузи).

48.Різноманітність та особливості організації, процесів життєдіяльності, розмноження і розвиток сцифоїдних. До класу Сцифоїдні належать морські кишковопорожнинні (аурелія, або вухаста медуза, коренерот, ціанея), більша частина життєвого циклу яких припадає на стадію медузи. Поліпоїдне покоління живе недовго й не утворює постійних колоній. Клас налічує близько 200 видів, з них усього 3 види (аурелія, коренерот, люцернарія) зустрічаються у Чорному та Азовському морях.Тіло медуз має форму дзвона або парасольки зі щупальцями по краях. Розміри медуз варіюють від 30 мм до 2 м у діаметрі. Посередині увігнутої сторони дзвона міститься ротовий отвір із 4-ма ротовими лопастями. Неклітинний шар у сцифоїдних медуз товстий, драглистий. На відміну від поліпів, медузи ведуть рухливий спосіб життя. Вони плавають шляхом виштовхування води з увігнутого боку парасольки. Нервова система медуз дещо складніша, ніж у гідроїдних (скупчення нервових клітин нагадують нервові вузли). У зв’язку з рухливим способом життя у медуз, на відміну від поліпів, є органи чуття — світлочутливі вічка, які розташовані по краю парасольки. Світлочутливі вічка є не лише органами чуття, а й органами, які забезпечують ритмічне скорочення м’язів парасольки.Сцифмедузи є роздільностатевими організмами. Під час розмноження гамети, що розвиваються у внутрішньому шарі клітин, виходять через рот назовні. У більшості медуз запліднення відбувається у воді. Із заплідненої яйцеклітини розвивається личинка, яка деякий час плаває, а потім, опустившись на дно, прикріплюється й перетворюється на поодинокого поліпа (1-3 мм висотою). Дорослий поліп відбруньковує личинки медуз, які поступово перетворюються на дорослу медузу. Таким чином, у сцифоїдних спостерігається правильне чергування статевого (медузи) і нестатевого (поліпи) поколінь, але, на відміну від більшості гідроїдних, у них переважає покоління медуз.

49. Різноманітність та особливості організації, процесів життєдіяльності, розмноження і розвитку коралових поліпів. Клас Коралові поліпи включає поодинокі (актинії) та колоніальні (червоний корал, чорний корал) організми. Актинії поширені в усіх морях — від Арктики до Антарктиди, зустрічаються і в фауні України. їхнє яскраво забарвлене тіло має вигляд циліндра з численними короткими товстими щупальцями. Актинії пересуваються шляхом розслаблення та скорочення підошви. Живляться, в основному, рачками і дрібного рибою. Актинії можуть вступати у взаємовигідні (мутуалістичні) відносини з іншими тваринами, зокрема ракоподібними. Колонії коралових поліпів складаються із сотень і навіть тисяч особин. Окрім актиній, коралові поліпи мають вапняковий або роговий скелет (внутрішній чи зовнішній).Розмножуються коралові поліпи нестатевим (брунькування) і статевим способами. Корали можуть бути роздільностатевими або гермафродитами. Під час статевого розмноження у внутрішньому шарі клітин утворюються гамети, які, дозрівши, викидаються назовні через рот. Запліднення відбувається у воді. Із заплідненої яйцеклітини розвивається личинка, яка спочатку плаває, живиться дрібними планктонними організмами, а потім опускається на дно й перетворюється на поліпа. Стадія медузи в життєвому циклі коралових поліпів відсутня. Колонії утворюються шляхом брунькування первинного поліпа. Значення. Коралові поліпи відіграють важливу роль у кругообігу речовин і збільшенні біологічної продуктивності моря.

50. Особливості організації , процесів життєдіяльності, розмноження і розвитку війчастих червів. Різноманітність війчастих червів. Війчасті черви — це переважно вільноживучі плоскі черви. Зовні тіло вкрите одношаровим війчастим епітелієм. Відомо понад 3,5 тис. видів війчастих червів, з них в Україні — понад 200 видів. Більшість видів зустрічається в морях і прісних водах (молочно-біла планарія, чорна багатоочка), менша кількість — у ґрунті, у вологих місцях на поверхні суші. Форма тіла планарій листоподібна, стрічкоподібна або веретеноподібна. Розміри тіла переважно не перевищують 1 см, великі форми мають розмір 5-6 см, а наземні представники тропічних видів можуть досягати 60 см завдовжки. Довжина тіла прісноводних планарій 1-3 см. Рух війчастих червів може здійснюватися двома способами: за допомогою війок вони плавають, а за допомогою м’язів — повзають по субстрату та плавають, хвилеподібно вигинаючись. У війчастих червів добре розвинені органи чуття. Рот — на черевному боці тіла. ГІланарії — вільноживучі хижаки, які живляться малощетинковими червами, дрібними молюсками та членистоногими. Внутрішня будова та життєдіяльність. Характерною ознакою планарій, як і всіх плоских червів, є наявність шкірно-м’язового мішка. Він складається з війчастого шкірного епітелію та кількох шарів м’язів — кільцевих, косих, або діагональних, і поздовжніх. Скороченням різних груп м’язів шкірно-м’язового мішка зумовлений червоподібний рух плоских червів. Під шкірно-м’язовим мішком знаходиться паренхіма (різновид сполучної тканини), що заповнює проміжки між внутрішніми органами. У більшості війчастих червів є добре розвинена травна система. Починається вона ротовим отвором, який веде у глотку, що відкривається в сліпозамкнену середню кишку. У планарій середня кишка розгалужена, її відростки пронизують усе тіло, що забезпечує не лише перетравлювання їжі, а й транспортування поживних речовин до всіх частин тіла. Неперетравлені рештки їжі, як і в кишковопорожнинних, видаляються через рот. Дихають війчасті черви усією поверхнею тіла. Видільна система представлена двома каналами, кожен із яких одним кінцем багаторазово галузиться у дрібні канальці, що закінчуються в паренхімі великими зірчастими клітинами. Другим кінцем обидва канали відкриваються назовні двома окремими або однією загальною порою. Видільна система плоских червів виконує функцію осморегуляції та видалення продуктів обміну речовин. Нервова система війчастих червів складається з мозкового нервового вузла (ганглія), розташованого на передньому кінці тіла, і поздовжніх нервових стовбурів, що відходять від нього. Нервові стовбури з’єднані між собою кільцевими перемичками. Від мозкового нервового вузла та нервових стовбурів відходять нерви, що розходяться до всіх тканин і органів. Органи чуття війчастих червів представлені переважно шкірними клітинами, які сприймають механічні та хімічні подразнення. У шкірі містяться чутливі клітини з нерухомими довгими війками, які виконують функцію органів дотику і хімічного чуття. Як правило, у війчастих червів є пара очей, розміщених на передньому кінці тіла. У багатьох представників класу є орган рівноваги (статоцист). Розмноження війчастих червів. Плоскі черви, за незначним винятком, — гермафродити. У прісноводних війчастих червів, наприклад, у планарії, запліднення внутрішнє, перехресне. Після запліднення вона відкладає яйця у кокони. Розвиток у планарій прямий — з яйця виходить особина (молода планарія), що відрізняється від дорослої лише розмірами та недорозвинутою статевою системою. Деякі морські війчасті черви розвиваються з перетворенням — із запліднених яєць виходять личинки, які згодом набувають рис дорослих особин.

