9. Види юридичних осіб

Поділ юридичних осіб на види може здійснюватися за різними ознаками. Аналізуючи норми ЦК, законів України від 7 лютого 1991 р. "Про власність", від 7 лютого 1991 р. "Про підприємниц­тво" та інших нормативно-правових актів, можна дійти висновку, що залежно від того, якою є мета діяльності, законодавець розрізняє комерційні й некомерційні юридичні особи.

До комерційних юридичних осіб належать ті, які виникають зара­ди досягнення прибутку. Такими особами є господарські товарис­тва, виробничі кооперативи, державні підприємства.

Некомерційними юридичними особами вважаються ті, які не ма­ють за мету одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Такі юридичні особи виникають для задоволення певних потреб громадян (наприклад, у житлі, тощо) і покликані виконувати управлінські, освітянські, культурно-пропагандистські та інші невиробничі функції.

До некомерційних юридичних осіб належать споживчі кооперативи, громадські й релігійні організації, їх об'єднання, благодійні та інші фонди. Некомерційні юридичні особи можуть займатися виробничою та торговельною діяльністю, пов'язаною з досягненням цілей, заради яких вони утворені, і яка збігається з цими цілями.

Залежно від ступеня майнової відокремленості можна виділити такі види юридичних осіб:

— юридичні особи, які перебувають у зобов'язальних відно­синах з їх засновником (власником). Це — господарські това­риства, виробничі і споживчі кооперативи, орендні підприємс­тва, колективні підприємства, господарські об'єднання юридич­них осіб тощо;

— юридичні особи, які перебувають в речових відносинах з їх засновниками (власниками). Це — державні, казенні та інші під­приємства;

— юридичні особи, які вступають в немайнові відносини з їх засновниками. До них належать громадські, релігійні організації, благодійні та інші фонди.

Залежно від участі держави в створенні юридичних осіб можна виділити юридичні особи приватного права і публічного права.

В свою чергу, юридичні особи публічного права можна класифікува­ти залежно від джерел фінансування:

— юридичні особи, що перебувають на господарському роз­рахунку, мають закріплені за ними основні й оборотні засоби та самостійний баланс (державні підприємства та державні органі­зації);

— юридичні особи, що перебувають на державному бюджеті і мають самостійний кошторис, керівники яких користуються пра­вами розпорядників кредитів (установи та інші державні органі­зації);

— юридичні особи, що фінансуються за рахунок інших джерел і мають самостійний кошторис і самостійний баланс.

Звичайно, можливі й інші варіанти поділу юридичних осіб.

10. Господарські товариства

Господарські товариства є юридичними особами приватного права і разом з виробничими кооперативами становлять групу під­приємницьких товариств.

Поняття господарського товариства зак­ріплене у ст. 113 ЦК, відповідно до якої господарським товариством (далі — ГТ) є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. ГТ створюються з метою одержання прибутку від підприємницької діяльності та наступного його розподілу між учасниками.

ГТ поділяються на такі види: 1) повне товариство; 2) командитне товариство; 3) товариство з обмеженою відповідальністю; 4) то­вариство додатковою відповідальністю; 5) акціонерне товариство.

Найменування ГТ має містити найменування товариства, а також назву виду товариства ("акціонерне товариство", "повне товарис­тво" та інші).

Учасником ГТ може бути фізична або юридична особа. За ви­нятком повного і командитного товариств, учасником (засновни­ком) ГТ може бути одна особа.

Установчими документами повного і командитного товариства є засновницький договір, а інших видів ГТ — статут. Відповідно до ст. 88 ЦК в установчих документах ГТ повинно бути вказано: 1) найме­нування юридичної особи; 2) її місцезнаходження; 3) адреса; 4) ор­гани управління товариством; 5) компетенція органів управління товариством і порядок прийняття ними рішень; 6) порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо зміс­ту статуту не встановлені ЦК або іншим законом.

Для кожного ви­ду ГТ законодавство передбачає спеціальні додаткові вимоги щодо змісту установчих документів. Учасники (засновники) можуть до­датково вказати в установчих документах положення, які не супе­речать законодавству України.

У ст. 116 ЦК визначені загальні повноваження учасників ГТ, які (так само, як і обов'язки) можуть бути доповнені у установчим до­кументом товариства та законом.

Відповідно до вказаної норми учасники ГТ мають право у порядку, встановленому установчим до­кументом товариства та законом:

1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначено­му в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;

2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);

3) вийти у встановленому порядку з товариства;

4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капі­талі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товарис­тві, у порядку, встановленому законом;

5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

Учасники ГТ зобов 'язані:

1) додержуватися положень установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів;

2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому чис­лі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оп­лачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом;

3) не розголошувати комерційну та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

Новелою ЦК є закріплення поділу ГТ на головне і залежне (ст. 118 ЦК).

Залежним може бути лише товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю чи акціонерне товариство.

Залежним є товариство, якщо іншому (головному) ГТ належать 20 або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою або додатко­вою відповідальністю чи 20 або більше відсотків простих акцій ак­ціонерного товариства.

Головне товариство зобов'язане у порядку, визначеному законом, оприлюднити інформацію про набуття ним 20 або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеже­ною або додатковою відповідальністю чи 20 або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства.