55. Прикметні риси нової моделі соціально – економічних відносин.

Нова модель соціально – економічних відносин в Україні- селяни, козаки і міщани добилися ліквідації фільварково – панщиної системи господарства. Великого та середнього феодального землеволодіння, кріпацтва, різни форм феодальної залежності. Були завойовані особиста свобода, право власності на землю і сільськогосподарські угідя. Право вступу до козацького стану. Католицькі і магнатські землі перейшли у власність держави. Зросло землеволодіня церков, встановлюється гетьманське і старшинське землеволодіння, завершується формування козацького землеволодіння.Тобто право володіння землею надавалося за умови відбування власним коштом військової повиності. В протилежному випадку козаки втрачали право перебувати у складі козацького стану. Відбуваються зміни в соц. структурі суспільства: ліквідовано стан великих і середніх землевласників. Козацька старшина переймає на себе функції національної еліти,в результаті ліквідації польської шляхти. Повідну роль в містах стали відігравати Українці. Законодавчими документами залишились Литовський статути і звичаєве право. В містах залишалося Магдебурзьке право.

56. Козацьке господарство середини XVII ст. Та перспективи його розвитку.

Козацтво „освоюючи землі південного регіону, перетворювалося в типових фермерів, тобто ставало носієм буржуазних відносин”. Що „на Запорізькій Січі, де ніколи не було кріпацтва, уперше в Європі склалася прогресивна форма багатогалузевого господарства фермерського типу”. Найбільш ранньою формою землеволодіння вважається займанщина. Окрім індивідуального володіння землею існувала займанщина громадського характеру, де виділялися окремі сільськогосподарські угіддя для спільного володіння. Користування громадськими землями було умовним не лише в перші роки освоєння вільних площ, але й упродовж наступних періодів.Перші козацькі хутори-зимівники ще не були справжніми фермами. Хутори організовували козаки, котрі йшли у степ на промисли і залишалися там на зимування разом з кіньми та здобиччю, яку зберігали або переробляли. З роками здобичництво починає відходити на другий план, даючи дорогу землеробству і тваринництву. Деякі господарства уже у другій половині XVII ст. мали товарний характер. Для виконання сільськогосподарських робіт та утримання великої кількості тварин потрібно було чимало робочих рук. Одна сім’я справитися з таким господарством не могла. Безумовно, в господарстві велику роль відігравала наймана робоча сила. Немає сумніву, що багатогалузеві господарства розвивалися з орієнтацією на ринок. Хутірське козацьке господарство невпинно зміцнювалося. В одному випадку хутір являв собою велике спеціалізоване господарство, де вирощувалися зернові культури, або відгодовувалися вівці та худоба, в іншому – багатогалузеве, що включало рослинництво, скотарство, бджільництво, рибальство, різні промисли по переробці сільськогосподарської продукції.

57. Історичне значення діяльності Богдана Великого.

Значення постаті гетьмана в українській історії, попри всі допущені ним помилки й прорахунки, важко переоцінити. Так, він уперше протягом XIV-XVII ст. спромігся об’єднати патріотичні сили навколо великої ідеї національного визволення й спрямувати енергію народу на розбудову соборної держави та виборення незалежності, а також сформулювати наріжні принципи державної ідеї, що стала знаменом визвольних змагань українців наступних століть. Гнучкість соціально-економічної політики гетьмана дозволила провести державний корабель повз небезпечні «соціальні рифи» й запобігти вибухові громадянської війни. Прогресивне значення мала послідовна й рішуча боротьба Б. хмельницького проти стихії розбурханих мас і старшинського отаманства, за зміцнення централізації держави й встановлення в ній спадкового гетьманату. Виявивши себе блискучим полководцем, він сформував боєздатну, одну з кращих в Європі національну армію, затвердив військовий статут, збагатив воєнне мистецтво, створив розвідку й контррозвідку. Організована ним дипломатична служба забезпечила прорив на шляху до визнання козацької України урядами інших держав я суб’єкта міжнародних відносин; гетьман вважався одним із найвправніших дипломатів Європи XVII ст.

58.

Попри місцеві особливості, на початку XVII ст. різко погіршилося економічне, соціальне і правове становище селян усіх регіонів України. Найважливішим воно було у Белзькому, Берестейському, Підляському, Волинському, Руському, західній частині Подільського, центральній і північній частинах правобережного регіону Київського воєводств, де кріпаки виконували панщину протягом 3-6 днів за тиждень. Сучасники, включно з поляками, литовцями, євреями та іноземцями, визнавали вкрай тяжке становище селянства. Так, французький інженер Г.-Л. де Боплан, котрий прожив майже 20 років в Україні, описуючи умови життя селян Середнього Подніпров'я, відзначав, що вони опинилися у найгіршому становищі. Розвиток фільваркового господарства призводив до обезземелення селян і воднораз — до зміцнення позицій середнього й особливо великого (магнатського) землеволодіння.

