16.Філософія Давнього Риму

Пізньоантична філософія (І ст. до н. є. -V-VI ст. н. є.) - період, коли вирішальну роль в античності став відігравати Рим, під вплив якого потрапляє Греція. Римська філософія формується під впливом грецької, особливо елліністичної. У римській філософії виділяються три напрямки: стоїцизм (Сенека, Епіктет, МаркАврелій), скептицизм (Секст Емпірик), епікуреїзм (Тит Лукрецій Кар). У III—V ст. н. є. в римській філософії виникає і розвивається неоплатонізм, визначний представник якого є філософ Плотін. Неоплатонізм значно вплинув не тільки на ранню християнську філософію, але й на всю середньовічну релігійну філософію.

Великий оригінальний філософ пізньої античної традиції - родоначальник римського неоплатонізму Плотін (205-270 pp.) формулює вчення про єдність як про першопочаток усього сущого. Уся сфера буття, що виражається у послідовності: Розум - Душа - Космос, виявляється лише проявом, здійсненням першопочатку, трьома іпостасями: Розум і Душа - втілення єдності у вічності, Космос - у часі. Єдність Плотін називає Благом і порівнює із Сонцем. Йому ж протистоїть темна і позбавлена виду матерія - принцип зла, що провокує перехід вищого в нижче (розум відпадає від єдності, душа - від розуму, а найбільш зухвала частина душі животіє в рослинах). Природно, сфера буття у Плотіна структурована: Розум - це істинно сутнє, первісні сутності, у Розумі думка і предмет думки збігається; сфера істинного буття завжди відкрита для душі, слід лише уміти повернутися до самого себе, пізнати власну природу. Такому світу протистоїть Космос, що є, на відміну від всюдисущого Розуму, у певному місці.

17.Основні філософські течії доби Середньовіччя

Середньовіччя – період зародження феодальних відносин, панування релігійного світогляду (поширення християнських ідей). Формування нової філософії, що спирається на Святе письмо.

Основні риси: геоцентризм (Бог-Творець), креаціонізм (Бог створив світ), провіденціалізм (передбачення всього Богом), ідея духовності (людина і Бог найдосконаліші). Віра-особливий стан людської душі. Семіотика.

Середньовічна європейська філософія - надзвичайно важливий змістовний та тривалий етап в історії філософії, пов’язаний передусім з християнством. Головна відмінність сереньовічного мислення полягає в тому, що рух філософської думки був проникнути проблемами релігії. “Філософія - служниця богослов’я" - такою була поширена думка освічених кіл середньовічної Європи. Більшість учених були представниками духовенства, а монастирі були осередками культури та науки.

Основні проблеми філософії в цей час мали неповторний колорит: Чи створений світ Богом, чи існує одвіку? Яке місце людини в світі та яка роль його в історії крізь спасіння людської душі? Як поєднується свобода волі людини та божественна необхідність? Та інші питання.

Основні течії філософії середньовіччя: апологетика (третє століття, боротьба з античністю, захист церкви від язичницьких релігій-Квінт Тертуліан (віра несумісна з розумом), Юстин Мученик, Оріген (не матеріалістичність бога, динамічність життя на землі). Патристика (вчення отців церкви, філософія допомагає вирішувати проблеми) - Аврелій Августин (зміст життя-прагнення до щастя, шлях богопізнання; розум лише для сприйняття віровчення, боротьба міста божого (справедливі) і міста земного (без віри), есхатологія (перехід історичного часу в божественну вічність-кінець світу)), Григорій Богослов, Василій Великий, Григорій Нисскій. Схоластика (школи, співвідношення віри і розуму-апологети несумісність, схоласти-рівнозначність, вирішальність розуму) - Пьєр Абеляр, Фома Аквінський (перегляд Аристотеля в дусі католицизму-томізм, теологія, 5 доказів бога). Номіналізм (одиничні поняття, універсалії лише у мові), реалізм (загальні поняття - універсалії, поза свідомістю, незалежно).