14. Психологія міжособистісних взаємин школярів. Психологічний клімат у педагогічних та учнівських колективах. Конфлікт в учнівському колективі, методи його подолання і технології попередження

Психологія міжособистісних взаємин школярів

У процесі суспільної взаємодії між людьми складаються міжособистісні взаємини. Це реальні зв’язки, які виникають та існують у конкретних умовах життя і спілкування людей. У ході міжособистісних взаємин виявляється соціальна сутність людини та її індивідуальні психологічні особливості.

Передусім міжособистісні взаємини починають формуватися у процесі сприймання однієї людини іншою. Має місце взаємне сприймання контактуючими людьми анатомо-фізіологічних особливостей одне одного, їх психологічних та соціальних властивостей. На основі особистого досвіду кожної зі сторін, світогляду, знань щодо виробленого суспільством еталона сприймання у свідомості суб’єкта сприймання виникає образ об’єкта. Він є досить суб’єктивними і формує ставлення – позицію особистості до об’єкта. На основі ставлень виникають симпатія чи антипатія між людьми.

Отже, на основі взаємного сприймання складаються міжособистісні взаємини людей. Це суб’єктивні зв’язки і ставлення, які виникають і існують між людьми в соціальних групах.

Мала соціальна група (клас) має складну систему спілкування та структуру взаємин між її членами. У спільній цілеспрямованій діяльності члени групи (класу) повин­ні виконувати певні робочі функції: обмінюватися ін­формацією, узгоджувати свої дії з логікою навчального процесу, виконувати певні вимоги. Офіційно ці функції фік­суються і охороняються інструкціями та правилами і по­в’язані з виконанням навчальної діяльності. Групи, об’єднані такими взаєминами, називають формальними або офі­ційними.

Формальна структура групи — це зовнішні ко­мунікативні зв’язки, за допомогою яких здійснюється спілкування учнів у праці, навчанні та інших різнови­дах діяльності. У межах офіційної (формальної) структури у процесі спонтанного розвитку формується неофіційна (неформальна) структура групи, яка відображає внутрішні взаємини між її членами. За своєю природою ці міжособистісні зв’язки є вторинними стосовно формальних взаємин, хоча за інших умов вони можуть бути чинником об’єднання учнів у різні неформальні групи. Головними засобами контролю тут є звичаї, тра­диції, групові звички, фіксовані у громадській думці.

Соціально-психологічний клімат у педагогічних та учнівських колективах

Соціально-психологічний клімат — якісна сторона міжособистісних взаємин, яка проявляється у вигляді сукупності психологічних умов, що сприяють або перешкоджають продуктивній сумісній діяльності та всебічному розвитку особистості в групі. Сприятливий соціально-психологічний клімат в учнівському колективі сприяє встановленню такої атмосфери в класі, де кожний учень може самоствердитися, виявити повною мірою увесь свій інтелектуальний і особистісний потенціал. У педагогічних колективах сприятливий соціально-психологічний клімат є умовою конструктивного вирішення усіх проблем, які виникають в організації навчально-виховного процесу школи.

Виділяють наступні важливі ознаки сприятливого соціально-психологічного клімату в групі. 1. Взаємна повага між членами групи.

2. Дух товариськості, поєднаний з високою внутрішньою дисципліною, принциповістю, відповідальністю, вимогливістю до себе та інших людей.

3. Зведення до мінімуму формального голосування як засобу вирішення питання.

4. Наявність дискусій, в яких беруть участь усі члени групи.

5. Всебічне і повне використання наявних у членів групи умінь і навичок.

6. Безконфліктний розподіл обов'язків, відсутність дублювання у розподілі їх між членами групи.

7. Відкрите, безпосереднє висловлювання всіма членами групи думок при обговоренні питань, що стосуються групи.

8. Відсутність тиску з боку лідера, керівника на членів групи.

9. Об'єктивність в оцінці стану справ у групі.

10. Здатність швидко змінювати стосунки зі своїми колегами.

11. Достатня поінформованість членів групи про те, що відбувається в групі, які завдання має вирішити група, стан справ у них.

12. Довіра й висока вимогливість членів групи один до одного.

13. Доброзичлива і ділова критика.

14. Задоволення кожним членом групи приналежністю до цієї групи.

15. Почуття взаємодопомоги в ситуаціях, які викликають фрустацію у будь-кого з членів групи.

16. Прийняття на себе відповідальності за стан справ у групі, колективі.

17. Терпимість членів групи у ставленні до інших людей.

18. Відчуття того, що кожний представник буде при потребі під захистом групи.

19. Глибокий інтерес групи до переживань кожного її члена, тактовність у стосунках між членами групи, делікатність, чуйність у взаєминах.

Конфлікт в учнівському колективі, методи його подолання і технології попередження

Конфлікт в учнівському колективі – це зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій або поглядів учнів – суб’єктів взаємодії. Він є умовою розв’язання протиріч і подальшого розвитку групи. Конфлікт в учнівському класі можна визначати як міжособистісний, який в залежності від отриманого результату може бути конструктивним чи диструктивним. Конструктивний конфлікт пов’язаний із суперечністю, розбіжністю і боротьбою з принципово значущих проблем. Він може бути джерелом розвитку групи на шляху до нових цілей. Диструктивний конфлікт виконує негативну, руйнівну функцію. Він є результатом помилкового, неправильного розуміння реальності, що характерно для школярів, які є ще незрілими особистостями і часто не можуть адекватно оцінити обставини, що склалися.

Кожний конфлікт має свою динаміку, яка супроводжується процесуальним розгортанням стадій розвитку конфлікту: 1) виникнення конфліктної ситуації; 2)усвідомлення конфліктної ситуації; 3) перехід до конфліктної поведінки; 4)розв’язання конфлікту.

Учителеві варто сприяти тому, щоб учасники конфлікту в учнівській групі усвідомили справжні його причини (наприклад, відмінності в цінностях, цілях, способах їх досягнення, відмінності в психологічних особливостях і т. ін.), визначилися у способах його подолання, обрали найбільш конструктивний стиль поведінки у конфлікті. Кожній людині, в залежності від її індивідуальних особливостей, властивий стиль поведінки при розв’язанні конфлікту. На формування стилю поведінки школярів у конфлікті впливають не лише їхні індивідуальні, а й вікові особливості. Такими стилями є наступні. 1.Стиль конкуренції (коли є впевненість у правильності власної думки). 2. Стиль уникнення (коли доцільно зайняти позицію очікування і берегти власні сили). 3.Стиль пристосування (коли результат важливий для іншого і не важливий для суб’єкта). 4. Стиль співпраці (активна участь у розв’язанні конфлікту). 5. Стиль компромісу (коли спільно розв’язується конфлікт на користь обох сторін).

При ефективному управлінні конфліктом його наслідки можуть грати позитивну роль.

Виділяють такі правила попередження конфлікту.

1. Виявити предмет і джерело можливого конфлікту. Часто буває підміна предмету в процесі конфлікту.

2. Не можна відразу розібратись у всіх проблемах взаємин. Треба з’ясувати головну, яка може стати стрижнем конфлікту: взаємна неприязнь ділове суперництво або просто заздрість.

4. Треба знати, як розвивається конфлікт. Він проходить три стадії: виникнення напруженості у взаєминах; вияв конфліктної поведінки; вирішення конфлікту.

5. Потрібна правильна оцінка ситуації обома сторонами.

6. Не можна переоцінювати досягнення одних і недооцінювати досягнення інших учасникі міжособистісної взаємодії.

7. Особливу увагу треба проявляти до конфліктних осіб.

8. Треба пам’ятати, що кожна людина – індивідуальність, і вміти прийняти точку зору іншого.

8. Враховувати гендерні відмінності учасників конфлікту. Зокрема, у дівчаток своя логіка, яка відрізняється переважно інтуїтивністю, ситуативністю. Хлопчики віддають перевагу зіставленню фактів, раціональному підходу.

Загальні рекомендації до розв’язання конфліктної ситуації можуть бути зведені до наступного:

1.Визнати існування конфлікту, тобто визнати наявність протилежних цілей, методів опонентів.

2.Визначити можливість переговорів як методу подолання конфлікту.

3. Необхідно виявити коло питань, які становлять предмет конфлікту. Вже на цьому етапі виробляються сумісні підходи до проблеми, виявляються позиції сторін, визначаються точки найбільшої розбіжності і точки можливого зближення позицій.

4. Розробити варіанти розв’язання конфлікту. Сторони при спільній роботі пропонують декілька варіантів рішень з розрахунком витрат по кожному з них, з урахуванням можливих наслідків.

5. Ухвалити узгоджене рішення. Після розгляду ряду можливих варіантів, при взаємному обговоренні і за умови, що сторони приходять до згоди.