14.Концепція сталого розвитку як єдиний шлях побудови ноосферного суспільства

Концепція „сталого розвитку” є розвитком вчення В. Вернадського про ноосферу. Теорія і практика розвитку країн у ХХ сторіччі засвідчили, що вчення про ноосферу є необхідною платформою для напрацювання триєдиної концепції сталого еколого-соціально-економічного розвитку.

Ноосфера - це етап розвитку біосфери, на якому людина, свідомо використовуючи свої знання, буде підтримувати існування біосфери та сприяти її розвитку..

Ця концепція передбачає гармонійний розвиток суспільства і природи, який за сучасних умов стане передумовою для оптимального задоволення потреб майбутніх поколінь на нашій планеті. Всесвітня конференція глав держав і урядів усіх країн у Йоганнесбурзі в 2002 р. констатувала, що немає іншого шляху вирішення цих проблем людства, як перехід до сталого розвитку. Ця стратегія включає три складові:

— екологічну — збереження і поліпшення природного середовища;

— економічну — подальший гармонійний розвиток виробництва, продуктивних сил суспільства;

— соціальну — підвищення добробуту народів, вирівнювання рівнів їх життя, поліпшення соціальних умов та стандартів.

Ця концепція розглядає розвиток, екологію, економіку та соціальну безпеку у єдності. згідно з положеннями цієї програми стійкий розвиток поєднує в собі неухильне поліпшення економічних та соціальних умов життя людства з довготривалим збереженням природних основ життєдіяльності.

15. Ризик як кількісна оцінка небезпек. Види ризиків. Визначення й вимір ризику.

Найбільш прийнятною кількісною оцінкою небезпеки є ризик – це ймовірність небезпечних наслідків й очікуваних втрат (життя, здоров'я, матеріальних втрат, навколишнього середовища), які є результатом взаємодії між небезпеками, уразливістю й захищеністю систем в протистоянні цим небезпекам. По суті, ризик – це чисельне значення, що характеризує стан небезпеки і являє собою частоту реалізації небезпеки, кількісну її оцінку.

Як кількісна оцінка ризик найчастіше представляють як відношення тих або інших небажаних наслідків до їхнього можливого числа за визначений період. У цьому випадку ризик є частотою реалізації небезпеки.

Ризик є супутником будь-якої активної діяльності людини. Необхідно розрізняти правомірний (допустимий) ризик, який є виправданим при багатьох видах діяльності, і неправомірний ризик . Розрізняють також індивідуальний і соціальний ризик.

Індивідуальний ризик характеризує небезпеку окремого виду для окремого індивідуума.

Соціальний ризик (груповий) – ризик для групи людей – залежність між частотою подій і числом потерпілих при цьому людей, визначається як імовірність того, що певне число людей може загинути в результаті прояву небезпеки.

Слід зазначити, що процедура визначення ризику досить суб’єктивна.

Можна виділити 4 методи визначення ризику:

– інженерний – спирається на статистику, розрахунки частоти проявлення небезпек, імовірнісний аналіз безпеки та на побудову дерев небезпек;

– модельний – базується на побудові моделей впливу небезпек, як на окрему людину, так і на соціальні, професійні групи;

– експертний – за ним ймовірність різних подій визначається досвідченими спеціалістами-експертами;

– соціологічний (соціометрична оцінка) – базується на опитуванні населення та працівників.

Перераховані методи відбивають різні аспекти ступеня ризику, тому застосовувати їх потрібно в комплексі. Повна безпека не може бути гарантована нікому, незалежно від спо-собу життя. Традиційна техніка безпеки базується на категоричній вимозі: забезпечити безпеку, не допустити ніяких аварій.

За ступенем припустимості ризик буває знехтуваний, прийнятний, гранично допустимий, надмірний. ,

Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебу­ває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня.

Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку.

Гранично допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат.

Надвірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.

На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо.