22. Динаміка особистісного розвитку у шкільному віці. Основні фактори особистісного розвитку школярів

Динаміка особистісного розвитку у шкільному віці

Початковим етапом формування особистості є дошкільний вік, який закінчується виникненням таких особистісних новоутворень, як субпідрядність мотивів (ієрархічна їх будова, тобто домінування суспільно-значущих і підпорядкування особистісних), засвоєння моральних норм, формування довільної поведінки. З такими особистісними надбаннями розпочинається новий період у житті людини – навчання у школі,– який у часі охоплює 11 років і включає такі вікові етапи, як молодший шкільний вік, підлітковий вік, ранній юнацький вік. Упродовж цих віковий періодів під впливом ряду факторів відбуваються кількісні і якісні зміни в особистісному розвитку школяра, що виявляється у наступній динаміці.

На розвиток особистості у молодшому шкільному віці впливає соціальна ситуація розвитку, в умовах якої відбувається перебудова усіх стосунків дитини з навколишніми. Спостерігається перебудова таких сфер соціальних відносин, як “дитина– дорослий” і “дитина – діти”, на системи “дитина – батьки”, “дитина – вчитель” і “дитина – однолітки”. Взаємини дитини з першим учителем стають найбільш значущими для молодшого школяра. У процесі вибудови стосунків з навколишніми відношення учителя до дитини починає визначати ставлення до неї батьків та ровесників. Таким чином сфера соціальної взаємодії “дитина – вчитель” стає визначальною для молодшого школяра у процесі вибудови стосунків з навколишніми, а постать першого учителя уособлює усі вимоги суспільства.

Дана ситуація розвитку складається в умовах навчальної діяльності, яка безпосередньо спрямовується на досягнення знань, формування здатності самодисципліни, спілкування з навколишніми відповідно до встановлених правил. Умови навчальної діяльності, соціальна ситуація розвитку обумовлюють особливості формування особистості у молодшому шкільному віці.

Розвиток особистості молодшого школяра визначається розвитком розумових, емоційних, вольових, індивідуально-типологічних особливостей, розвитком здібностей, взаємовідносин з однолітками та дорослими, наявністю засвоєних норм та правил поведінки (О.В.Скрипченко).

Учбова діяльність обумовлює розвиток розумових особливостей. Про розумовий розвиток свідчать такі ознаки, як якість знань, уміння застосовувати їх у навчанні, орієнтування в матеріалі, темп його засвоєння, міцність запам’ятання матеріалу, здатність самостійно виконувати учбові завдання. Зміни в розвитку інтелекту супроводжуються змінами в емоційно-вольовій сфері. Успіхи чи невдачі у навчанні обумовлюють виникнення відповідних переживань. Позитивні емоції виникають при отриманні хороших оцінок, сприятливому ставленні учителя, однокласників, задоволенні пізнавальних інтересів. Поява негативних емоцій спричиняється шкільною неуспішністю, невдоволеністю учителя тощо. Формується критичне ставлення молодшого школяра до себе. Навчальна діяльність розвиває здатність до саморегуляції поведінки. Учні усвідомлюють власні обов’язки, засвоюють правила поведінки і поводять себе відповідно до них.

Формування особистісних якостей молодшого школяра обумовлюється типом темпераменту, в основі якого лежить певний тип нервової системи. Це впливає на стиль поведінки учня, на швидкість його включення в справи, виконання поставлених завдань, на формування рис характеру. Серед них у молодших школярів з’являються такі, що відображають їхнє ставлення до речей, до своєї діяльності, до інших людей та до себе. Складається самооцінка учнем своїх здібностей і можливостей, яка формується на підставі успіхів у школі і на ставленні першого учителя до особистості дитини. У розвитку здібностей спостерігається їх диференціація. Разом з тим у процесі навчання активізуються і розвиваються загальні здібності. Показниками їх розвитку є швидкість розв’язування задач, правильність, необхідність допомоги дорослого, уміння самостійно ставити цілі і задачі діяльності.

Регулятором поведінки молодшого школяра є засвоєні ними моральні норми і правила поведінки. Діти даними нормами керуються у взаєминах з учителем, батьками, однокласниками, в ситуаціях у школі та за її межами. Вони набувають знання про навколишній світ, інших людей, про себе самих. Це зумовлює розвиток їх свідомості і самосвідомості. Навчання в школі поступово сприяє усвідомленню молодшими школярами себе як суб’єктів учбової діяльності. В образ “Я” діти включають такі якості особистості, які необхідні для успішного виконання поставлених перед ними завдань. Поступово у молодших школярів формується здатність самим контролювати власні прояви, оцінювати себе та ровесників.

Поява таких новоутворень наприкінці молодшого шкільного віку, як довільність психічних процесів (що виявляється в умінні свідомо ставити цілі дій і навмисне відшуковувати й знаходити засоби їх досягнення, переборюючи труднощі), внутрішній план дій (коли формується здатність планувати і виконувати дії про себе, у внутрішньому плані), рефлексія (що означає формування вміння розглядати і оцінювати власні думки і дії інших) дозволяє їм успішно навчатися у середній школі і переборювати труднощі особистісного зростання у підлітковому віці.

Підлітковий вік є одним із найважливіших і найскладніших етапів життя людини, коли зароджуються починання всього подальшого становлення особистості. Початок підліткового віку пов’язаний з протіканням підліткової кризи, яка розгортається на тлі певних соціальних обставин життя і розвитку підлітка та тих протиріч, які мають місце в даний віковий період.

Головне протиріччя підліткового віку полягає у тому, що, з однієї сторони, це вік соціалізації, врощування в світ людської культури та суспільства, а з іншої, це вік індивідуалізації, відкриття та утвердження власного “Я”, його унікальності та неповторності. (І.С.Булах) У підлітковому віці у зростаючої особистості з’являється прагнення до самостійності. Зовні воно виявляється у поведінці, манері одягатися, спробах підлітка зовнішні прояви життя дорослих людей засвоювати і копіювати. Водночас спостерігається невідповідність зовнішніх особливостей життя підлітка його внутрішнім можливостям, які в першу чергу виявляються у соціальній незрілості. Виникає протиріччя, яке породжує усі проблеми підліткового віку. Підліток вже не дитина, але ще не дорослий. Для подолання даної суперечності підліток прикладає максимум зусиль. Його активність зростає, цінності переорієнтовуються під впливом прагнення бути дорослим.

Провідною діяльністю у цей період стає інтимно-особистісне спілкування. Відповідно відбуваються зміни в змісті та мотивації навчальної діяльності підлітків, у вибудові взаємин з навколишніми. Взаємини підлітка з інишими розгортаються на основі прагнення до самостійності та бажання самоствердитися у їх очах. У взаєминах із дорослими підліток усіляко намагається відвоювати самостійність і автономність. Поступово почуття власної дорослості підлітка визнається. Воно стає стрижнем його особистості, її структурним центром, сприяє виникненню нової житєвої позиції підлітка по відношенню до людей і світу. Він намагається переосмислити свої домагання на визнання, бажає визначитися в соціальному просторі – осмислити свої права й обов’язки, переосмислити ретроспективу власного життєвого досвіду, проаналізувати значущість реального, заглянути в особисте майбутнє. Підліток претендує на рівноправність і може йти на конфлікти, відстоюючи свою дорослість.

Предметом пізнання підлітка є не тільки навколишній світ і світ людей, але й він сам. Формуються особливості самосвідомості, які виявляються у самооцінці, особистісній рефлексії. Самооцінка підлітка стає важливим мотивом його поведінки, хоча не заперечується наявність підвищеної чутливості до оцінки іншими. Нове ставлення до себе виникає на основі особистісної рефлексії, яка відкриває підлітку самого себе. Пізнаючи себе, підліток усвідомлює власні позитивні і негативні сторони. Однак це не заважає йому приймати себе саме таким, у всьому різноманітті власних проявів. Цього ж він вимагає від навколишніх.