51.Різноманітність, особливості організації, спосіб життя розмноження і розвиток сисунів, або трематоди. До класу Сисуни належать виключно паразитичні плоскі черви. Серед них є багато збудників тяжких хвороб людини та сільськогосподарських тварин. У цілому відомо понад 4 тис. видів сисунів, в Україні — близько 600. Найбільш поширеним представником класу є печінковий сисун. Він паразитує в жовчних протоках печінки та жовчному міхурі травоїдних тварин (корів, овець, кіз, кролів), іноді — в людини. Форма тіла сисунів листоподібна. Розміри коливаються від кількох міліметрів до кількох сантиметрів. Наприклад, довжина тіла печінкового сисуна становить 5 см. Найкрупніші сисуни, що паразитують у рибах, можуть сягати 1,5 м в довжину. Покрив, на відміну від вільноживучих війчастих червів, позбавлений війок. Тіло зовні вкрите оболонкою з ущільненої цитоплазми епітеліальних клітин. Сисуни характеризуються наявністю двох присосків: ротового та черевного. Травна система сисунів добре розвинена і подібна до травної системи війчастих червів. Дихання у них анаеробне, тобто відбувається без участі кисню. Органи чуття розвинені слабо. Сисуни — гермафродити. Вони дуже плодючі (в середньому кожні 20-30 с продукується нове яйце). Усі сисуни мають складний життєвий цикл, що супроводжується перетвореннями та зміною хазяїв — остаточного та проміжного. Запліднені яйця паразита разом з фекаліями остаточного хазяїна (корови, вівці, кози) надходять у зовнішнє середовище і з дощовою або талою водою потрапляють у ставки, струмки або калюжі. Тут з яєць виходять личинки, вкриті війками. Така личинка деякий час вільно плаває у воді, а потім проникає в тіло молюска — малого ставковика, котрий стає проміжним хазяїном сисуна. Паразитуючи в молюскові, личинки ростуть. У їхньому тілі утворюються зародки, з яких розвивається нове покоління личинок, а в них — личинки наступного покоління. Личинки останнього покоління з присосками і довгим хвостом залишають молюска, деякий час плавають у воді, потім осідають на прибережних рослинах і перетворюються в цисти. З одного заплідненого яйця за сприятливих умов розвивається близько 160 цист. Після зимівлі цисти разом із травою потрапляють у шлунок остаточного хазяїна. Під дією шлункового соку оболонка цисти розчиняється і молодий сисун проходить у кишечник, а потім у жовчні протоки печінки, де й паразитує.

52. Різноманітність, особливості організації, спосіб життя розмноження і розвиток стожкових червів. або цестод. До класу Стьожкові черви належать виключно паразити — бичачий і свинячий ціп’яки, стьожак широкий, ремінець звичайний, або лігула (поширений вид в Україні), ехінокок тощо. Свинячий і бичачий ціп’яки паразитують у кишечнику людини, стьожак широкий — у кишечнику людини і хижих ссавців, ремінець звичайний — у кишечнику рибоїдних птахів, ехінокок — у кишечнику собак і вовків. В цілому відомо близько 3,5 тис. видів стьожкових червів, з них в Україні — 500. Стьожкові черви мають стрічкоподібне тіло, що складається з невеликої головки, короткої нерозчленованої шийки і великого числа члеників. їхні розміри коливаються від 1 мм до 30 м. Ціп’яки досягають у довжину 2-3 м (свинячий ціп’як) і 4-10 м (бичачий ціп’як). На головці червів можуть бути тільки присоски (бичачий ціп’як), присоски і гачки (свинячий ціп’як, ехінокок) або ж дві глибокі присосні щілини (стьожак широкий). Характерною ознакою стьожкових червів є відсутність травної системи: паразитуючи у тонкому кишечнику хазяїна, вони поглинають поживні речовини усією поверхнею тіла. Оскільки покриви стьожкових червів виконують функцію живлення, то вони дещо відмінні від покривів інших плоских червів. Шкірно-м’язовий мішок складається з щільної оболонки (кутикули), кільцевих та сильно розвинутих поздовжніх м’язів. У паренхімі розташовані видільна, нервова та статева системи. Видільна та нервова системи є типовими для плоских червів. У зв’язку з паразитичним способом життя у стьожкових червів спеціальних органів чуття немає. Вони представлені лише шкірними клітинами. Статева система стьожкових червів має складну будову. Майже усі черви гермафродити. У задньому кінці тіла розташовані зрілі членики, в яких містяться дозрілі яйця. Зрілі членики відриваються (по одному або по 5-7 члеників разом) від тіла черв’яка і виводяться разом із фекаліями назовні. За добу хворою людиною