Небачену гостроту суперечностей породили спроби панівного стану поширити кріпацтво, фільварково-панщинний тип господарювання й утвердите магнатське землеволодіння на сході Подільського, у Брацлавському, південні? і південно-східній частинах Київського воєводств. Сталося це тому, що ні уряд Речі Посполитої, ні магнати й шляхта, ні місцеві органи влади не врахувалі' особливостей цього регіону. По -перше, з останньої чверті XVI ст. внаслідої зростання військової потуги козацтва й ефективніших дій польського військц особливо кварцяного (було утворене в 1563 р. за рахунок коштів від четверто частини прибутків з королівських маєтків — кварти), створюються сприяв ливіїїіі умови для його заселення. До середини XVII ст. тут виникли сотні і містечок, тисячі сіл. Так, лише у Брацлавському й Київському воєвод- з'явилося понад 300 міських поселень. За даними Сергія Ленявка, тільки луцькі гродські книги за 1593 р. містять 211 документів про втечі селян, за 1594 — 259, а за 1595 — 132. У першій половині XVII ст. в рух приишли десятки тисяч осіб. Як з'ясував І.Крип якевич, до судових книг Подільського воє¬водства щорічно ВНОСИЛОСЯ 110 200 и більше скарг про втікачів. По-друге, зростанню кількості колоністів сприяла запроваджена тут практика слобід — звільнення феодалами поселенців від податків і повинностей на термін від 10-15 до зо років. Обживаючи пустоті, розбудовуючи оселі, гу¬сто скроплюючи розорюваний чорнозем гірким потом і кров'ю, вони дихали ^ свободою і вчилися захищати її та плоди своєї виснажливої праці зі зброєю в ках. По -третє, Південний регіон був колискою становле ння козацького стану. Саме тут виникло якісно нове за типологією господарство, що грунтувалося на засадах приватної власності та вільної праці вільної людини й стало земним і реальним ідеалом для сотень тисяч селян і міщан, І котрі масово проголошували себе козаками.

Визріванню вибуху сприяв також вплив інших факторів. Н.Яковенко з'ясувала, що внаслідок шлюбних зв'язків та вимирання українських княжих родів помітно зміцнилися.А внаслідок прибирання ним до своїх рук адміністративно-намісницьких урядів на Брацлавщині, півдні й південному сході Київщини воно посіло тут панівне становище. За таких обставин козацтво, покозачені селяни й міщани, слобожани півдня та південного сходу України пов'язували різке погіршення свого становища, зародження й поширення фільваркового господарства та елементів кріпацтва з появою тут поляків, утвердженням чужоземного режиму, який ніс і національно - релігійне пригноблення. Внаслідок цього соціальний конфлікт набував національно-релігійного забарвлення.

По-четверте, козаки, покозачені селяни й міщани, слобожани, на відміну од покріпаченого населення, становили якісно інший психологічний тип особистості, ментальність якої формувалася й ґрунтувалася на основі інстинкту свободи. Саме особиста свобода виступала для них альфою й омегою їхнього способу життя, мислення, поведінки. Вольові, енергійні, навчені військової справи, вони ладні були ищрдше вмерти, ніж втратити її й перетворитися в кріпаків, челядь, бидло. Йшлося не про розміри повинностей, панщини, податків чи рівень закріпаченості, а про значно принциповіше й вагоміше — про саме існування системи соціальних відносин, яка позбавляла людину свободи.

Хоча за рівнем розвитку промисловості й торгівлі Україна відставала од передових країн Західної Європи, протягом першої половини XVII ст. окрес¬лився процес розкладу цехового ремесла і в багатьох промислах зароджують¬ся початкові форми мануфактурного виробництва (залізорудне, папероробне, винокурне, пивоварне, лісопильне, соляне, поташне, селітроварне та ін.). Так, уже працювало 120 рудень, 250 винокурень, 100 пивоварень, 50 поташних буд (у Київському й Брацлавському воєводствах), 15 типографій, 10 "паперо- вих млинів' тощо. Однак розвиток феодальних відносин, "промислова" полі-тика польського уряду, свавілля власників міст і містечок гальму¬вали становлення капіталістичного укладу, формування міської буржуазії.овував панівний стан Речі Посполитої.