24. Структура учбової діяльності школярів. Мотивація до навчання у різні вікові періоди шкільного життя. Формування навчальної мотивації

Структура учбової діяльності школярів

Учбова діяльність – це діяльність учня в умовах організованого навчання, спрямована на засвоєння знань, умінь і навичок. Учбова діяльність має структуру, до якої входять такі компоненти: 1) мотивація; 2) учбові задачі в конкретних ситуаціях; 3) учбові дії; 4) контроль, що переходить у самоконтроль; 5) оцінка, що переходить у самооцінку.

Мотивація є одним з найбільш важливих компонентів учбової діяльності. Вона є джерелом активності учня, спонукає його до пізнання та розвитку. Учбова мотивація характеризується складною ієрархічною структурою. Це система різноманітних мотивів, які підкоряються певному домінуючому (головному) мотиву. Домінуючими мотивами можуть бути або внутрішні мотиви, пов’язані з самим процесом навчання (пізнавальні мотиви: допитливість, інтерес до знань, потреба в розумовій діяльності, в пізнанні, в розширенні знань про навколишню дійсність), або мотиви зовнішні, які є стимулами до навчання (соціальні мотиви: обов’язок, прагнення задовольнити батьків, бажання отримати хорошу оцінку, самоствердитися або уникнути покарання). Доведено, що більш ефективною є учбова діяльність, яка спрямовується домінуючими внутрішніми пізнавальними мотивами.

Учбові задачі – це завдання, які учні мають розв’язувати в процесі учбової діяльності. Вони поділяються на непроблемні (такі, що можна розв’язати за алгоритмом, виконуючи чітку послідовність операцій) та проблемні (такі, для розв’язання яких алгоритму немає). Розв'язання непроблемних задач допомагає учням оволодіти самим процесом розв’язання задач, в той час як вирішення проблемних задач активізує пізнавальні процеси учнів, розвиває їх мислення. Також розрізняють пізнавальні задачі (які сприяють розширенню кола знань учнів) і комунікативні задачі (що сприяють розвитку уміння школяра передавати інформацію іншому).

Спочатку учбова задача формулюється вчителем. Поступово учень має сам навчитись ставити перед собою задачі. Для досягнення найбільшої ефективності при розв’язанні учбових задач важливо, щоб учні обов’язково усвідомлювали саму задачу, її структуру та засоби її розв’язання. Для цього задача має бути: а)сформульована точно і конкретно; б) значущою не лише для учителя, але і для учня; в) привабливою і досяжною в межах уроку або декількох уроків, інакше в учнів створюється враження, що їх зусилля марні.

Учбова дія –це найменша складова одиниця учбової діяльності. В залежності від того, які психічні процеси включені в діяльність, розрізняють мисленнєві, перцептивні, мнемічні дії. Кожна з них розпадається на більш дрібні дії. Наприклад, мисленєві дії розпадаються на операції аналізу, синтезу, порівняння, тощо. Розрізняють також дії учня по цілеутворенню, плануванню, виконанню, контролю та самоконтролю, оцінці та самооцінці своєї діяльності. Окремо виділяють дії репродуктивні (ті, що відтворюють щось за зразком) та продуктивні (ті, що створюють щось нове). Учбові дії не утворюються самі по собі. Вчитель має керувати цим процесом так, щоб кожна дія була для учня предметом засвоєння та контролю.

Контроль та самоконтроль – це спеціальні дії, які дають змогу перевірити правильність виконання учбових дій. Контроль буває декількох видів: 1) контроль за кінцевим результатом (найбільш широковживаний в практиці роботи школи: «Перевір, чи зійшлася відповідь», «Перевір, чи є помилки у диктанті» тощо); 2)поопераційний (покроковий) контроль – це корекція діяльності, у ході виконання завдання; 3) перспективний контроль – коригування діяльності на декілька дій уперед, співставлення майбутньої діяльності та своїх можливостей її виконання (здійснюється на основі рефлексії).

Оцінка та самооцінка – спеціальні дії, які дають змогу оцінити успішність виконання учбової задачі та визначити ступінь змін, які відбулися в дитині. Оцінка буває двох видів: 1) оцінка за кінцевим результатом роботи; 2) прогностична оцінка – оцінка своїх можливостей щодо виконання поставленого завдання («Чи зможу я впоратись з цим завданням?»).

Кінцева мета учбової діяльності – свідома діяльність навчання. Це означає, що діяльність навчання, яка спочатку організовується дорослим, має поступово перетворитись на самостійну діяльність учня, в якій він сам ставить учбову задачу, робить учбові дії, виконує самоконтроль та самооцінку.

Мотивація до навчання у різні вікові періоди шкільного життя

Молодший шкільний вік

Розвиток пізнавальних мотивів. Загальне ставлення першокласника до школи позитивне, він допитливий і має широкі інтереси до багатьох явищ дійсності. Цей інтерес є передумовою учіння. Проте спочатку у школяра немає пізнавальних інтересів до самих навчальних дисциплін, переважає інтерес до зовнішньої сторони перебування в школі. Це зумовлює дещо поверхневе, формальне ставлення до школи. Згодом виникає інтерес до перших результатів учіння. Але пізнавальні інтереси молодших школярів поки що нестійкі. Поступово вони зміцнюються, інтерес до окремих фактів переростає у інтерес до закономірностей і принципів. Виникають мотиви самоосвіти: інтерес до додаткових джерел знань – енциклопедій, телепередач та фільмів пізнавального характеру.

