Сомато-неврологiчнi розлади при черепно-мозковiй травмi:

а) загальномозковi симптоми - головний бiль, нудота, блювота, запаморочення;

б) пiдвищення внутрiшньочерепного тиску - застiйнi явища на очному днi, посилення малюнку пальцевих вiдтискiв на рентгенограмi черепу, болiснiсть при рухах очних яблук в бiк або натисненнi на них, лікворні змiни (гiпер- i гiпотензiя, змiни вмiсту бiлка та форменних елементiв);

в) вестибулярнi розлади - запаморочення i нудота при мерехтiннi предметiв перед очима, при читаннi, окулостатичний феномен Гуревича (нестiйкiсть у позi Ромберга при актi конвергенцiї очних яблук);

г) розлади вегетативної iнервацiї – дифузний дермографiзм, гiпергiдроз при психiчному перенапруженнi, лабiльнiсть судинних реакцiй i пульсу;

д) неврологiчнi симптоми, що вказують на органiчне ураження ЦНС. Психiчнi розлади, що виникають пiсля черепно-мозкового ураження,

можна роздiлити згiдно трьох перiодiв перебiгу хвороби.

У початковому i гострому перiодах неврологiчнi та психiчнi розлади є досить рiзноманiтними.

Не дивлячись на ряд спiльних для закритих i вiдкритих черепномозкових травм особливостей, їх клiнiчнi прояви у початковому та гострому перiодах необхiдно розглядати окремо. Однак у перiодi вiддалених наслiдкiв (третiй перiод) вiдмiнностi обумовленi механiзмом травми нiвелюються настiльки, що змiни особистостi та психiчнi розлади хворих, якi перенесли черепно-мозкову травму, належить диференцiювати вже не за механiзмом виникнення, а згiдно тяжкостi ураження.

I. Початковий перiод черепно-мозкової травми.

Настає безпосередньо пiсля травми і у 94-95% випадкiв супроводжується миттєвим затьмаренням свiдомостi iнтенсивнiсть якого може коливатись вiд легкої i нетривалої обнубiляцiї до глибокої коми.

147

Переважно у хворих з тяжкою закритою травмою черепа i головного мозку спостерiгається тяжкий ступiнь оглушення свiдомостi, який виникає або одразу, або як перехiдний етап iз сопору чи коми протягом першої доби.

Глибока втрата свiдомостi, протрагований перехiд до ясної свiдомостi зi змiнами рiзних ступенiв оглушення i тривалим iснуванням легких його форм, а також виникнення на цьому тлі станiв перiодичного збудження зазвичай свiдчить про тяжкiсть травми.

Оглушення свідомості.

Стан оглушення свiдомостi легкого ступеню триває, як правило, 4-5 днiв. Пiсля цього у хворих вiдновлюється орiєнтування у часi та просторi. Вони не тiльки вiдповiдають на поставленi запитання, але i самі починають цiкавитись своїм станом. Вираз обличчя перестає бути маскоподiбним, але зберiгається деяка гiпомiмiчнiсть. Акт ковтання вiдновлюється повнiстю, покращується апетит, сон триває не бiльше 9-10 годин на добу. Такi хворi вже на другий день перебування в стацiонарi виходять iз стану оглушення, вважають себе здоровими i наполягають на виписцi.

При середньому ступенi оглушення свiдомостi хворi дезорiєнтованi у часi i просторi, поводять себе апатично, у них помiтна маскоподiбнiсть обличчя, ковтання порушене, сон триває від 12 до 24 годин на добу. При цьому вони здатнi виконувати нескладнi iнструкцiї, односкладово вiдповiдати на елементарнi питання. Для таких хворих властива послаблена реакцiя на зовнiшнi подразники (звук, свiтло). Вiдновлення ефективних рухових функцiй проходить у них поступово. При неускладненому перебiгові через 4-5 днiв настає помiтне полiпшення i середнiй ступiнь оглушення переходить у легкий.

Тяжкий ступiнь оглушення свiдомостi триває 5-8 днiв, а iнодi i довше. У першi 4-5 днiв пiсля травми клiнiчна картина не має тенденцiї до поліпшення i стан хворих переважно залишається стабiльним. Такi пацiєнти мало доступнi контакту, майже не реагують на зовнiшнi подразники, не вiдповiдають на зверненi до них запитання, але пiсля наполегливої вимоги,

148

наприклад: "пiднiмiть руку!", "вiдкрийте рот!" вони здатнi виконувати елементарнi дiї. Акт ковтання збережений, але уповiльнений, сон триває не менше 18-20 годин на добу. Хворi переважно малорухливi, апатичнi, з бiдною мiмiкою, але у багатьох випадках спостерiгається психомоторне збудження. Такий стан проявляється прагненням безперервно змiнювати становище у лiжку, виконанням чисельних непотрiбних i безглуздих рухів, активним опором спробам вкласти їх у лiжко, при цьому хворі постійно бурмочуть незрозумiлi слова i фрази.

Коматозний і сопорозний стан.

При сопорi свiдомiсть повнiстю виключена, однак хворий здатний з труднощами ковтати, реагує на больовi подразники, в той же час не реагуючи на слова. При висуваннi кута нижньої щелепи вперед у хворого на обличчi з'являється вираз незадоволення.

У стані коми постраждалий лежить нерухомо, колір обличчя блідий або ціанотичний, спостерігається м’язова гіпотонія, відсутня реакція на будь-які подразники. Виражені тяжкі вегетативні розлади: пульс послаблений і уповільнений, зіниці розширені і на світло не реагують, дихання поверхневе. У деяких випадках коми дихання стає частим (35 i бiльше за хвилину), кликочучим, неритмiчним. Зникнення ковтального рефлексу навiть при задовiльному пульсi є симптомом поганого прогнозу i вимагає термiнового застосування активних та послiдовних заходiв, як то спино-мозкова пункцiя, декомпресивна трепанацiя та iн.

Бiльше доби хворi у станi коми знаходитись не можуть: або вони гинуть, або цей стан переходить у тяжке оглушення свiдомостi, що триває 5-6 i бiльше днiв. У 5% випадкiв, хворi з важкими несумiсними з життям ушкодженнями, що знаходились у станi коми, гинуть.

ІІ. Гострий перiод черепно-мозкової травми.

На фонi вiдновлення свiдомостi з'являються рiзноманiтнi за симптоматикою та ступенем вираженостi нервово-психiчнi розлади, зокрема

149

астенiя, локальнi симптоми органiчного ураження, пароксизмальнi стани i транзиторнi психози.

Непсихотичнi форми.

Посттравматична астенiя - астено-невротичний (астено-абулiчний, астено-депресивний, астено-iпохондричний) синдром є неодмінним проявом гострого перiоду. Він має чiткий, а у важких випадках i виражений адинамiчний компонент. За умови бiльш легкого перебiгу загальний стан характеризується дратiвливiстю, незадоволенням, спалахами злостi у поєднаннi з пiдвищеною виснажливiстю, слабкодухiстю i рiзноманiтними соматичними скаргами. Характерно, що чим важчою є астенiя, тим менше висловлюється скарг.

В структуру такої астенії входить також минуче зниження інтелекту, послаблення пам’яті і висока виснажуваність активної уваги. Досить постійним розладом є гiперестезiя, що у рядi випадкiв супроводжується гiперпатiєю. Засинання у таких хворих порушене, може супроводжуватись напливами образних спогадiв. Сон неглибокий, часто з кошмарними сновидiннями.

При комоцiях характернi вестибулярнi розлади, особливо спонтанне запаморочення при змiнi розташування тiла, яке може супроводжуватись нудотою i блювотою. Не менш постiйнi i вазомоторно-вегетативнi розлади, лабiльнiсть пульсу з переважанням брадiкардiї, перепади артерiального тиску, пiтливiсть i акроцiаноз, розлади терморегуляцiї з мерзлякуватiстю, дермографiзмом, гiперемiєю обличчя, що посилюється при незначних фiзичних навантаженнях. Часто спостерiгається гiперсалiвацiя або, навпаки, вiдмiчається сухiсть у ротi.

У рядi випадкiв травми черепу та мозку супроводжуються розладами пам'ятi по астенiчному типу. Хворi забувають змiст розмови з лiкарем, обсяг запам'ятовування зменшений, вiдтворення поточних подiй, утому числі суб’єктивно важливих, не повне. Iнодi вони не можуть пригадати, якi подiї поточного дня передували одна однiй. Виникають скарги на важкiсть

150

зосередження уваги, в'ялiсть, головнi болi, дратiвливiсть. При цьому впiзнавання предметiв не порушене i розладiв мови, читання, письма та фонематичного слуху не спостерiгається.

Нерiдко поганий настрiй i туга при посттравматичній астенії досягають такої вираженостi, що можна говорити про астено-депресивний синдром, який на певному етапi так часто зустрiчається в клiнiцi травматичної енцефалопатiї. У хворих з травмами головного мозку пiд впливом життєвих труднощiв може погiршуватись перебiг хвороби, виникати депресивнi розлади, що супроводжуються суiцидальними тенденціями.

Травматичний сурдомутизм - або глухонiмота, переважно спостерiгається пiсля баротравм при розривах авiабомб, артилерiйських снарядiв та мiн. При цьому потужний потiк iмпульсiв, що дiє на нервову систему при такому сильному звуковому подразненнi, призводить до порушення слуху та пригнiчення iнших органiв відчуттiв, а також до загального порушення вищої нервової дiяльностi.

Поряд із втратою слуху та мови у таких хворих спостерігається моторна загальмованість і гіпомімія, яка отримала назву псевдопаркінсонізм. При цьому не порушується орієнтування і розуміння оточуючих подій.

Явища сурдомутизму зникають поступово. Спочатку, якщо не було пошкоджено сам орган слуху, покращується слух. Мова вiдновлюється, як правило, раптово, часто пiд дiєю зовнiшнiх чинникiв - прокидання пiсля кошмарного сну, радiсної подiї, сп'янiння та iн. Мутизм може змiнюватись затинанням або афонiєю.

Епiлептиформний (судомний) синдром - з числа пароксизмальних станiв переважають рiзнi за тривалiстю (секунди, хвилини) i симптоматикою, часто парцiальнi та абортивнi, епiлептиформнi напади. Окрiм тонiчних та клонiчних судом, моторний компонент може проявлятись поліморфними гiперкiнезами (хореiформними, атетоiдними, торсiонними) або станами минучої нерухомостi. Частота нападiв коливається в широких межах, iнодi вони виникають серiями, може розвинутись епiлептичний статус.

151