Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
DEK_posibnik_z_psikhologiyi.docx
Скачиваний:
253
Добавлен:
17.02.2016
Размер:
313.65 Кб
Скачать

30. Психологічні основи роботи вчителя з обдарованими та невстигаючими учнями

Психологічні основи роботи вчителя з обдарованими та невстигаючими учнями

Обдарованість — індивідуальна потенціальна своєрідність задатків людини, завдяки яким вона може досягти значних успіхів у певній галузі діяльності.

У психолого-педагогічній літературі виділяють кілька типів обдарованості: раціонально-мислительний (необхідний вченим, політикам, економістам); образно-художній (необхідний дизайнерам, конструкторам, художникам, письменникам); раціонально-образний (необхідний історикам, філософам учителям); емоційно-почуттєвий (необхідний режисерам, літераторам). Ю. Гільбух виділяє загальну (розумову) і спеціальну (художню, соціальну, спортивну тощо) обдарованість. Кожен з типів охоплює по кілька видів обдарованості, а кожен вид тлумачиться як спеціальні здібності.

Обдаровані діти – це така категорія дітей, які у ранньому віці виявляють потужні здібності до виконання певних видів діяльності.

Обдаровані діти вирізняються серед однолітків яскраво вираженими можливостями в досягненні результатів на якісно вищому рівні, який перевищує певний умовний «середній» рівень. Їх успіхи не є випадковими, а виявляються постійно. Їм властиві висока розумова активність, підвищена схильність до розумової діяльності, достатньо високий розвиток мислення, здатність тривалий час утримувати у пам’яті навчальний матеріал, багатство уяви, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву і науковому осмисленню певні явища, стереотипи, догми. У таких дітей сформовані навички самоконтролю в навчальній діяльності, вони мають високу працездатність тощо. Зазвичай вони виявляють уважність, зібраність, готовність до напруженої праці, що переростає в працелюбність, в потребу працювати без відпочинку. Коло пізнавальних інтересів не обмежується однією проблемою, постійно розширюється, що є стимулом розумової активності.

Такі неординарні учні повинні мати сприятливі морально-психологічні умови для активної навчальної діяльності, виконуючи навчальні завдання, більші за обсягом та складністю. В умовах загальноосвітньої школи важливо правильно організувати роботу учителя з обдарованими дітьми, не тільки створюючи необхідні умови для їх розвитку, а й психологічно готуючи їх до наполегливої праці, самовиховання.

Дорослі в основному можуть задовольнити пізнавальні запити дітей з нормальним середнім розумовим і фізичним розвитком. На жаль, для обдарованих дітей не завжди створюються оптимальні умови щодо розвитку їх творчих запитів, реалізації високого рівня домагань. Через це у обдарованої дитини можуть виникнути наступні проблеми, пов’язані з її перебуванням у соціумі:

ворожість до школи, що пов'язано, як правило, з тим, що навчальна програма нецікава для обдарованої дитини;

відсутність ігрових інтересів до простих ігор, у які грає переважна кількість дітей у класі, школі; обдаровані діти віддають перевагу складним іграм;

нонконформізм, яка виявляється у відсутністі бажання підкорятися загальноприйнятим соціальним стандартам;

– надмірне, порівняно з іншими дітьми, занурення у філософські проблеми;

невідповідність фізичного, інтелектуального розвитку соціальному: обдаровані діти часто бажають спілкуватися і гратися з дітьми старшого віку. Через це їм часом важко стати лідерами, тому що вони поступаються останнім у фізичному розвитку;

раннє виявлення прагнення до досконалості;

відчуття незадоволеності, яке виявляється у критичному ставленні до власних досягнень, що може стати причиною заниженої самооцінки;

нереалістичні цілі: обдаровані діти часто ставлять перед собою завищені цілі, не маючи можливості досягти їх, водночас прагнення до досконалості приводить до високих досягнень;

надмірна чутливість, коли обдарована дитина часто сприймає слова або невербальні сигнали як прояв неприйняття себе навколишніми;

потреба в увазі дорослих, коли через прагнення до пізнання обдаровані діти монополізують увагу дорослих;

нетерплячість: інколи обдаровані діти з недостатньою терплячістю ставляться до дітей, які мають нижчий інтелектуальний рівень.

Досить часто у обдарованих дітей немає належного контакту з учителями. Виділяють три найбільш розповсюджені в шкільній практиці причини виникнення непорозумінь учителів і обдарованих дітей, спровокованих учителем:

  • перша пов'язана з психологічною неготовністю вчителя прийняти факт обдарованості неординарного школяра;

  • друга є наслідком відсутності у педагога відповідних професійних засобів;

  • третя припускає експлуатацію обдарованості учня для підняття престижу школи або як символічну компенсацію власних невдач і проблем.

У цілому можна виділити наступні напрямки роботи педагога в масовій школі з обдарованими учнями:

1. Проведення психологічної діагностики обдарованості за допомогою доступних методик.

2. Соціально-психологічне навчання дитини, що спрямоване на розширення наявних у її розпорядженні репертуару поведінкових реакцій, корекцію сформованих форм поводження, усвідомлення дитиною своєї позиції у спілкуванні. Навчання соціально-психологічним навичкам і умінням встановлення і підтримки взаємин з навколишніми, розуміння своїх почуттів і переживань у спілкуванні, конструктивного вирішення конфліктів.

3. Контроль за нервово-фізичними навантаженнями школяра, що створюються діяльністю і вимогами педагогів і батьків. Обдаровані діти часто зовні досить стійкі до перевантажень, і дорослим не просто перебороти спокусу вкласти в дитину якнайбільше інформації, навичок тощо. Але надмірні перевантаження є досить небезпечними для здоров’я дитини.

4. Консультативна робота з обдарованим школярем, спрямована на розвиток самосвідомості, широкого і глибокого розуміння своїх здібностей і можливостей. Слід підкреслити важливість формування в обдарованого учня ціннісного ставлення до себе і свого таланту, розуміння його соціального й особистісного ціннісного змісту.

5. Створення у школі соціально-психологічних умов для прояву і розвитку обдарованості школярів: просвітницька, консультативна робота з прийняття дорослими обдарованості дитини, особливостей її поводження, світорозуміння, інтересів і схильностей.

6. Формування в шкільному співтоваристві певної психологічної установки щодо ставлення до обдарованості як унікального цілісного стану особистості, як до індивідуальної і соціальної цінності, яка потребує вияву і підтримки, але не повинна використовуватися як засіб забезпечення престижу школи.

7. Формування в освітній установі певного соціально-психологічного клімату, побудованого на взаємній повазі, співробітництві педагогічного й учнівського колективу, ціннісного співвідношення обдарованості одних і співробітництва інших, творчого, новаторського підходу до навчально-виховного процесу.

8. Консультативна, методична робота з дорослими, спрямована на організацію соціального життя обдарованої дитини, уявлень про світ, що лежить за межами її власних пізнавальних чи інших інтересів.

Форми і методи роботи з обдарованими дітьми

Робота з обдарованими дітьми вимагає належної змістової наповненості занять, зорієнтованості на новизну інформації та різноманітні види пошукової аполітичної, розвиваючої, творчої діяльності. Вона під силу висококваліфікованим, небайдужим до свого предмета вчителям.

Формами роботи можуть бути групові та індивідуальні заняття на уроках і в позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації має доповнюватись науковими відомостями, які можуть одержати в процесі виконання додаткових завдань у той же час, що й інші учні, але за рахунок вищого темпу обробки навчальної інформації.

Серед методів навчання обдарованих учнів мають превалювати самостійна робота, пошуковий і дослідницький підходи до засвоєних знань, умінь і навичок. Контроль за їх навчанням повинен стимулювати поглиблене вивчення, систематизацію, класифікацію навчального матеріалу, перенесення знань у нові ситуації, розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдання повинні мати творчий, диференційований характер.

Вищеперелічені аспекти, які мають бути органічно вплетеними в уроці, доповнюються системою позакласної та позашкільної роботи: виконання учнем позанавчальних завдань; заняття у наукових товариствах; відвідування гуртка або участь у тематичних масових заходах.

Індивідуальні форми позакласної роботи передбачають виконання різноманітних завдань, участь в олімпіадах, конкурсах на кращу науково-дослідну роботу. Вчителі повинні послідовно стежити за розвитком інтересів і нахилів учнів, допомагати їм в обранні профілю позашкільних занять.

У зарубіжній школі найчастіше використовують такі форми навчання обдарованих дітей, як прискорене навчання, збагачене навчання, створення спеціальних класів і шкіл для обдарованих дітей .

Прискорене навчання. Враховує здатність обдарованих дітей швидко засвоювати навчальний матеріал. Прискорене навчання може відбуватися завдяки більш ранньому початку навчання дитини у школі, «перестрибуванню» через класи, переходу до старшої вікової групи, але тільки з деяких предметів, більш ранньому вивченню курсу, який пізніше вивчатиметься всім класом, тимчасовому переведенню обдарованих учнів у спеціальну групу. Але такий темп навчання нерідко породжує нові проблеми, оскільки інтелектуальна перевага дитини не завжди супроводжується психологічною зрілістю. Часто виявляються прогалини у знаннях дитини, які стають помітними на пізніших стадіях навчання.

Вибір форми навчання залежить від можливостей викладацького колективу, його здатності й уміння налагодити навчання відповідно до результатів діагностичного обстеження дітей, стимулювати їх когнітивні здібності, індивідуальні особливості кожної дитини.

Психологічні основи роботи вчителя з невстигаючими учнями

Частина учнів мають труднощі у навчанні. Вони зумовлюють неуспішність і відставання в учбовій діяльності.

Неуспішність – це невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, що фіксується через значний проміжок часу навчання.

Відставання – це невиконання учнями вимог або однієї з них на певному етапі навчального процесу.

Неуспішність і відставання взаємопов'язані. В неуспішності синтезовані окремі відставання, вона є результатом процесу відставання. Загалом неуспішність може виявлятися у загальному і глибокому відставанні з багатьох предметів і тривалий час, частковому або стійкому відставанні з кількох складних предметів чи епізодичному відставанні з одного або кількох предметів.

Відставання учня у навчанні визначають на підставі його невміння усвідомити суть, складність завдання, окреслити план його вирішення, пасивності й неуважності на уроці, коли відбувається пошук рішення, байдужості до результатів своєї навчальної діяльності, нездатності адекватно оцінити свою роботу, відсутності самоконтролю у навчанні. Часто такий учень не може пояснити мету виконуваного ним завдання, хаотично, не дотримуючись правил, діє під час його виконання, не знає, як перевірити одержаний результат, не може відтворити визначення понять; не розуміє тексту.

Причини відставання у навчанні поділяють на такі групи:

1) біопсихічні та фізичні (спадкові особливості, задатки, здібності, нерозвинута пам'ять і мислення, особливості характеру, слабке здоров'я, відсутність навичок навчальної праці);

2) недостатній рівень вихованості (відсутність інтересу до навчання, слабка сила волі, недисциплінованість, відсутність почуття обов'язку і відповідальності);

3) недоліки в діяльності школи (відсутність у класі атмосфери поваги до знань, недоліки в методиці викладання, недостатня організація індивідуальної та самостійної роботи учнів, байдужість і слабка підготовка вчителя);

4) негативний вплив атмосфери в сім'ї (низький матеріальний рівень життя сім'ї, негативне ставлення батьків до школи, відрив дітей від навчальної праці тощо)

Серед загальних причин неуспішності навчання виділяють: уніфікованість системи навчання, однаковий для всіх зміст освіти, що не задовольняє потреби дітей; стереотипність у методах і формах навчання, вербалізм, недооцінка емоцій у навчанні; невміння визначити мету навчання, налагодити ефективний контроль за його результатами; зневажливе ставлення до розвитку учнів, практицизм, орієнтація на зубрячку. Загалом ці причини можна охарактеризувати як дидактичну, психологічну, методичну некомпетентність.

Подоланню дидактичних причин неуспішності сприяють:

педагогічна профілактика — пошуки оптимальних педагогічних систем, методів і форм навчання, нових педагогічних технологій, проблемне, програмоване навчання, комп'ютеризація навчання;

педагогічна діагностика — систематичний контроль та оцінювання результатів навчання, своєчасне виявлення прогалин у навчанні (проведення бесід з учнями, батьками, спостереження за учнями, їх тестування, аналіз результатів, підбиття підсумків на педагогічному консиліумі вчителів);

педагогічна терапія — заходи з метою подолання відставань у навчанні (проведення додаткових занять, організація класів вирівнювання);

виховний вплив — налагодження індивідуальної виховної роботи з учнем, співпраці з батьками.

Залежно від виду відставання учнів у навчанні (епізодична неуспішність, стійке відставання з одного предмета чи предметів одного профілю, стійке і широкопрофільне відставання) обирають засоби для його подолання.

Додаткові заняття з невстигаючими учнями. Проводять їх добровільно (іноді обов'язково) за призначенням вчителя, застосовуючи різноманітні методи і прийоми. Вони переважно бувають індивідуальними, інколи груповими (3—5 учнів з типовими недоліками у знаннях). Вчителю важливо завоювати довіру учня, переконати його в тому, що єдиною метою таких занять є допомога у навчанні, пробудити в ньому впевненість у власних силах, бажання працювати.

Залежно від виду відставання у навчанні проводять відповідну навчальну роботу з учнями щодо його усунення. Подоланню епізодичного відставання сприяють: консультації з питань раціоналізації навчальної праці; посилення контролю за щоденною працею учнів; своєчасне реагування на окремі факти відставання, виявлення їх причин і вжиття оперативних заходів щодо їх усунення; індивідуальні завдання з вивчення пропущеного; контроль за виконанням заданого. Для подолання стійкого відставання з одного чи декількох предметів одного профілю необхідні: вдосконалення методики викладання предмета; доступне розкриття навчального матеріалу, розвиток мислення учнів; диференціювання завдань з усунення прогалин у знаннях; спеціальне повторення недостатньо засвоєних тем; заходи, спрямовані на розвиток інтересу до навчального предмета. Щоб подолати стійке і широкопрофільне відставання учнів, слід: вживати заходів щодо усунення епізодичного і часткового відставання; координувати дії всіх учителів з предметів, з яких учень не встигає.

У процесі подолання неуспішності загалом усувають прогалини в знаннях та навичках самостійної навчальної праці; розвивають в учнів увагу, уяву, пам'ять, мислення; долають негативне ставлення до навчання і виховують інтерес до знань; усувають зовнішні чинники, що призвели до неуспішності.

Із самого початку організації занять з невстигаючим учнем украй важливо завоювати його довіру, переконати в тому, що єдиною метою занять є допомога у навчанні, і таким чином пробудити в ньому віру у власні сили, бажання працювати якнайкраще. Методи і прийоми занять з такими учнями повинні бути різноманітними і водночас суто індивідуальними.

З учнями, які повільно засвоюють суть матеріалу, не відразу знаходять спосіб розв'язання задач, працюють більше, повільнішими темпами. Перевіряючи виконане завдання, від учня вимагають пояснення, наведення визначень, відповідних прикладів. З часом пропонується новий вид роботи з поступовим ускладненням від заняття до заняття.

Подоланню неуспішності сприяють орієнтування педагогічного колективу на її профілактику, диференційований підхід до учнів, концентрування уваги на вдосконаленні методики викладання складних предметів, систематичне вивчення реальних навчальних можливостей учнів, ознайомлення вчителів з методикою подолання неуспішності, єдність їх дій, забезпечення внутрішкільного контролю за станом роботи з невстигаючими учнями.

Класи вирівнювання. Їх комплектують на базі однієї чи кількох початкових шкіл мікрорайону з дітей, які на час вступу до школи виявились непідготовленими до систематичного навчання у звичайних умовах, а також із невстигаючих з основних предметів учнів першого і другого класів. У цих дітей, як правило, наявна певна затримка розвитку сприймання і мислення, послаблення пам'яті, нестійка увага. Такі діти вимагають посиленої уваги, особливих зусиль. За декілька років інтенсивної роботи вони вирівнюються у знаннях зі своїми ровесниками, які навчаються у звичайних класах, і потім продовжують з ними навчання в середній школі.

Важливим фактором успішної роботи класів вирівнювання є відносна однорідність складу учнів, порівняно однакова їх шкільна зрілість. Учителі мають можливість маневрувати навчальним матеріалом, використовувати його відповідно до особливостей вивчення певної теми. Головним є не проходження програми, а достатнє засвоєння кожним учнем матеріалу, ліквідація прогалин у знаннях, розвиток уміння вчитися, що створює умови для подальшого просування у навчанні. Певне значення має і кількість учнів у класах (не більше 20). Викладають у таких класах спеціалісти високої кваліфікації, здатні творчо організувати пізнавальну діяльність учнів.

Робота з учнями, які відстають у навчанні, має носити перважно індивідуальний характер і бути зорієнтована на те, щоб віднайти і розвинути той потенціал школяра, який дасть йому можливість подолати тимчасові труднощі неуспішності.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]