У підлітка розвивається власна ієрархія цінностей, яка починає впливати на прийняття його рішень, на поведінку. Відбувається перенесення функції морального зразка з батьків, учителів на референтну групу, визнання цінностей, які властиві культурному оточенню підлітків (І.Д.Бех). Важливу роль у пілітковому віці відіграють ідеали, які узагальнено відображають уподобання підлітків, їх уявлення про моральне і неморальне. Формуються моральні почуття, завдяки яким прийняті норми стають переконаннями і керівництвом до активних дій.

Важливою стороною самосвідомості підлітка виступає також потреба у самоствердженні. Вона реалізується у взаєминах із ровесниками. Підліток намагається зайняти своє місце в колективі, завоювати певний соціальний статус, самоствердитися в очах навколишніх і у своїх власних очах. Усе це спонукає підлітка до роботи над собою, до саморозвитку.

У процесі пошуків власного “Я”, у віднаходженні цінностей, ідеалів, у самоствердженні і саморозвитку у підлітків на рівні самоусвідомлення формується система внутрішньо узгоджених уявлень про себе, установка стосовно власної особистості – “Я – концепція”. Підліток визначається із сприйманням і ставленням до власної зовнішності, індивідуально-типологічних, особистісних характеристик, особливостей поведінки тощо. Це стає основою почуття самоцінності зростаючої особистості, яке відіграє не останню роль у віднаходженні власного становища у суспільстві.

У період ранньої юності соціальна ситуація розвитку складається таким чином, що у суспільстві діапазон соціальних ролей юнака стає ширшим за рахунок того, що розширюються інтереси старшокласника, які пов’язуються з майбутнім. Відтак міра самостійності і відповідальності юнака збільшується. Особистісний розвиток старшокласника відбувається в умовах соціальної ситуації розвитку та провідної діяльності і включає в себе емоційний розвиток, розвиток вольових якостей, зміни у мотиваційній сфері, розвиток самосвідомості і відкриття власного “Я”.

Емоційна сфера старшокласника значно збагатшується. Джерелом емоцій юнаків стають як конкретні об’єкти, так і взаємини з іншими людьми, внутрішні переживання. У цілому спостерігається стабілізація розвитку емоційної сфери. Юнаки здатні керувати власними емоціями, що обумовлюється розвитком вольової сфери. Вольова поведінка стає мотивованою. Розвиваються такі вольові якості, як цілеспрямованість, організованість, ініціативність. Зменшується навіюваність. Із суб’єкта імпульсивної поведінки, що властиво для підліткового віку, юнак стає суб’єктом вольової поведінки.

Відбуваються зміни у потребнісно-мотиваційній сфері. Так, потребу в безпеці юнаки реалізують у референтній групі, в сім’ї, а також у спілкуванні з дорослими за межами родини. Спостерігається завершення тенденції юнаків до емансипації від дорослих. Сім’я дає старшокласнику відчуття захищеності і впевненості. У стосунках з ровесниками юнаки виступають рівними партнерами. Через таке спілкування з однолітками реалізується потреба в дружбі та коханні. Це пояснюється тим, що спілкування з друзями стає більш інтимним. Юнацька дружба є першою самостійно обраною прив’язаністю, яка передує коханню. Потреба в повазі, досягненні пов’язана з бажанням досягнути успіху в діяльності. Усе частіше у старшокласника виявляється прагнення ствердитися в інтелектуальній сфері, завоювати повагу інших, привернути до себе увагу соціуму, особливо представників протилежної статі і зацікавити їх собою. Пов’язаною з потребою в повазі є потреба у самореалізації та розвитку власного “Я”. Юнак усвідомлює, яким чином розвиваються його загальні і спеціальні здібності, в чому виявляються їх потенційні можливості. Прагнення їх у подальшому вдосконалювати пов’язується із мотивацією досягнення та реалізацією потреби у визнанні та прийнятті юнака суспільством.

Реалізація основних потреб у ранній юності сприяє розвитку самосвідомості і формуванню особистісної ідентичності юнака, що завершує його пошуки самого себе. Набуття ідентичності означає досягнення загальної стабілізації особистості наприкінці закінчення навчання у школі. Особистісні надбання, які мали місце в шкільному онтогенезі, стають основою психологічної готовності випускника до дорослого життя.

