43. Погіршення геополітичного становища восени 1652 – влітку 1653.

Укладений 28 вересня 1651 р. Білоцерківський договір істотно обмежував територію козацької держави (вона втрачала Брацлавське й Київське воєводства) й зводив нанівець її автономію: український гетьман підпорядковувався владі коронного гетьмана, позбавлявся права на міжнародні відносини з іншими державами й зобов'язувався (якщо не приведе хана «до послуг королю») порвати з Кримом; чисельність козацького реєстру скорочувалася до 20 тис. Договір також передбачав збереження прав і свобод православної церкви, амністію шляхтичам та дозвіл на їхнє повернення до маєтків тощо.

Його умови викликали гостре невдоволення в різних прошарках населення. Взимку 1652 р. польський сейм відмовився від ратифікації угоди. Блискуча перемога Б. Хмельницького на початку червня 1652 р. під Батогом ознаменувала виборення козацькою Україною незалежності. Перед гетьманом постало завдання переконати правлячі кола Речі Посполитої в доцільності визнання факту постання суверенного державного організму. У листах до короля, канцлера й сенаторів він наголошував на неможливості поновлення Білоцерківського договору, на чому наполягала Річ Посполита. В жовтні 1652 р. гетьман відхилив вимоги короля розірвати союз із Кримом і надіслати молодшого сина Юрія заручником до Варшави. Щоб досягти компромісу й уникнути воєнних дій, Б. Хмельницький погоджувався на поновлення статей Зборівського договору, на дотриманні якого повинен був присягнути Ян Казимир.

Урешті-решт досягай згоди перенести комісію на початок 1653 р., однак її роботу було зірвано наступом польських підрозділів, що призвело до розриву дипломатичних відносин. Спроба Б. Хмельницького у липні 1653 р. поновити їх за допомогою посольства А. Ждановича зазнала невдачі: його члени опинилися у в'язниці. Король та уряд мали намір домогтися капітуляції козацької України на умовах відречення від влади Б. Хмельницького, скорочення козацького реєстру до 6 тис. і перетворення інших козаків на «хлопів у панів своїх» тощо. 22 серпня 1653 р. польська армія перейшла у наступі. Розпочалася Жванецька кампанія, під час якої Річ Посполита й Кримське ханство порозумілися за рахунок українських інтересів.

44. Жванецька кампанія та її наслідки

22 серп¬ня 1653 р. польська армія перейшла у наступі. Розпочалася Жванецька кампанія, під час якої Річ Посполита й Кримське ханство порозумі¬лися за рахунок українських інтересів. Укладена між ними 15 грудня (в усній формі) Кам`янецька угода передбачала відновлення, відповідно до умов Зборівського договору, прав і свобод лише козацтва, всі інші статті ігнорувалися. Хан погодився також на негайну окупацію козаць¬кої України польськими підрозділами, повернення шляхти й віднов¬лення дореволюційних повинностей селян і міщан. Таким чином, політичні наслідки кампанії виявилися для Української держави ката¬строфічними: не передбачалося визнання навіть її автономії, не кажучи вже про незалежність.

Велику увагу українська дипломатія приділяла створенню впро¬довж 1648 — 1653 рр. антипольської коаліції. ІДе напередодні 1648 р. козаки висловлювали наміри у своїй боротьбі проти Речі Посполи¬тої заручитися підтримкою Криму, Порти чи Роси. З цією метою у 1647 р. Б. Хмельницький направляє посольство до султана, обіця¬ючи взамін припинити морські виправи козаків проти Туреччини. Наступного року розпочалися переговори з Кримським ханством, що завершилися у березні укладенням договору про військово-політичний союз. Він передбачав надання взаємної військової допомоги проти во¬рогів, заборону татарам брати ясир, спустошувати поселення и руй¬нувати церкви, платню татарам за надану підтримку, припинення козацьких виправ проти Криму й згоду Війська Запорозького направи¬ти козацькі підрозділи на допомогу султану до Кандії. Весною 1649 р. підтверджується чинність цього договору, причому його умови забо¬роняли татарам грабувати населення й брати ясир на всіх україн¬ських землях («по Віслу»),

Укладання союзу з Кримом відіграло позитивну роль на початково¬му етапі боротьби за незалежність. У жодному випадку не можна недооцінювати його ролі у здобугті перемог на Жовтих Водах, під Корсунем і особливо під Зборовом. Слугував він також вагомою пере¬шкодою для створення Польщею антиукраїнської коаліції. Водночас мали місце й негативні аспекти, які помітно посилюються з літа 1649 р- По-перше, всупереч договору поведінка татар на теренах козацької України традиційно мала руйнівний характер, іцо призводило до їх демографічного, економічного й культурного занепаду. По-друге, крим¬ська еліта, не забуваючи гасла джіхаду (священної війни), проводила політику «рівноваги сил» («з якого ж боку хто впаде замертво, користь належить ісламу») й намагалася не допустити утворення незалежної Української держави. По-третє, хан та його оточення вирішили вико¬ристати Річ Посполиту й Гетьманщину для реалізації задумів приєд¬нання до Криму Астраханського і Казанського ханств та досягнення незалежності від Порти.

Після укладення кримсько-польського Зборівського договору ко¬зацька Україна втратила свободу дій щодо Речі Посполитої й змушена була зважати на позицію ханства. її дипломатії доводилося, з одного боку, уникати загострення відносин із Кримом, а з іншого — утриму¬вати його у сфері інтересів української зовнішньої політики, що вияви¬лося вкрай складним завданням. Зокрема, намагаючись залучити Річ Посполиту й Україну до антиросійської коаліції, хан, шукаючи поро¬зуміння з королем, усупереч наказам султана, не поспішав прийти на допомогу українцям весною 1651 р. Залишивши ЗО червня поле бою під Берестечком, Іслам-Гірей прирік українське військо на поразку. І все ж Б. Хмельницький змушений був зберігати доброзичливий харак¬тер взаємин із татарською знаттю, остерігаючись укладення спрямова¬ного проти України ггольсько-кримського союзу.

Восени 1653 р. хан уперше почав домагатися від гетьмана прийнят¬тя протекції Криму. Лише з великими труднощами Б. Хмельницько¬му вдалося переконати його підтвердити чинність договору 1648 р. Ігнорування кримською знаттю українських інтересів сповна прояви¬лося на завершальному етапі Жванецької кампанії, коли вона пішла на укладення 15 грудня се паратної угоди з Річчю Посполитою. Ця угода надзвичайно гостро поставила питання про пошук негайного опертя на військову підтримку країни-протектора. У 1648 —1653 рр. таку під¬тримку реально можна було отримати з боку Османської імперії чи Російської держави. Як уже зазначалося, Б. Хмельницький ще напередодні повстання звернувся по допомогу до султана.