Пірацетам (ноотропіл), циклічне похідне гама-аміномасляної кислоти, призначається у дозах від 800 до 3000 мг на добу. Випускається у вигляді капсул по 400 мг, таблеток по 200 мг і ампул по 5 мл 5% розчину.

Аміналон (гамалон, мієлоген) призначається по 500-1500 мг на добу. Форма випуску – таблетки по 250 мг, ампули по 20 мл 5% розчину.

Енцефабол (піритінол, ансефал, пленуміл) вирізняться чітким стимулюючим і антидепресивним впливом. Середньодобова терапевтична доза становить 300-600 мг. Випускають у таблетках по 100 і 20 мг.

Також для нормалізації кровообігу у судинному руслі головного мозку та нейрометаболічних процесів використовуються так звані коректори мозкового кровообігу: кавінтон, циннарізин, німотоп, серміон, трентал, вінкапан, меморіплюс та ін.

АНТИКОНВУЛЬСАНТИ.

Ці засоби використовують для купірування та профілактики судомних нападів та епілептичних психічних еквівалентів. Деякі препарати мають вибірковий протисудомний вплив без помітного впливу на емоційну сферу. Інші препарати застосовують також і при афективних порушеннях. До протиепілептичних засобів відносять і деякі барбітурати, оскільки вони мають селективну протипароксизмальну дію без чіткого снодійного ефекту.

Карбамазепін (фінлепсин, карбапін, амізепін) являється протиепілептичним засобом широкого спектру дії. Призначають при парціальних епілептичних нападах із простою та складною симптоматикою, великих судомних нападах, змішаних формах епілепсії, неепілептичних нападах у хворих на розсіяний склероз, при тонічних судомах, пароксизмальній дизартрії, атаксії, нападах болю у хворих на діабетичну нейропатію, тривожно-депресивних станах, кататонічному збудженні, для профілактики нападів при алкогольному абстинентному синдромі. Середня терапевтична доза становить 400-1000 мг на добу. Випускається у таблетках по 200 і 400 мг у ретардованій формі.

364

Фенітоїн (дифенін, дифантоїн, дилантін) використовують при великих нападах з тонічними судомами. Також він ефективний при вегетативносудинних, психомоторних та психічних пароксизмах. Неефективний при малих епілептичних нападах. Призначають у дозах від 200 до 450 мг на добу, частіше у комбінації з іншими препаратами. Випускають у таблетках та драже по 100 мг, капсулах по 30, 90 та 100 мг і ампулах по 2 й 5 мл 5% розчину.

Фенобарбітал (люмінал, лепінал) у малих дозах спричиняє седативний та спазмолітичний вплив. На добу призначають від 20 до 500 мг. Форма випуску – таблетки по 15, 30, 50, 60, 100 та 300 мг, капсули по 60 та 90 мг, ампули по 1 мг 4, 20 і 30% розчину.

Бензобарбітал (бензонал) призначається при генералізованих, фокальних судомних, джексонівських і адверсивних нападах, при кожевніківській епілепсії, психомоторних та психічних пароксизмах. Середньодобова доза – 400-800 мг. Форма випуску – таблетки по 50 і 100 мг.

Примідон (гексамідин, леспірал, сертан) використовують для лікування великих епілептичних нападів переважно із клонічними судомами. Призначають у середній терапевтичній дозі 1000-2000 мг на добу. Випускається у таблетках по 125 і 250 мг.

Вальпроат натрію (депакін, ергеніл, конвулекс) ефективний при генералізованій та фокальній епілепсії з абсансами, міоклонічними, тонікоклонічними, атонічними та змішаними нападами, простих та складних синдромах Веста і Леннокса, судомному синдромі при органічних ураженнях мозку, епілептоїдних розладах поведінки, фебрильних судомах у дітей. Середньодобова доза становить 900-1800 мг. Випускають у таблетках та драже по 200 і 300 мг.

Клоназепам (клонопін, рівотрил) призначають для лікування малих нападів та поліморфних безсудомних пароксизмів (моторні та психомоторні напади, сенсорні, вегетативні та психічні пароксизми). Призначається по 4-8

365

мг на добу. Випускається у вигляді таблеток по 0,5, 1 і 2 мг та ампулах по 1 мл 0,1% розчину.

При застосуванні протисудомних препаратів може виникати ряд небажаних побічних ефектів та ускладнень: гіперплазія ясен, стоматит, дерматит, лейкоцитоз, анемія, диспептичні розлади, ураження печінки, нирок, сонливість, головокружіння, головний біль, ністагм, диплопія, дизартрія, атаксія, тремор пальців та ін.

При виникненні виражених побічних ефектів чи ускладнень необхідно знизити дозу препарату або відмінити його, почавши використання іншого протиепілептичного засобу.

Протиепілептичні засоби протипоказані при важких ураженнях печінки, нирок, кровотворної системи. Із великою обережністю їх слід призначати при вагітності.

ШОКОВА ТЕРАПІЯ

До появи психотропних засобів шокова терапія була головним методом лікування психозів. Принцип цієї терапії полягає у створенні генералізованого розряду, який охоплює всю центральну нервову систему. Причому біохімічні зміни, які відбуваються у ній, не залежать від методу отримання самого розряду. Було помічено, що ті хворі, які окрім психотичного захворювання, страждають ще й на епілепсію, у деяких випадках після епілептичних судомних нападів відчувають тимчасове полегшення розладів емоцій та мислення. Тому стверджувалось, що у якості лікування можливо використовувати штучне індукування генералізованого розряду, який схожий та той, що спостерігається при епілепсії. Механізм дії шокової терапії до кінця не вивчений, але існує цілий ряд гіпотез стосовно цього питання. Так, у 1977 році Модіг довів, що основний ефект зумовлений дією нападу на стовбур головного мозку, внаслідок чого відбувається прискорене вивільнення нейромедіаторів та підвищення чутливості нейрамінових рецепторів. На сьогоднішній день застосування методів

366

шокової терапії досить обмежене із-за появи більш ефективних та безпечних методів лікування. Її проводять за обов'язкової письмової згоди пацієнта або його представників.

Інсуліно-коматозна терапія застосовується з 1933 року. Хворому натще підшкірно вводять індивідуально підібрані дози інсуліну, що зумовлює настання гіпоглікемічної коми або субкоматозного стану, які через 20 хвилин купірують внутрішньовенним уведенням 40% розчину глюкози. Тривалість курсу - 10-30 діб. Використовується для переривання гострих та підгострих станів шизоафективної структури а також для усунення резистентності до психофармакотерапії. Протипоказаннями є більшість соматичних хвороб, неврологічна органічна симптоматика, ендокринні порушення, вагітність та вік понад 50 років. Можуть виникати наступні ускладнення: судомні напади, колаптоїдний стан, серцева аритмія, а також повторна гіпоглікемія, особливо вночі. Тяжким ускладненням є тривала кома, яка не купірується введенням глюкози. При такому стані необхідно вдатися до реанімаційних заходів.

Електросудомна (електроконвульсивна) терапія (ЕСТ) впроваджена у психіатричну практику італійськими вченими У. Черлетті та Л. Біні у 1938 році. Перед сеансом ЕСТ обов’язково проводиться премедикація, яка полягає у введенні міорелаксантів та внутрішньовенних засобів для наркозу або транквілізаторів. Тому пацієнт під час процедури практично нічого не відчуває, але це ніякою мірою не впливає на її лікувальний ефект. При проведенні сеансу ЕСТ електроди накладають або білатерально (на обидві скроні пацієнта), або один з електродів на центр лобу, а інший на скроню, яка відповідає недомінантній півкулі головного мозку, так як було доведено, що при останньому методі зменшується час сплутаності свідомості після проведених сеансів ЕСТ. Через електроди пропускають електричний струм силою 70-120 В, час дії струму – 0,5-0,9 с. Усього на курс лікування призначають 3-5 сеансів.

367

ЕСТ найбільш ефективна при важких ендогенних афективних розладах, які резистентні до фармакотерапії. Також використовується при простій та параноїдній шизофренії, особливо у випадку її раннього виникнення і для лікування кататонічного ступору.

Ускладнення ЕСТ найчастіше пов’язані з ураженням опорно-рухового апарату при неправильно проведеній премедикації. Іноді трапляється тривала затримка дихання та серцеві аритмії. Протипоказання для проведення ЕСТ подібні до протипоказань до інсулінокоматозної терапії.

ПСИХОТЕРАПІЯ

Це система безпосереднього лікувального впливу на психіку хворого за допомогою мови, невербальних подразників, обстановки, певного виду діяльності тощо. Соціотерапія, як частка психотерапії, використовує різноманітні соціальні чинники: вплив на хворого соціального середовища, різні форми соціальної активності або колективної діяльності.

Психотерапія використовується майже при всіх психічних захворюваннях, але особливо велику роль вона грає у лікуванні непсихотичних захворювань, таких як невротичні розлади, розлади особистості, реактивні стани.

Серед аспектів, які стосуються змісту психотерапії, розрізняють загальну та спеціальну психотерапію.

Загальну психотерапію призначають для лікування всіх хворих незалежно від профілю медичної установи. Вона передбачає використання всього комплексу психічних чинників, які позитивно впливають на хворого з метою підвищення його захисних механізмів. Психотерапія тісно пов’язана з лікарською етикою та деонтологією. Важливу роль у формуванні загального психотерапевтичного впливу грає авторитет медичного працівника, його ерудиція, чуйність, вміння заслужити довіру хворого та вселити в нього надію на успішність терапії.

368

Спеціальна психотерапія – застосування певних психічних методів лікування при різних захворюваннях як самостійно, так і у комплексі з іншими лікувальними заходами.

Методи психотерапії поділяють на раціональні, сугестивні, поведінкові, психоаналітичні тощо. У залежності від того, з ким проводять терапевтичні сеанси, розрізняють індивідуальну, групову та сімейну психотерапію.

На сьогоднішній час існує понад 140 психотерапевтичних напрямків, кожен із яких відрізняється базовими припущеннями, теоретичними рамками, методами аналізу терапевтичної взаємодії, відносним акцентом на травмуючих переживаннях пацієнта у минулому.

Спільним для всіх психотерапевтичних методів є те, що:

1)терапевтична активність відбувається у контексті емоційно заряджених та одночасно довірливих стосунків між лікарем та пацієнтом;

2)існує теоретична основа, якої дотримується психотерапевт і яку розділяє пацієнт;

3)психотерапевтичні техніки передбачають надання нової інформації та навчання пацієнта шляхом тренінгу, прикладу, навіювання, переконання, усвідомлення.

Раціональна психотерапія полягає у зверненні до свідомості хворого шляхом логічного переконання, роз’яснення з використанням зрозумілої хворому аргументації. Її елементи містяться у кожній розмові лікаря з пацієнтом. Вона особливо доцільна для пацієнтів з переважанням другої сигнальної системи над першою та з добре розвиненим інтелектом. Метод ефективний при соматовегетативних розладах невротичного генезу, іпохондричних станах, наркологічній практиці тощо.

При суггестивних методах використовують навіювання (гіпноз, самонавіювання) у комплексі з іншими психотерапевтичними впливами. Найчутливішими до сугестії є функціональний тік, параліч, амнезія, порушення чутливості, нав’язливості, порушення сну та шкідливі звички.

369

Поведінкову терапію визначають як систему принципів навчання та утворення умовних рефлексів для аналізу та лікування розладів поведінки. Першим етапом є об’єктивний опис розладів поведінки та ідентифікація зовнішніх чинників, які передують розладам. Далі виробляється гіпотеза про фактори, що підтримують дезадаптацію поведінки, та методи їх усунення.

Розрізняють наступні форми поведінкової (біхевіоральної) терапії:

1)спрямовані на згасання дезадаптативної поведінки та закріплення бажаної;

2)методи систематичної десенсибілізації неадекватних реакцій шляхом моделювання фобічної ситуації;

3)форми, при яких небажана поведінка поєднується з покаранням;

4)способи ремотивації шляхом демонстрації ефективності поведінки, що була загальмована.

Психоаналітична (психодинамічна) терапія спрямована до усвідомлення та зміну дезадаптативної структури особистості. Ефективнішого пристосування досягають шляхом усвідомлення досі несвідомого конфлікту, страху чи мотивації. Основна риса, яка відрізняє психоаналіз від інших форм психотерапії, - це виняткова увага до розвитку, аналізу та вирішення трансферних відносин, що визначаються як специфічна форма несвідомого перенесення на психотерапевта емоцій та відносин, що за походженням пов’язані з важливими у житті пацієнта особами (батьками, братами, сестрами). Негативні чи позитивні почуття до аналітика таким чином символічно звільняють його від попереднього емоційного досвіду. Мета цього виду терапії – замінити несвідомі дії свідомими. Недоліками психоаналітичної терапії є велика тривалість (до 5-6 років), тенденція до розвитку надмірної залежності від психотерапевта та висока ціна.

Гештальт-терапія належить до емпіричного напрямку в психотерапії. Головною ідеєю цього методу являється твердження, що соматичне та психічне здоров’я вимагають повного усвідомлення фізичних почуттів та емоційних потреб. Мета терапії – збільшити усвідомлення фізичного стану та

370

витіснених емоційних потреб шляхом пошуку перцептивних блоків. Багато психотерапевтів використовують цей метод у рамках інших психотерапевтичних підходів.

Психотерапевтичні та соціотерапевтични методи включають також: музикотерапію (мелотерапію) - прослуховування спеціально підібраних творів для досягнення певного емоційного стану; бібліотерапію - читання спеціально підібраної художньої літератури; ігрову терапію, арттерапію - художня творчість пацієнта як спосіб творчого реагування на власні переживання та почуття) та трудотерапію.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ.

1.Загальні принципи лікування психічно хворих.

2.Класифікація психотропних лікарських засобів.

3.Показання до застосування нейролептиків та їх основні ефекти.

4.Побічна дія нейролептичних препаратів.

5.Основні ефекти найпоширеніших нейролептиків.

6.Нейролептичні препарати пролонгованої дії.

7.Класифікація транквілізаторів, їх представники та основні ефекти.

8.Показання до застосування транквілізаторів та їх побічна дія.

9.Класифікація антидепресантів та їх основні ефекти.

10.Показання до застосування антидепресантів та їх побічна дія.

11.Психофамакологічна характеристика нормотимічних засобів.

12.Показання до застосування і основні ефекти психостимуляторів.

13.Психофамакологічна характеристика ноотропних препаратів.

14.Психофармакологічна характеристика протисудомних препаратів.

15.Методи корекції ускладнень психотропної фармакотерапії.

16.Показання, методи та ускладнення шокової терапії.

17.Принципи та методи психотерапії психічних розладів.

371