Все викладене вище дозволяє визначити, які фактори впливають на формування особистості у шкільному віці. До них належать:

– соціальна ситуація розвитку в кожний віковий період, яка включає зовнішні обставини, в яких зростає і формується особистість, систему соціальних взаємин;

– провідна діяльність, яка не лише впливає на виникнення новоутворень у пізнавальній сфері (як наприклад у молодшому шкільному віці), але й на появу якісних змін в особистісній сфері;

• навчання, завдяки якому особистість набуває знання, що поступово стають не просто системою знань, а й основою формування світогляду школяра, невід’ємною складовою його особистості;

• виховання, яке формує систему цінностей, закладає основи моральності, що виявляється у ставленні до світу людей.

23. Особливості спілкування та взаємовідносин учнів молодшого, середнього і старшого шкільного віку з однолітками та дорослими. Врахування характеру взаємин учнів з педагогом при організації навчально-виховного процесу

Особливості спілкування і взаємовідносин учнів молодшого, середнього і старшого шкільного віку з однолітками та дорослими

Серед чинників, що формують особистість, у психології вирізняють насамперед трудову діяльність, спілкування і пізнання. У всіх працях з проблем психології науковці так чи інакше визнають ту роль, яку відіграє спілкування і стосунки з однолітками та дорослими у формуванні соціальної ситуації розвитку особистості дитини. Так, наприклад, відомо, що дефіцит безпосереднього емоційного спілкування, що є провідним видом діяльності у немовлячому віці, має негативний вплив на все наступне психічне життя дитини. В період раннього дитинства ситуація дещо схожа, дитина ще не спроможна самостійно задовольняти свої життєві потреби, а отже, спілкування з дорослим є необхідною умовою забезпечення її життєдіяльності. Оволодіння прямоходінням робить її спілкування з оточуючим світом самостійнішим і веде до нової провідної діяльності – предметно-маніпулятивної. За цих умов спілкування з дорослим стає формою організації, засобом здійснення предметної діяльності. В дошкільному віці, поряд із спілкуванням з дорослими, дитина вступає у певні стосунки з однолітками, що виражається в характерній для цього періоду провідній діяльності – сюжетно-рольовій грі. Остання створює сприятливі умови для розвитку спілкування, імітуючи певні соціальні ситуації і характерні для них форми поведінки, і стосунків з іншими людьми. В подальшому теж, залежно від вікового періоду, у молодшому, середньому і старшому шкільному віці в учнів по-різному складаються взаємовідносини з однолітками та дорослими (батьками, вчителями).

У молодшому шкільному віці зміна соціальної ролі дитини, поява нових обов’язків позначається на стосунках з однолітками і вчителями. Чимале значення у процесі розвитку особистості молодшого школяра відіграють взаємовідносини з однолітками. Проте першокласники спочатку захоплені тільки навчанням, мало вступають в контакт з ровесниками і певний час відчувають себе чужими, хоч ще недавно у дитячому садку постійно спілкувалися з ними. Стосунки між дітьми в класі регламентовані переважно нормами «дорослої» моралі, тобто успішністю у навчанні, виконанням вимог дорослих. Молодші школярі спілкуються переважно в процесі виконання навчальних завдань або під впливом зовнішніх обставин. Стосунки між дітьми в класі складаються в основному під впливом учителя. У своєму ставленні один до одного діти відтворюють ставлення учителя до них. Характерною ознакою взаємин молодших школярів є те, що їхня дружба заснована, як правило, на спільності зовнішніх життєвих обставин і випадкових інтересів (сидять за однією партою, живуть в одному будинку, в одному мікрорайоні тощо).

Життя в школі пов’язане з особистістю вчителя. Стосунки молодшого школяра з учителем складаються тільки в процесі навчальної діяльності, є жорстко регламентованими організацією шкільного життя, а відповідно є більш діловими і стриманішими, ніж з батьками. Для молодших школярів властиві наслідування та підвищене навіювання. Діти намагаються наслідувати поведінку першого вчителя, авторитетних для них дорослих. Порівняно з вихователем вчитель є більш авторитетним для дітей, оскільки, використовуючи арсенал оцінок, впливає на їхні стосунки з іншими дорослими, передусім з батьками. Фактором розвитку особистості є не стільки навчальна діяльність, скільки ставлення дорослих до успішності, дисциплінованості, старанності дитини. Отож, самою авторитетною постаттю для дитини є вчитель, в його очах він всемогутній, тому що не тільки «усе знає», але й йому «усі» підкоряються. Вчитель може викликати до школи навіть батьків, поговорити з ними, і ті будуть його «слухатись». Тому батьки за значущістю для молодшого школяра поступаються учителеві і лише до певної міри контролюють та організовують дії своєї дитини.

У підлітковому віці спілкування стає провідною діяльністю. Центральне місце в житті підлітка займає спілкування з ровесниками, передусім з однокласниками. Він прагне заслужити повагу і визнання ровесників, мати в них авторитет. Для цього йому потрібно відповідати очікуванням однолітків, що не завжди є високоморальними. Спілкування з однолітками дедалі більше виходить за межі шкільного життя і навчальної діяльності, охоплюючи нові інтереси, види діяльності, стосунки, виділяючись в окрему, самостійну і надзвичайно важливу для підлітка сферу життя. Спілкування набуває такої цінності, що нерідко витісняє на другий план і навчання, і навіть стосунки з рідними. Важливу роль відіграють взаємини з товаришами та близьким другом. До дружніх стосунків, що ґрунтуються на спільних інтересах та вподобаннях, висуваються такі вимоги: взаємна відвертість та розуміння, рівність, чуйність, здатність співпереживати, вміння берегти таємницю тощо. Під час аналізу поведінки та особистісних якостей друзів у підлітка складається система вимог не лише до них, а й до себе. Інтенсивно починають формуватися групи. Типовою рисою підліткових груп є надзвичайно високий конформізм її членів. Для підлітка дуже важливо мати референтну групу, цінності якої він приймає, на чиї норми поведінки й оцінку орієнтується. Вона створює почуття «Ми», яке закріплює внутрішні позиції підлітка, дає почуття захищеності. Якщо підліток потрапляє в групу з високим рівнем соціальних взаємодій, то це сприятливо впливає на становлення його особистості.

Підлітковий вік – це період становлення якісно нових взаємин із дорослими. Підлітки вже не погоджуються на нерівноправні стосунки, оскільки вони не відповідають їх уявленням про власну дорослість та самостійність. З часом підлітки відмовляються від підвищеного контролю дорослих. Вони стають неслухняними, впертими, гонорливими, демонстративно поводяться. Дорослі в їхніх очах втрачають виключні властивості. У спілкуванні з учителем виникає прагнення до особистісного спілкування. Підлітків починають більше хвилювати особистісні та професійні якості педагога. Основним змістом спілкування підлітків з дорослими стають питання соціальних проблем, взаємовідносин між людьми, моральних оцінок подій та вчинків оточуючих, особистісних взаємин між юнаками і дівчатами та проблема вибору ціннісних орієнтацій і самоствердження себе як особистості. Найлегший спосіб досягнути мети – увійти в світ дорослих – полягає для підлітка у наслідуванні їх зовнішніх форм поведінки, а не внутрішніх якостей, що часто не знаходить підтримки у батьків. Це стає джерелом конфліктів і непорозумінь. Соціальна ситуація розвитку підлітка особливо залежить від сім’ї, стосунків з батьками. Якщо стосунки враховують його потреби і можливості, будуються на засадах взаємоповаги та довіри, підліток легко долає труднощі у навчанні і спілкуванні, утверджується у групі ровесників.