може виводитися до 28 члеників, що містять до 5 млн. яєць. Разом із забрудненою травою яйця паразита потрапляють до проміжного хазяїна — корови (бичачий ціп’як), свині (свинячий ціп’як). У кишечнику з яйця виходить шестигачкова личинка, яка проникає у кровоносні судини та з кров’ю потрапляє до різних органів. У їх тканинах личинка перетворюється на фіну, що має вигляд пухирця величиною з горошину. Локалізуються фіни найчастіше в м’язах, проте їх знаходять і під шкірою, в очах, мозку та інших органах. Людина при вживанні недостатньо прожареного або провареного фінозного м’яса стає остаточним хазяїном ціп’яка. У кишечнику людини оболонка фіни розчиняється, головка ціп’яка вивертається і прикріплюється до стінки кишечника, починається процес утворення члеників. Розвиток стьожака широкого відбувається зі зміною двох проміжних хазяїнів — рачка-циклопа і риби). Остаточний хазяїн — людина. Ехінокок — один із найнебезпечніших паразитів людини. Це дрібний (2-6 мм завдовжки) черв’як, що паразитує у тонкому кишечнику собаки, вовка, лисиці та деяких інших хижих ссавців, зрідка кішок (остаточні хазяї). Проміжними хазяїнами ехінокока можуть бути людина, вівця, корова, коза, олень, свиня та інші тварини, які заражуються, проковтуючи яйця або членики паразита з травою, водою, тощо. У їх кишечнику з яєць виходять шестигачкові личинки, які проникають у кров’яне русло й розносяться в різні органи, найчастіше у печінку та легені. Тут з личинки розвивається наступна личинкова стадія — ехінококовий міхур (різновид фіни). У такому міхурі розвиваються дочірні і наступні покоління ехінококових міхурців з головками всередині. Материнський міхур може збільшуватися від розміру горошини до розміру кавуна. Відомі ехінококові міхурі з печінки великої рогатої худоби масою понад 60 кг. Людина, яка може бути проміжним хазяїном ехінокока, заражується найчастіше під час контакту з хворими собаками, до шерсті яких прилипає велика кількість яєць паразита.

53. Різноманітність, особливості організації, спосіб життя розмноження і розвиток нематод або круглих червів. Круглі черви мають нечленисте, зазвичай довге веретеноподібне тіло, кругле у поперечному перерізі. На поверхні шкіри є щільне неклітинне утворення — кутикула. У цих червів вперше з’являється порожнина тіла (первинна порожнина тіла). Мускулатура круглих червів складається з шару поздовжніх волокон, тому вони можуть лише згинатися. Кишечник круглих червів наскрізний і складається з трьох відділів: переднього, середнього і заднього, що закінчується анальним отвором. Ротовий отвір міститься на черевному боці переднього кінця тіла. Основним органом виділення є шийна залоза — масивна клітина, що міститься біля переднього кінця тіла й має протоку, яка відкривається назовні видільною порою на черевному боці позаду рота. Кровоносної та дихальної систем немає. Нервова система представлена навкологлотковим нервовим кільцем та поздовжніми нервовими стовбурами. Більшість видів роздільностатеві. Розмноження тільки статеве. Розвиток прямий, рідше з перетворенням. Відсутня здатність до регенерації.Круглі черви населяють моря, прісні водойми, ґрунт. Багато з них — шкідники рослин, паразити тварин і людини. Всього відомо понад 100 тис. видів. Найбільш численним і поширеним є клас Нематоди. Нематод — вільноживучі тварини, що живуть у вузьких капілярних проміжках між часточками ґрунту, піску, мулу на дні водойм або на суші, й лише близько 7 тис. видів— паразити рослин і тварин. Рослинні нематоди живуть на коренях цибулі, квасолі та на деяких інших городніх рослинах (цибульна нематода), у підземних пагонах картоплі (стеблова нематода), у різних органах суниці (сунична нематода). Розміри їхнього тіла коливаються від мікроскопічних до 1 м і більше. До гігантських видів належить паразитична нематода кашалотів, довжина якої близько 8 м. Нематоди колючим ротовим апаратом проколюють тканини рослин, вводять у них речовини, що розчиняють вміст рослинних клітин. Речовини, що розчинилися, вони всмоктують за допомогою розширеної частини стравоходу, мускулисті стінки якого діють як насос. їжа перетравлюється в кишечнику. Багато нематод живуть у ґрунті, живляться різними рослинними рештками і відіграють певну роль у ґрунтоутворенні. Нематоди — паразити тварин і людини — живуть в організмі хазяїна. До них відносяться аскариди (людська, кінська, свиняча), гострики, трихінели, ришти, волосоголовці.