Nikiforova_L_A_YeTIKA_YeSTYeTIKA

правові, а, навпаки, релігійно-етичні фактори були головними у консолідації нації.

Третім підходом до проблеми формування нації і її тлумачення є історичний, що базується на позиціях матеріалізму. Плем’я, народність, нація становлять єдиний історичний ряд, послідовність якого зумовлена розвитком матеріального виробництва. Нація як така виникла на грунті усталених економічних відносин капіталізму. Етичні фактори визнавалися і вважалися важливими, але вони розглядалися як похідні, залежні від матеріальних. З цих позицій лише революційне перетворення суспільства здатне привести до вивільнення людини і всебічного розвитку усіх її найкращих якостей. Така позиція характерна для марксизму, її дотримувалися революційні демократи, зокрема І. Франко.

Протилежною націоналізмові є теорія космополітизму (грец. громадянин світу). В етичному сенсі – національність, народ є лише натуральною сутністю, позбавленою будь-якого морального значення; у людини немає обов’язків по відношенню до народу як такого (до свого чи до чужого), а є добровільні обов’язки тільки щодо окремих людей безвідносно до їх національної принадлежності. Підходи націоналізму і космополітизму є однобічними. Альтернативою до них є позиція «золотої середини», тобто, гармонійного співвідношення національного і вселюдського у відношеннях між націями, народами, етносами. Прикладом такої позиції є християнський етичний підхід до поєднання національного і універсального, вселюдського в національних відносинах, який поступово впроваджується в життя світової спільноти. Вищий моральний ідеал християнства вимагає, щоб ми любили всіх людей як самих себе, а оскільки люди не існують поза народами, то слід любити всі народи як свій власний. Цією заповіддю стверджується патриотизм як природне і головне почуття, як прямий обов’язок людини до свого найближчого оточення і в той же час почуття вільне від негативних рис націоналізму. Воно стає мірою позитивного ставлення до всіх інших народів і відповідає безумовну і всеохоплюючому моральному началу.

КУЛЬТУРА СПІЛКУВАННЯ Й ЕТИКЕТ

У західній психології поняття «спілкування» перекладається як «комунікація». Проте поняття «комунікація» ширше. Воно містить у собі зв'язок, у ході якого відбувається обмін інформацією в живій та неживій природі. Спілкування ж існує тільки між людьми. Суб'єктами спілкування можуть бути як індивід, так і група.

У спілкуванні виділяються: зміст, ціль, засоби, функції, форми,

Ціль спілкування - це те, ради чого у людини виникає даний вид активності. Цілі спілкування є засобом задоволення багатьох різноманітних потреб: соціальних, культурних, пізнавальних, творчих, естетичних, потреб інтелектуального зростання, етичного розвитку і ряду інших. Кількість потреб і відповідно цілей у людини збільшується.

По цілях спілкування ділиться на біологічне (необхідне для підтримки, збереження і розвитку організму, пов'язано із задоволенням основних органічних потреб) і соціальне (переслідує цілі розширення і зміцнення міжособистісних контактів, встановлення і розвитку відносин, особового зростання індивіда). Залежно від цілей існують також приватні види спілкування. Вони визначаються підвидами біологічних і соціальних потреб:

|ділове - спілкування, включене як приватний момент в яку-небудь спільну і продуктивну діяльність людей; служить засобом

підвищення якості цієї діяльності; його змістом є те, чим зайняті люди, а не проблеми, що зачіпають їх внутрішній світ; |особове - спілкування, зосереджене в основному навколо

внутрішніх психологічних проблем, тих інтересів і потреб, які глибоко і інтимно зачіпають особу людини: пошук сенсу життя, визначення свого відношення до значущої людини, до того, що відбувається навколо, вирішення якого-небудь внутрішнього конфлікту; |інструментальне - спілкування, яке не є самоціллю, не

стимулюється самостійною потребою, але переслідує якусь іншу мету, окрім отримання задоволення від самого акту спілкування; |цільове - спілкування, що служить засобом задоволення специфічної потреби, в даному випадку - потреби в спілкуванні.