Розвиток соціальних мотивів. Молодші школярі приходять до школи із запозиченим від дорослих розумінням важливості навчання. Поступово у них розвивається своє власне усвідомлення необхідності вчитися «для себе». Важливим соціальним мотивом навчання стає прагнення учня отримати схвалення вчителя, його високу оцінку. Поступово молодший школяр починає орієнтуватися на думку однолітків, прагне посісти в класному колективі певне місце.

Підлітковий вік.

Розвиток пізнавальних мотивів. У підлітковому віці інтенсивно розвивається потреба бути дорослою людиною. Сфера інтересів підлітка виходить за межі виключно шкільного життя, і його починає цікавити все, що може долучити його до життя і діяльності дорослих. У зв’язку з цим у підлітків міцнішають пізнавальні мотиви та мотиви самоосвіти. Учні виявляють більше інтересу до закономірностей, ніж до фактів, у них виникає інтерес до способів набуття знань. На додаток до основної програми учні використовують додаткові джерела інформації, задовольняють інтерес до сфер науки, які їх цікавлять.

Розвиток соціальних мотивів. Важливими соціальними мотивами навчання підлітків стають мотиви самовдосконалення та здобуття позиції дорослого. Тому учні виявляють інтерес до навчального матеріалу, якщо вчитель підкреслює можливість його використання в майбутній професійній діяльності. Також підлітки проявляють інтерес до різних форм групової роботи як до можливості самовиразитись та самоствердитись серед однолітків. У випадку, якщо навчальний процес не створює умов для задоволення портеби підлітків у дорослості й самостійності (тобто соціальні мотиви не враховуються), інтерес учнів до навчання суттєво знижується. Вони шукають інші сфери діяльності, де такі можливості є. В кращому випадку – це спілкування в неформальних групах, заняття спортом. У найгіршому – асоціальна діяльність, комп’ютерні або азартні ігри, блукання в інтернет-мережі.

Старший шкільний вік.

Розвиток пізнавальних мотивів. У зв’язку з необхідністю визначатися з вибором професії у старшокласників інтерес до навчання підвищується. Пізнавальні інтереси відрізняються вибірковістю – учнів цікавлять у першу чергу предмети, які знадобляться для майбутньої професійної діяльності, вступу до ВНЗ. У старшокласників зміцнюється інтерес до науково-дослідницьких способів здобуття досвіду та інформації, їх цікавить оволодіння теоретичним та творчим мисленням. Змінюються мотиви і цілі самоосвіти: учні тепер ставлять перед собою конкретні перспективні цілі розширювати саме ту сферу знань, яка пов’язана з вибраною професією. У старшокласників з’являється бажання вдосконалити свій стиль учбової діяльності: усвідомити й усунути недоліки в стилі свого запам’ятовування, пошуку інформації тощо.

Розвиток соціальних мотивів. У багатьох старшокласників посилюється соціальний мотив хорошої оцінки, що пов’язане з прагненням отримати хороший атестат після закінченню школи. І якщо у гонитві за оцінкою учень втрачає смислове значення учіння, результатом стає зниження інтересу до самого навчання. Поруч з цим важливим соціальним мотивом навчання виникає внутрішня потреба у самовизначенні та самореалізації – потреба знайти своє місце у світі дорослих, сформувати власні погляди на мораль, на світ, розібратися у своїх особистих та життєвих проблемах. У поєднанні з пізнавальними соціальні мотиви самореалізації та самовизначення дають поштовх до виникнення нових важливих мотивів – мотивів професійного самовизначення, які є рушійною силою у виборі та здобутті професії.

Формування навчальної мотивації

Загальний зміст розвитку навчальної мотивації полягає в тому, щоб спонукати учнів до переходу з рівнів негативного та байдужного ставлення до навчання до ставлення позитивного, активного, усвідомленого та відповідального. З цією метою вчитель має:

• показати учням значущість досліджуваної дисципліни (застосування навчального матеріалу в повсякденному житті, для розвитку особистості, здобуття професії);

• навчити учнів перетворювати цілі майбутнього у ряд проблем, задач, завдань, що мають безпосереднє відношення до тих задач, які стоять сьогодні на уроці;

• заохочувати самостійність учнів, надаючи лише необхідну допомогу (посильність завдань, своєчасне ускладнення завдань, підбір творчих завдань);

• використовувати завдання, які вимагають від учнів активної пошукової активності, розумового напруження, подолання труднощів; pозвязуючи проблемні ситуації, учні cтикаються з труднощами, які вони не взмозі подолати за допомогою наявних знань, тому самі переконуються у необхідності отримання нових знань;

• звертати увагу та постійно відзначати високу активність кожного учня, вдалу відповідь, правильний спосіб виконання завдання, оригінальне рішення задачі, використання додаткового матеріалу з досліджуваної теми тощо;

• використовувати різноманітні прийоми, методи, форми роботи; при цьому пам’ятати, що різноманітність стимулює пізнавальний інтерес лише в тому випадку, якщо пізнання нового сприрається на вже наявні знання учнів; тому кожне виконане завдання використовувати як нову сходинку для постановки нових задач, для розкриття нових навчальних перспектив, розвитку нових нахилів та інтересів;

• оцінку виконаної роботи давати так, щоб вона додавала учням упевненості у своїх силах, свідчила хоча б про невеликі досягнення в навчальній діяльності, налаштовувала на нову пізнавальну активність;

• будувати з учнями доброзичливі, відкриті, емоційно насичені взаємини, створювати позитивну атмосферу (підбір неважких, але захоплюючих завдань, що створять у класі радісний грайливий настрій, дозволять відійти від напруги);

• виявляти емоційне багатство та розмаїтість своєї особистості, вираження свого ставлення (але не оцінки) до творів мистецтва, до вчинків людей, до власної професійної діяльності, готовність бути емоційно відритим самому та приймати емоційність своїх учнів.