Тема 1: Поняття, предмет, система та джерела цивільного права

1. Предмет цивільного права

Згідно зі ст. 1 Цивільного кодексу (ЦК) України до пред­мета цивільного права належать особисті немайнові та майнові від­носини.

Предметом цивільного права є:

1. особисті немайнові відносини

Особисті немайнові відносини, що становлять предмет цивільно­го права, завжди проявляються у вигляді суб'єктивних цивільних прав. Вони виражають не потенційну, а реальну можливість особи бути їх носієм. Ці відносини виникають насамперед з приводу благ, що забезпечують природне існування людини, і благ, що забезпе­чують її соціальне буття.

2. майнові відносини

Майнові відносини — це конкретні вольові відносини з приводу належності, використання чи переходу нерухомого і рухомого май­на та інших матеріальних благ від одного суб'єкта до іншого.

За змістом вони поділяються на:

— відносини власності та відносини, що виникають при воло­дінні та (або) користуванні чужим майном;

— відносини, що складаються у сфері товарообігу.

3. Відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності.

Відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності по­діляються на відносини, що регулюються нормами авторського права, суміжних прав, прав на наукові відкриття, винаходи, корис­ні моделі, промисловий зразок та інші об'єкти творчості.

2. Метод цивільного права

Цивільно-правове регулювання суспільних відносин відбува­ється не стихійно, а за допомогою певних способів та заходів, які

впливають на формування поведінки суб'єктів відносин.

Сукуп­ність таких способів та заходів прийнято називати методом цивіль­ного права.

Якщо предмет цивільно-правового регулювання відпо­відає на запитання, які суспільні відносини регулюються цивіль­ним правом, то метод цивільно-правового регулювання — на за­питання, яким чином відповідні суспільні відносини ним регулю­ються.

Цивільно-правовий метод характеризується:

юридичною рівніс­тю сторін, автономністю їх волі та їх майновою самостійністю;

диспозитивністю (правом сторін самостійно визначати характер своїх відносин у межах чинного законодавства);

особливим способом ви­рішення спорів між учасниками цивільних правовідносин;

наявніс­тю майнової відповідальності сторін.

Юридична рівність учасників цивільно-правових відносин про­являється в тому, що сторони визнаються правом як самостійні, незалежні одна від одної особи, кожна з сторін має свій комплекс прав і обов'язків і не підпорядкована іншій.

Диспозитивні засади проявляються у диспо­зитивних правових нормах, які надають суб'єктам цивільного права можливість у певних межах, за своєю волею, на свій розсуд врегульовувати ті чи інші належні їм цивільні права й обов'язки. Отже, договір чи односторонній правочин є не тільки юридични­ми фактами, а й засобами врегулювання змісту цивільних прав та обов'язків.

Виходячи із засад рівності і незалежності учасників цивільних правовідносин, закон надає можливість вирішувати спори, що ви­никають між ними, або безпосередньо самим учасникам конкрет­них відносин на підставі взаємної домовленості, або спеціально створеним для розгляду таких спорів державним органам чи третім особам.

Спори між учасниками цивільних відносин, як правило, розглядаються судом, господарським, тре­тейським судом після подачі відповідного позову однією із заінте­ресованих сторін.

Учасник цивільних правовідносин, який не виконав добровільно взятих на себе обов'язків або порушив чужі суб'єктивні права, повинен відшкодувати кредиторові шкоду, що виникла внаслідок таких порушень. Іншими словами, порушник повинен нести цивільно-пра­вову відповідальність. Така відповідальність має майновий характер.