У житті людини спілкування не існує як відособлений процес або самостійна форма активності. Воно включене в індивідуальну або групову практичну діяльність, яка здійснюється при інтенсивному і різносторонньому спілкуванні.

Засоби спілкування способи кодування, передачі, переробки і розшифровки інформації, яка передається в процесі спілкування від однієї живої істоти іншої. Кодування інформації — це спосіб передачі її

допомогою вербальних і невербальних засобів інформація особисто

голова), на його основі виникають різні види опосередкованого спілкування) і опосередковане (за допомогою чого-небудь - неповний психологічний контакт за допомогою спеціальних засобів, що віддаляють

людей, а також комунікація, опосередкована різними її видами) і міжособистісне (безпосередні контакти людей в групах або парах, постійних по складу учасників, містять у собі психологічну близькість

партнерів).

По орієнтації можна виділити моно- і діалогічне спілкування. Монологічне спілкування підрозділяється на:

| імперативне - це авторитарна, директивна форма дії на партнера по спілкуванню з метою досягнення контролю над його поведінкою і внутрішніми установками, примушення до певних дій або рішень; партнер по спілкуванню розглядається як об'єкт дії, виступає пасивною, «пасивною» стороною; кінцева мета імперативу - примусити партнера – не завуальована;

| маніпуляції - припускає дію на партнера по спілкуванню з метою досягнення своїх прихованих намірів; партнер по спілкуванню використовується маніпулятором для досягнення своєї мети; корінна відмінність маніпуляції від імперативу полягає в тому, що партнер не

Діалогічне спілкування є перехід від егоцентричної, фіксованої на собі установки до установки на співбесідника, реального партнера по спілкуванню; таке спілкування володіє психотерапевтичними властивостями, наближає людину до більшого психічного здоров'я, врівноваженості і цілісності.

У функціях спілкування відповідно до змісту виділяються:

♦інструментальна — характеризує спілкування як соціальний механізм управління і передачі інформації, необхідній для виконання дії;

♦експресивна — взаєморозуміння переживань і емоційних станів;

♦функція соціалізації формування навиків взаємодії в суспільстві відповідно до прийнятих норм і правил;

♦функція соціального контролю — регламентація поведінки і діяльності.

Комунікативна сторона спілкування або спілкування як обмін інформацією. Спілкування можна розглядати в єдності три його сторін:

- спілкування як обмін інформацією (комунікативна сторона спілкування);

-спілкування як взаємодія (інтерактивна сторона спілкування);

-спілкування як сприйняття людьми (перцептивна сторона спілкування).

Засоби комунікативного спілкування можна розділити на вербальні (словесні) - передача інформації, і невербальні - передача відношення до партнера по спілкуванню.

Невербальна поведінка служить засобом виразу психічного стану

людини завдяки зору, що виконують виразно-регулятивну функцію в спілкуванні;

♦засоби спілкування, пов'язані з голосом (просодика і екстралінгвістика);

♦такесичні засоби тактильна дія;

♦проксемічні засоби - просторова орієнтація.

Уструктуру кінесичних засобів спілкування входять:

міміка рух м'язів особистості; міміка характеризується цілісністю і динамічністю (при нерухомому обличчі лектора втрачається 10-15% інформації); по міміці визначається емоційний стан індивіда: радість, здивування, засмучуй, гнів, огида, страх;

погляд, візуальний контакт відображає емоційний стан людини, свідчить про бажання до спілкування: якщо на нас дивляться мало - та до того, що ми робимо або говоримо, відносяться без інтересу, а якщо багато, то це або виклик, або хороше відношення;

поза- положення людського тіла, типове для даної культури; поза визначає статус людини (чим вище статуї, тим поза без напруги); по позі можна судити про закритість або відкритість до спілкування;

жести - різноманітні рухи руками і головою; жестикуляція характеризується інтенсивністю, яка залежить від національної культури і емоційного стану:

хода стиль пересування, по якому легко розпізнати емоційний стан. До невербальних засобів, пов'язаних з голосом, відносяться:

-просодика загальна назва ритмико-інтонаційних сторін мови (висота і тембр голосу, гучність голосового тону, швидкість мови, сила наголосу);

-екстралінгвістика — включення в мову пауз, плачу, кашлю, сміху, зітхань.

