2. Мислення як вища форма психічного відображення. Розвиток мислення та індивідуальні особливості мислення учнів різних вікових груп. Активізація мислення в навчальній діяльності

Мислення як вища форма психічного відображення

Мислення – це вища форма психічного відображення дійсності. Це психічний процес опосередкованого і узагальненого відображення дійсності, який дозволяє встановлювати зв’язки та відносини між предметами та явищами.

Опосередкованість означає, що мислення, на відміну від чуттєвих форм пізнання, дозволяє пізнавати те, що безпосередньо не відчувається та не сприймається. Тобто мислення – процес поза чуттєвого пізнання дійсності. Узагальненість означає, що мислення, на відміну від відчуття й сприймання, оперує не конкретними відомостями про об’єкти та їх властивості, а інтегровано переробленою інформацією про сутність не тільки одного об’єкта чи явища, а цілого класу (типу) об’єктів або явищ.

Людське мислення виникає на основі чуттєвого пізнання і не може отримувати інформацію без участі відчуттів та сприймання. Проте воно далеко виходить за межі чуттєвого пізнання. На відміну від процесів відчуття та сприймання, мислення відображує дійсність не лише у вигляді окремих об’єктів або явищ чи їх властивостей. Воно також визначає логічні зв’язки, які існують між ними. Сприйняти ці зв’язки безпосередньо органами чуття найчастіше неможливо. Але мислення має здатність відображувати ці логічні зв’язки узагальнено і опосередковано через мовні символи, тобто слова. Це означає що, відображуючи логічні зв’язки між об’єктами, мислення користується не самими об’єктами сприймання, а словами (поняттями) як посередниками. Поняття також не є простими позначеннями конкретних предметів чи явищ дійсності. В них закріплюються найбільш загальні та суттєві особливості предметів і явищ дійсності. Саме оперування поняттями і робить можливим пізнання того, що неможливо сприйняти прямо зараз органами чуття.

Розвиток людського мислення починається з наочно-дійового мислення дитини, яка лише починає оволодівати мовленням і здатна мислити лише з опорою на конкретну ситуацію і конкретні об’єкти та дії з ними. Це найпростіший вид мислення, який властивий і тваринам (щоправда, він якісно інший). Розвиток такого мислення у дитини починається в кінці першого – на початку другого року життя з того моменту, коли вона починає обмацувати предмети, маніпулювати ними. Розумова діяльність спочатку виражається в співставленні і порівнянні, а далі підключаються операції аналізу та синтезу.

Вдосконалюючись, мислення поступово звільняється з полону конкретної ситуації. Замість оперування предметами мислення починає оперувати їх образами. Так виникає наочно-образне мислення (у дошкільників 4-7-ми років). З’являється можливість виконувати внутрішні, мисленнєві операції, які неможливо здійснити в реальності. Проте діти поки що роблять численні помилки. Образи предметів, якими вони оперують, емоційно забарвлені, прив’язані до конкретної ситуації, тому їх висновки часто суб’єктивні. Вони ще не здатні виділяти найбільш суттєві і важливі ознаки предметів, а тому можуть пов’язувати між собою абсолютно випадкові ознаки.

У ході подальшого вдосконалення мислення відмовляється від оперування предметами або їх образами і переходить до використання понять – логічних конструкцій, які не мають прямого образного вираження, та в яких відображені найбільш загальні, суттєві ознаки об’єктів. Це перехід до словесно-логічного мислення (з 6-7-ми років).

Розвиток мислення та індивідуальні особливості мислення учнів різних вікових груп

Мисленняв учнів початкових класів розвивається від емоційно-образного до абстрактно-логічного. «Дитя мислить формами, фарбами, звуками, відчуттями взагалі», – нагадував вчителям К.Д. Ушинський, закликаючи спиратися на перших порах шкільної роботи на ці особливості дитячого мислення. Водночас головним завданням початкової школи є розвиток інтелекту дитини до рівня розуміння причинно-наслідкових зв'язків. На шляху до цієї мети здійснюються наступні кроки.

• Оскільки розвиток логічного мислення пов’язаний з розвитком мовлення, то значна увага приділяється розвитку уміння дитини усно і письмово викладати свої думки.

• Школа навчає учнів підкоряти мислення рішенню поставленої задачі, вчить переключатися, коли це потрібно, з однієї задачі на іншу, з одного способу її вирішення на інший. Так формується цілеспрямованість, гнучкість та рухливість мислення. Проте це дається учням не відразу. Часті випадки, коли молодші школярі намагаються перенести успішно засвоєний спосіб вирішення задач на нову задачу, яка потребує зовсім іншого способу рішення. Часто діти не здатні відійти від заданого зразка, не можуть придумати нові приклади, сюжети.

• У процесі навчання діти все більше знайомляться з абстрактними поняттями (число, кількість, звук, склад) і поступово оволодівають ними. Спочатку їм буває важко відволіктися від конкретних предметів: правильно порахувавши сірники, вони можуть розгубитися, якщо замість сірників дати їм палички.

• Щоб перейти на рівень узагальненого мислення, учнів навчають виділяти в конкретному матеріалі головне і суттєве і виражати його в словесній формі. Це також представляє труднощі: молодший школяр може легко описати конкретну ситуацію, але йому важно переказати її в стислій формі, виділивши головне.

• Особливих зусиль вимагає перетворення мислення на свідомий процес, яким можна керувати. Вчителі навчають учнів віддавати собі звіт про те, як вони вирішують задачу, вчать їх обґрунтовувати способи розв’язання задач. Спочатку учням важко усвідомлювати свої розумові дії, і навіть коли вони правильно вирішують задачу, то часто не можуть пояснити, як саме вони її розв’язували.

В мисленні учнів середніх класів вже проявляється тенденція до причинного пояснення явищ дійсності. На зміну конкретному приходить логічне мислення. Це виявляється в критицизмі і вимозі доказів. Підліток тепер не обмежується інтересом до конкретних яскравих фактів дійсності, його починають цікавити філософські питання (проблеми походження світу, людини тощо). Поступово учні оволодівають уміннями обґрунтовувати свої судження, доводити правильність чи помилковість тих чи інших положень, робити узагальнення та висновки. Розвивається послідовність мислення, уміння викладати свої думки в певній системі. Зростає критичність мислення, уміння критично поставитися до тих чи інших положень, знайти помилки у обґрунтуваннях, доказах та висновках. Зростає самостійність мислення, уміння самому розбиратися в нових явищах, фактах, подіях, спираючись на вже наявні знання. Розвивається уміння усвідомлювати свої власні розумові процеси, робити їх предметом аналізу, критики та оцінки.

Мислення старшокласників розвивається в напрямку поглиблення цих характеристик і виходу на рівень теоретичного мислення. Мислення стає не просто однією з психічних функцій, а ключем до розвитку всіх інших функцій та процесів. Під впливом мислення закладаються основи особистості та світогляду старшокласника.

Учні середніх і старших класів також не відразу засвоюють необхідні характеристики мислення, а у складних ситуаціях схильні повертатися до більш примітивних, раніше засвоєних форм. Це потребує від учителя систематичного керівництва розумовою діяльністю школярів навіть у старших класах.

Активізація мислення в навчальній діяльності

Ефективність мислення в навчанні залежить від ряду важливих умов: від свідомого ставлення учнів до поставленої задачі, рівня розвитку мислення учнів, здатності учнів свідомо керувати процесом свого мислення, глибини знань з предмету тощо. Проте всі ці важливі умови не можуть бути виконані, якщо учні не включені в процес розумової діяльності, не проявляють активності.

До найбільш широковідомих прийомів активізації мислення учнів належить проблемний підхід у навчанні. Як відомо, мислення виникає лише в ситуації браку знань, у так званій проблемній ситуації. Тому суть проблемного підходу полягає у постановці перед учнями таких питань, які створюють проблемну ситуацію, яка в свою чергу може підштовхнути до розв’язання учбової задачі.

В ситуаціях, коли учні втрачають інтерес до діяльності через труднощі або помилки, вчитель може застосувати наступні прийоми активізації мислення:

• посилити мотивацію учнів: зв’язати поставлену задачу з їх інтересами та потребами;

• допомогти учням поглянути на проблему (задачу) з нової точки зору. Для цього можна: а) навести конкретні приклади; б) дати учням часткове рішення, підказку; в) спростити задачу; г) використати аналогію;

• допомогти учням усвідомити умови задачі, визначити, що відомо, а що ні, якої саме інформації не вистачає, і як її можна знайти;

• при вирішенні задач творчого характеру давати учням більше часу і орієнтувати на те, що найбільш очевидний спосіб рішення не завжди найкращий;

• оцінку виконаної роботи давати так, щоб вона додавала учням упевненості у своїх силах, свідчила нехай навіть про невеликі досягнення в навчальній діяльності і налаштовувала на нову пізнавальну активність.