Статевозрілі самці й самки аскариди живуть у тонкому кишечнику людини. Веретеноподібне тіло самок досягає 40 см завдовжки (самці менші — 12-25 см). Живляться аскариди напівперетравленою їжею. Запліднені самки відкладають яйця (близ. 200 за добу), що під час випорожнення виходять назовні. Яйця аскарид мають товсту оболонку, тому легко витримують висихання та інші несприятливі умови. Вони розносяться з пилом, водою або за допомогою мух і потрапляють на харчові продукти. У кишечнику людини, куди яйця надходять разом з їжею або водою, з них виходять личинки, які пробуравлюють стінки кишки й опиняються у кров’яному руслі. З кров’ю вони мігрують до печінки, серця і до легень. Руйнуючи стінки легеневих капілярів, личинки виходять в альвеоли, а звідти по дихальних шляхах мігрують через гортань у травну систему, де й розвиваються в дорослих самців і самок. Під час такої міграції по тілу людини, що триває близько 2,5 місяців, личинки линяють і ростуть. Аскариди викликають у людини загальну інтоксикацію організму продуктами обміну паразита, а також розлади функцій кишечника. Спостерігається зниження апетиту, гострі болі в животі, порушення сну, недокрів’я, завороти та непрохідність кишок тощо. Гострик — паразит людини, який живе здебільшого в товстій кишці дітей. Довжина дорослих самок становить 9-12 мм, а самців — 3-5 мм. Самка відкладає яйця на шкіру біля анального отвору, що викликає сверблячку. При почісуванні дітьми сверблячого місця яйця попадають під їхні нігті, а потім у рот. Відбувається самозараження новими порціями яєць.

54.Особливості будови, систематика, розмноження та розвиток тварин класу Малощитинкові. Малощетинкові черви живуть у ґрунті (дощові черви), прісних водоймах (трубочники), рідше у морях. Відомо понад 5 тис. видів. Більшість малощетинкових має розміри від 0,5 мм до 40 см, а деякі види тропічних земляних червів досягають 3 м. Особливостями зовнішньої будови малощетинкових червів є сегментація тіла (від 5-6 до 600 кілець), відсутність параподій (на їхньому місці є пучечки щетинок), наявність залозистого пояска в передній частині тіла у статевозрілих особин.Найвідоміші з них справжні дощові черви мають довжину від 20 мм до 1 м і товщину від 1 до 20 мм. Живляться, в основному, рослинними рештками. їжу захоплюють ротом, що знаходиться на першому сегменті тіла. Вони здатні виходити на поверхню, жити у підстилці й навіть у гнилій деревині. На поверхню ґрунту дощові черви виповзають під вечір і вночі. Пересуваються, поперемінно скорочуючи і розслаблюючи кільцеві та поздовжні м’язи. Значення опори при пересуванні і прокладанні ходів у ґрунті мають щетинки. Пересуваючись у пухкому ґрунті, черв’як розсовує його часточки, а в щільному — пропускає їх через кишечник. Здійснюють вертикальні міграції: чим ґрунт сухіший або чим нижча його температура, тим глибше вони проникають у землю. З настанням посухи або холодів дощові черви ідуть у глиб ґрунту. При інтенсивному живленні черви викидають на поверхню горбки пропущеного через кишечник ґрунту (копроліти). За їхньою кількістю можна встановити чисельність самих червів. Дощові черви поширені в різних ґрунтах, навіть у пустельних. В Україні відомо понад 50 видів дощових червів, деякі з них занесено до Червоної книги України. Прісноводні малощетинкові черви, зокрема трубочники, живуть у замулених ґрунтах, утворюючи щільні поселення. Переднім кінцем ниткоподібного тіла трубочники занурені в мул, а заднім, в якому є багато шкірних кровоносних капілярів, роблять коливальні рухи у воді, полегшуючи газообмін. Живляться мулом, засвоюючи з нього органічні рештки. Можуть витримувати значне забруднення водойм різними речовинами (нафтопродуктами, пестицидами тощо). Розмноження. Дощові черви — гермафродити, але запліднення у них перехресне. Перед відкладанням яєць дві особини зближуються поясками (потовщення в передній частині тіла, в якому є багато шкірних залоз), обмінюються рідиною зі сперматозоїдами і висовуються зі слизової муфти, що виділяється на пояску. Коли муфта проходить повз отвори жіночих і чоловічих статевих залоз, до неї потрапляють яйця (власні) і рідина зі сперматозоїдами (партнера). Муфта, що сповзла, перетворюється на кокон, в якому із запліднених яєць розвиваються маленькі черви. У дощового черв’яка розвиток прямий.

