50. Похід а. Ждановича у 1657 році у Польщу та його невдача.

Розчарувавшись у політиці російського уряду, Б.Хмельницький розпочав пошук шляхів до створення антипольської коаліції із Швецією і Трансільванією. Коли в грудні 1656 р. почався наступ трансильванського князя Юрія (Дєрдя) ІІ Ракоці на Польщу, на початку січня 1657 року Хмельницький надіслав йому на допомогу козацькі полки, очолені київським полковником Антіном Ждановичем. Наприкінці січня 1657 року з півдня на територію Речі Посполитої увійшла сильна семигородська армія під проводом князя Дьордя II Ракоці. У другій половині лютого армія Ракоці (25 000) об'єдналася з козацьким десятитисячним експедиційним корпусом Антона Ждановича. Досить швидко (долаючи боєм за 2 місяці 400 км шляху) — у березні 1657 р. козаки та семигородці ввійшли до Кракова. У березні до Ракоці приєднався шведський гарнізон Кракова чисельністю 2500 солдатів під проводом генерала Пауля Віртца, а в квітні князь Дьордь II зустрівся з королем Швеції Карлом Х Густавом для спільної виправи на Берестя у травні 1657 року.

Водночас, у коаліції було забагато суперечностей для того, щоб вона діяла ефективно — сторони були розчаровані одна одною. Так, шведи були здивовані недисциплінованістю козаків та семигородців, останні — малочисельністю шведів. Між самими козаками і семигородцями були чималі тертя, що інколи переростали в криваві конфлікти, а Ракоці з погордою ставився до Ждановича. Дещо кращими були відносини козаків та шведів. Річ Посполиту у цьому скрутному становищі врятувала Данія, традиційний суперник Швеції, що оголосила війну Швеції в червні 1657 року, скориставшись тим, що Карл Густав міцно зав'яз у війні з Річчю Посполитою.

Вищою точкою успіхів семигородців у польській виправі стало зайняття на чотири дні Варшави у червні 1657 року разом із шведським генералом Штенбоком. Але після того, як Штенбок за наказом короля Карла Густава 22 червня 1657 року вирушив до Данії, успіхам Дьордя II Ракоці настав край. Не бачачи більше шансів на перемогу, він вирішив вивести своє військо до Семигороду. На цей момент союзна армія налічувала 16 тисяч семигородців (разом з найманцями-волохами та молдованами) та 6 тисяч козаків.[1]

Польський король Ян Казимир, не бажаючи давати можливість Дьордю II безкарно перетнути польський кордон, наказав гетьманові Чарнецькому повернутися до Ченстохови. На нараді 7-8 липня 1657 року в Ланцуті було прийнято рішення про те, що Чарнецький розпочне відразу переслідувати Ракоці, тоді як корпуси Любомирського і Потоцького відітнуть семигородцям і козакам шлях до кордону з Семигородом. Тим часом стосунки між Ракоці та Ждановичем, а також між вояками союзних сил погіршилися (Жданович нарікав, що "угорці" (тобто семигородці) вбили близько 300 козаків[1]). Хмельницький, узнавши, що головні шведські сили тепер спрямовані на нового супротивника (Данію), та що Ракоці вирішив повернутися до Семигорода, наказав Ждановичу повертатися в Україну.

11 липня Чарнецький наздогнав головні сили Ракоці під Магеровом, що на північ від Львова. Спершу авангард Чарнецького (200 чоловік кінноти) розбив табір семигородців, що йшов за військом без охорони, але коли поляки почали грабувати табір ворога, підійшов ар'єргард Ракоці та відбив поляків. Князь наказав усьому війську вишикуватися в лаву, щоб відбити натиск головних сил поляків, бо він побоювався, що до Чарнецького вже приєдналися Потоцький та Любомирський (чого ще насправді не було). Козаки на чолі з Юрієм Немиричем, не бажаючи воювати, втекли з поля боя.[1]

Незабаром, одначе Чарнецький з основними силами вдарив прямо з похідного порядку на Ракоці. Його блискавична атака відіпхнула семигородців Ракоці до Жовкви, при тому було повністю знищено ар'єргард семигородсько-козацького війська. Воякам Чарнецького також дісталося майже 2000 возів зі здобиччю, награбованою в Польщі.

На наступний день армія Чарнецького нагнала супротивника під час переправи через багнисту річку Пелтву, загнавши значну частину сил Ракоці у болото. В результаті цього багато семигородців потонуло у болотах. 16 липня 1657 року під Підгайцями Чарнецький зустрівся з корпусами Любомирського і Потоцького. Антін Жданович, зрозумівши, що наближується катастрофа, покинув свого семигородського союзника напризволяще та повернувся в Україну. Незабаром залишки війська Дьордя II Ракоці були змушені капітулювати під Чорним Островом.