9. Джерела трудового права, її класифікація

Джерела трудового права – це нормативно-правові акти, що регулюють трудові та похідні від них інші відносини в сфері застосування праці всіх працівників.

Джерела трудового права, багаточисельні і різноманітні, їх можна по різному кваліфікувати.

По характеру прийняття джерела можна поділити на:

• прийняті державними органами (закони, укази, постанови та ін.),

• прийняті за згодою між державними органами, роботодавцями і профспілками (угоди, колективні договори та ін.),

• прийняті органами міжнародного-правового регулювання праці (Пакт про права людини, конвенції і рекомендації Міжнародної організації праці).

По юридичній силі джерела знаходяться в прямій залежності від ієрархії державних органів, їхніх конституційних повноважень і компетенції, якої вони наділені згідно діючих законів – Конституція України, акти міжнародного правового регулювання праці, закони, підзаконні акти, угоди про працю, локальні акти.

Головне місце серед джерел трудового права приділяється Конституції України, в якій право на працю систематизоване з низкою прав людини, які, з одного боку, будучи безпосередньо пов’язані з трудовою діяльністю, виступають неподільно, а з іншого – являють собою комплекс прав людини, пов’язаний з її трудовою діяльністю шляхом не трудових, а деяких інших галузевих правовідносин.

Наступним джерелом трудового права є закони.

Закони – це акти, прийняті органом законодавчої влади. Вони мають вищу, після Конституції, юридичну силу, всі інші нормативні акти повинні відповідати законам.

Серед них центральне місце приділяється Кодексу законів про працю України (КзпП України), що є основним кодифікованим джерелом трудового права.

Закон України “Про оплату праці”, Закон України “Про відпустки”, Закон України “Про колективні договори і угоди”, Закон України “Про зайнятість населення”, Закон України “Про охорону праці”.

Наступну сходинку в ієрархії джерел трудового права займають підзаконні акти, серед яких вищу правову силу мають укази Президента України. Відповідно до ст. 102 Конституції президент є главою держави, гарантом прав і свобод людини і громадянина. Він видає укази і розпорядження (ст.106). Більшість указів президента носять нормативний характер і є джерелами права, у тому числі і трудового права.

До підзаконних актів відносяться також постанови і розпорядження Уряду України.

До джерел, з урахуванням особливостей його формування, відносяться й акти локального нормотворчества самих працівників і роботодавця (їхніх представників). Таким джерелом є колективний договір або інші локальні правові акти, прийняті у встановленому порядку.

10. Загальне та спеціальне законодавство про працю

Спеціальне законодавство про працю побудовано на перерахованих факторів диференціації. Очевидно, що спеціальне законодавство про працю відбиває особливості праці як обєктивного, так і субєктивного характеру. Як уже зазначалося, спеціальне законодавство покликане в першу чергу забезпечити надання додаткових пільг працівникам. Спеціальні норми, що передбачають надання додаткових пільг у порівнянні із загальними нормами, можуть зявитися на різних рівнях правової регламентації праці: федеральному, міжгалузевому, галузевому, регіональному, місцевому та локальному. У той час як спеціальні норми, що обмежують права і свободи, гарантовані в загальних нормах, можуть зявитися лише шляхом внесення змін до ТК РФ і тільки для досягнення цілей, перерахованих у ч. 3 ст. 55 Конституції РФ.

Загальне законодавство про працю встановлює основоположні початку правової регламентації праці. Загальні принципи, які розроблені в ньому, не можуть бути скасовані шляхом прийняття спеціального законодавства. Отже, загальне законодавство про працю встановлює обовязковий для всіх без виключення працівників мінімум трудових прав. Даний мінімум визначений в ТК РФ та інших федеральних законах. Тому загальне законодавство може зявитися виключно на федеральному рівні.

Фактори диференціації повинні виявлятися як при формальному, так і при матеріальному вираженні джерел трудового права. З точки зору формального прояву, фактори диференціації в тій чи іншій мірі відображені в нормах трудового права. Проте їх матеріальне вираження в конкретних відносинах практично не досліджено. Хоча очевидно, що наявність у законодавстві певних факторів диференційованого регулювання трудових відносин покликане в першу чергу захистити права і свободи людини і громадянина у сфері праці. Подібна захист не входить в плани переважної більшості роботодавців. У звязку з чим матеріальний прояв факторів диференційованої регламентації праці потребує окремого дослідження. Їх реалізація в конкретну мережа відносин, зважаючи на нинішній обстановці з дотриманням норм трудового права, залишає бажати кращого.

Розподіл законодавства на загальне і спеціальне також повинно мати не тільки формальне, а й матеріальне вираження. Формально існують як загальні, так і спеціальні норми законодавства про працю. Співвідношення матеріального вираження загальних і спеціальних норм трудового права в конкретних відносинах також не досліджено. Однак наявність загальних і спеціальних норм законодавства про працю передбачає розробку загальних і спеціальних способів їх реалізації. Поки спеціальні способи реалізації норм спеціального законодавства про працю відсутні, що зменшує шанси на їхнє матеріальне прояв в конкретних відносинах.