55.Різноманітність та особливості будови, розмноження та розвитку тварин класу Пявки. Вільно-існуючі хижаки або паразити, що харчуються кров'ю. Довжина їх тіла від декількох міліметрів до 15 см, рідко більше. Походять від малощиниткових черв'яків. Параподії і щетини відсутні. Тіло звичайне сплощене, рідко циліндрове, з двома присос­ками (навколоротовою та задньою); складається з головної лопаті, 33 кілець (сомитів), шкірні покриви яких у кожній групі п'явок розділені на 3-5 і більше, додаткових кілець і задньої лопаті. Поверхня тіла гладка або з сосочками, з великою кількістю залоз, у більшості вони забарвлені в чорний, коричневий, зеленуватий та інші кольори. Тіло зовні покрите щільною кутикулою. Зовнішня кільчастість не відповідає внутрішній сегментації. Повторна порожнина тіла (целома) редукована, її залишки перетворилися на густу мережу кровоносних лакун. Нервова та м'язова системи добре розвинені. Число очей на передньому кінці тіла від 1 до 5 пар. Пересуваються за допомогою поперемінного прикріплення присосками до субстрату, здебільшого здатні плавати. Кровоссальні п'явки мають хобот або щелепи з хітиновими зубчиками, які розрізають шкіру жертви при харчуванні п'явки, і шлунок з відростками для накопичення висмоктаної крові. Слинні залози виділяють гірудин — речовину, котра перешкоджає згортанню крові. Хижі п'явки заковтують жертву по частинах або цілком. Метанефридії знаходяться лише в декількох сегментах. П'явки — гермафродити, розмноження статеве, запліднення внутрішнє. Яйця відкладають у коконах. Значення кільчастих черв'яків. Багатощетинкові кільчасті черв'яки служать їжею для ракоподібних, гілчастих, для багатьох цінних промислових риб (камбала, пікша, осетрові), в прибережній смузі — для птахів. Океанічний черв'як палоло використовується в їжу людиною. Величезне значення в природі мають дощові черв'яки (малощетинкові). Вони є продуктами харчування здебільшого для донних риб, птахів і наземних тварин. Риюча активність дощових черв'яків поліпшує аерацію ґрунту та його дренажні властивості. Вириті ходи полегшують зростання коріння в ґрунті. Дощові черв'яки виносять на поверхню з більш глибоких шарів частинки землі, що містять неорганічні компоненти. Таким чином вони беруть участь у перемішуванні ґрунту. Дощові черв'яки затягують у нори листки, частково використовуючи їх у їжу. Залишки листя, так само як екскременти, секрети та трупи черв'яків, збагачують ґрунт органічними компонентами. Медичних п'явок розводять у спеціальних розплідниках і використовують для кровопускання при гіпертонії (підвищений кров'яний тиск). Гірудин п'явок перешкоджає згортанню крові та сприяє розширенню кровоносних судин.