Такесичні засоби спілкування динамічні дотики у формі рукостискання, поплескування, поцілунки (біологічно необхідна форма людського спілкування).

Використання такесичних засобів спілкування залежить від наступних чинників: статус сторін, що спілкуються; вік; ступінь знайомства; національні звичаї, традиції.

Проксемічні характеристики — орієнтація партнерів у момент спілкування, дистанція між ними (визначається культурними і національними чинниками). Існують наступні зразкові норми наближення людей, що спілкуються:

Проксеміка враховує також орієнтацію на кут спілкування —

поворот тіла, ноги у напрямі партнера або від нього (напрям думок). Важливо враховувати позиції сторін, що спілкуються, за столом:

Функцією вербальних засобів спілкування є передача інформації, яка здійснюється за допомогою мови. Цей процес включає наступні етапи:

1.Оформлення виниклої ідеї у внутрішній мові 100% інформації.

2.Переклад внутрішньої мови в зовнішню, висловлене 80%

3.Слухове сприйняття інформації, почуте 70%.

4.Осмислення почутого, зрозуміло 60%.

5.Залишилося в пам'яті 24%.

При цьому частково спотворюється сенс і відбувається втрата інформації. Адекватність сприйняття інформації багато в чому залежить від наявності або відсутності комунікативних бар'єрів:

інформаційно-дефіцитний бар'єр механічний обрив інформації і звідси її спотворення, неясність; заміщаюче-спотворюючий бар'єр - додання отриманій інформації іншого

значення частіше виникає, коли передача йде через декілька чоловік — ретрансляторів;

фонетичне нерозуміння — різні мови, діалекти спілкування, дефекти мови і дикції, неправильна граматична будова мови; семантичний бар'єр — відмінності в системах значень (тезаурусах)

учасників спілкування (жаргон, сленг, жарти, цитати, обороти мови); стилістичний бар'єр — невідповідність стилю мови комунікатора і ситуації спілкування (або стилю мови і психологічного стану); логічний бар'єр — логіка міркування комунікатора або дуже складна для

реципієнта, або здається йому невірною, суперечить властивій йому манері доказів (жіноча, чоловіча, дитяча логіка);

соціально-культурні відмінності — соціальні, політичні, релігійні,

професійні відмінності, що визначають ступінь авторитету комунікатора для реципієнта і відповідно ступінь уваги до пропонованої інформації.

-особистісними цілями і устремліннями;

-збігом або неспівпаданням словарного запасу.

Крім чистої інформації повідомлення має особистісний сенс - скарга, труднощі вирішення проблеми, успіхи.

Успішність спілкування багато в чому залежить від уміння слухати (можна слухати, але не чути). До помилок слухання відносять:

♦перебиванням співрозмовника;

♦поспішні виводи;

♦поспішні заперечення;

♦непрошені ради.

Комунікативні навики можна розвивати і удосконалювати.

Інтерактивна сторона спілкування або спілкування як взаємодія.

Головний зміст спілкування - дія на партнера, взаємодія, яка може бути орієнтоване на контроль і розуміння.

Стратегія «контролера» прагнення контролювати, управляти ситуацією, поведінкою інших, бажання домінувати.

Стратегія «наймача» - прагнення зрозуміти ситуацію і поведінку інших, бажання краще взаємодіяти, уникати конфліктів, тобто дотримання рівності партнерів.

Спілкування здійснюється з приводу того або іншого предмету, характер спілкування визначається відвертістю або закритістю наочної позиції:

відвертість спілкування — здатність виразити свою точку зору на предмет і готовність врахувати позиції інших;

закритість спілкування — нездатність або небажання розкривати свої позиції, свою точку зору на предмет спілкування;

змішані типи спілкування — а) одна із сторін намагається з'ясувати позицію інший, не розкриваючи своєї; б) один із співбесідників відкриває партнерові свої позиції, розраховуючи на допомогу і не цікавлячись його думкою.

При виборі позиції спілкування слід враховувати ступінь довіри до партнера, можливі наслідки відвертості спілкування.

Перцептивна сторона спілкування або спілкування як сприйняття.

Сприйняття соціальне є цілісний образ іншої людини, що формується на основі оцінки його зовнішнього вигляду і поведінки.

Психологічні механізми будуть різними при сприйнятті незнайомих людей або людей, з якими вже спілкувалися: у першому випадку — механізми міжгрупового спілкування, в другому - механізми міжособистісного спілкування.

Основа сприйняття незнайомих людей - соціальна стереотипізация, тобто сприйняття явищ або людей як представників тієї або іншої соціальної групи. Майже кожна доросла людина , що має досвід спілкування, здатна по зовнішності людини, його одягу, манері говорити і поведінці достатньо точно визначити його соціальнопсихологічні характеристики: риси вдачі; вік; соціальний шар; професію.

Створюваний образ партнера - регулятор подальшої поведінки. Правильність і ефективність спілкування залежать від того, з ким ми

спілкуємося. Люди, вступаючи в спілкування, не рівні по соціальному статусу, життєвому досвіду, інтелектуальному потенціалу.

При сприйнятті незнайомих людей можуть бути допущені помилки, обумовлені поряд чинників.

Чинник переваги - діє при нерівності партнерів. Перевага може виявлятися в зовнішньому оформленні (одяг, коштовності, оформлення кабінету і т.п.) і манері поведінки. Під впливом чинника переваги можлива недооцінка або переоцінка партнера.

Чинник привабливості — схильність переоцінювати зовні привабливою людини і недооцінювати непривабливого. Привабливість — не тільки індивідуальне враження, але і соціальний атрибут, оскільки знаки привабливості міняються в різних соціальних епохах, соціальних і національних групах. Експериментально доведено, що красиві люди сприймаються розумнішими, добрішими, товариськими, чим непривабливі.

Чинник відношення до нас — люди, які добре до нас що відносяться, оцінюються вище, ніж люди, що відносяться до нас погано. Відношення до нас виявляється в згоді або незгоді з нашій позицією. Ми схильні тим вище оцінювати людину, чим ближче її думка до нашої власної.

Психологічними механізмами сприйняття людей є:

ідентифікація - уподібнення себе йому; поставити себе на місце іншого і визначити, як би він діяв в подібній ситуації;

емпатія - розуміння на рівні відчуттів, прагнення відгукнутися на проблеми іншої людини;

рефлексія - усвідомлення індивідом, що діє, того, як він сприймається партнером по спілкуванню.

Коли людина поводиться відкрито, інші люди можуть дізнатися про нього більше, а це збільшує можливість взаєморозуміння. Якщо людина закривається від інших, то він гірше починає усвідомлювати самого себе.

Трансактний аналіз спілкування.

Трансакція – одиниця акту спілкування, протягом якої співбесідники, що знаходяться в одному з 3-х станів «я», обмінюються парою реплік.

Звертаючись до іншої людини, ми зазвичай вибираємо собі і співбесідникові один з 3-х можливих станів нашого «я»: стан: батька, дорослого або дитя (теорія і термінологія Э. Берна).

Характеристики станів:

Повчальний батько – учить, направляє.

Самовпевнено-агресивний батько — оцінює, засуджує, опікає. Раціональний дорослий - тверезо оцінює.

Коректний дорослий - логічно мислить. Стриманий дорослий - володіє собою. Емоційний дитя – вередує. Невпевнений дитя - упирається.

Підпорядковуваний дитя - творить, протестує.

Людина, кажучи першу фразу, задає тон розмови тим, що мимоволі вибирає собі і співбесідникові відповідний стан "я".

Трансактний аналіз спілкування дозволить Вам опанувати тонкощами ділового спілкування: точніше уловлювати приховане значення сказаного, стати ініціатором спілкування, уникнути тактичних і стратегічних помилок контакту.

Ці три Я супроводжують нас все життя. Зріла людина уміло використовує різні форми поведінки, лише б вони були доречні. Самоконтроль і гнучкість допомагають йому вчасно повернутися в "дорослий"

стан, що, власне, і відрізняє зрілу особу, від молодика, нехай навіть солідного віку.

ЕСТЕТИКА ЯК НАУКА І ЇЇ КАТЕГОРІЇ

ПРЕДМЕТ ЕСТЕТИКИ

Поняття "естетика" традиційно пов'язують з грецьким "эйсетикос" (що має відношення до чуттєвого сприйняття). Естетика – це філософська наука про найбільш загальні принципи естетичного освоєння світу в процесі будьякої діяльності людини, і перш за все в мистецтві, де досягають досконалості результати освоєння світу за законами краси.

Ще Арістотель виділяє специфіку естетичного, виявляючи її в мистецтві. Мистецтво як специфічно естетичний вид діяльності, заснований на наслідуванні дійсності.

Естетичне - це найширша і фундаментальна категорія естетики, що відображає те загальне, що властиве естетичним явищам. Естетичне - це специфічно духовне, чуттєве відношення людини до світу. Характеристикою такого відношення є здатність людини самореалізуватися цілісно і всебічно.

У естетичному відношенні людина, вільна від егоїстичного інтересу, вона піднімається до безкорисливого, дійсно людського відношення до предмету. Тому естетичне відношення одночасно є і духовне, оскільки воно розвиває духовний світ людини.

Естетика - це наука про естетичне в природі, суспільстві і в життєдіяльності людей, закономірності естетично-художнього освоєння дійсності і створення продуктів, здатних задовольняти специфічну потребу людини в функціональній цілісності, гармонізації її внутрішнього світу і в її взаємин із середовищем, в творчому житті і в духовній свободі.

Естетика - філософська наука, має свій категоріальний апарат, вивчає функціонування естетичних цінностей в суспільстві, закони сприйняття цих цінностей. Вона сформувалася в надрах філософії і відокремилася від неї як самостійна галузь лише в середині XVIII сторіччя. Вперше термін «естетика» ввів у науковий ужиток німецький філософ епохи Просвітництва Олександр Готліб Баумгартен (1714-1762) і видав трактат однойменної назви. Услід за Лейбніцем він виділив три сфери духовного світу людини: розум, волю, почуття. Перші дві сфери відвіку вивчалися логікою і етикою. Баумгартен зрівняв в правах вчення про почуття і назвав його естетикою. Він поділив естетику на два рівні – теоретичну і практичну. Перша мала займатися проблемою краси, специфікою чуттєвого сприймання дійсності, а друга безпосередньо пов’язувалася з проблемами розвитку мистецтва. В концепції Баумгартена, таким чином, відбувся поділ предмета науки на дві частини: одна тяжіє до філософського знання, а друга – до мистецтвознавства. Ця тенденція закріпилася настільки, що існує й понині, змушуючи і сьогодні ставити питання про двопредметність естетичної науки.

Як і будь-яка інша наука, естетика, розвиваючись услід за розвитком суспільства і приростом знання, постійно уточнює свій предмет, міняє акценти, відгукуючись на ті або інші запити суспільної практики.