У життєдіяльності старших школярів важлива роль належить їхньому спілкуванню з ровесниками. На їхню думку, ті розуміють їх краще, ніж дорослі. У розширенні сфери спілкування реалізується потреба переживати нові враження, набувати нового досвіду, відчувати себе у новій ролі, а також потреба у його вибірковості, самовиявленні та розумінні з боку інших. У стосунках з однолітками юнаки виступають рівними партнерами, однак юнацька комунікативність часто буває егоцентричною, оскільки потреба у самовияві домінує над інтересом до почуттів і переживань іншого. Через спілкування з однолітками реалізується потреба в дружбі та коханні. Це пояснюється тим, що спілкування з друзями є інтимно-особистісним. Саме другу юнак відкриває таємниці свого внутрішнього світу, сумніви, сподівання. Передумовою дружби стає усвідомлена потреба в ній, яка обумовлюється відчуттям самотності та потребою в емоційному теплі. Юнацька дружба є першою самостійно обраною прив’язаністю, яка передує коханню. Кохання в цьому віці має свою особливість – відсутність гармонійно вираженої єдності чуттєво-сексуального і духовного. Ці два потяги дозрівають не одночасно, і в їх співіснуванні мають місце гендерні відмінності.

Юнаки реалізують потребу у безпеці в референтній групі, в родині, а також у спілкуванні з дорослими за межами родини. У цей період завершується емансипація від родини. Сім’я дає відчуття захищеності і впевненості. Стосунки з батьками стають довірливими, юнаки радяться щодо своїх життєвих перспектив. Життєві плани старшокласники обмірковують також і з учителями, авторитетними дорослими, оскільки переконані, що проблеми життєвого самовизначення неможливо розв’язати у спілкуванні з ровесниками. Але таке спілкування здійснюється на певній дистанції. Його зміст особистісно важливий для юнаків і дівчат, однак зазвичай не характеризується інтимністю. У спілкуванні з дорослими юнаки не прагнуть до глибокого саморозкриття, відчуття реальної психологічної близькості. Думки і цінності, що обговорюються з дорослими, потім фільтруються й перевіряються у спілкуванні з однолітками. Звісно, спостерігається прагнення звільнитися від контролю та надмірної опіки зі сторони батьків і вчителів, а також від установлених ними норм і порядків, але емансипація юнаків від дорослих, на відміну від підліткового віку, виявляється значно менше. Складнішими й диференційованішими, ніж були, стають взаємини старшокласників з учителями.

Врахування характеру взаємин учнів з педагогом при організації навчально-виховного процесу

Важливим є врахування характеру взаємин учнів з педагогом при організації навчально-виховного процесу. Так, в молодшому шкільному віці у зв’язку зі зміною соціальної ролі дитини, вступом її до школи, появою нових обов’язків, дуже важливими для педагога є знання особливостей дошкільника, щоб уже в перші дні навчання допомогти дітям повноцінно включитися в нове життя. Оскільки потреби особистості молодшого школяра розвиваються на основі тих, що сформувалися в дошкільному дитинстві, передусім зберігається потреба у грі. Тому важливими засобами пробудження інтересу до навчання, полегшення складної навчальної діяльності є створення ігрових ситуацій, використання дидактичних ігор на уроці.

Оскільки молодшим школярам властиві наслідування та підвищене навіювання, вони намагаються наслідувати поведінку вчителя або авторитетних для них дорослих. У цей період життя дітей зростає роль особистого прикладу дорослого у формуванні їхнього характеру, тому вчителю необхідно враховувати, що на ньому лежить висока відповідальність за демонстрацію зразків соціальної поведінки.

Необхідно зважати на те, що у підлітковому віці невиконання розпоряджень, нехтування обов’язками, протест – усе це є виявом боротьби підлітка за зміну існуючого в молодшому шкільному віці типу стосунків. Вчителю потрібно враховувати той факт, що нові форми взаємин поступово витіснять старі, але тривалий час можуть співіснувати, зумовлюючи конфлікти, непорозуміння та труднощі у спілкуванні. Однак прояви негативних форм поведінки і конфліктність підлітків не є неминучими. Вчителі знають, що передбачити і попередити конфлікт легше, ніж подолати його наслідки, і відповідно перебудовують свою взаємодію з підлітками. Якщо дбайливо і з розумінням ставитись до внутрішнього світу, переживань, захоплень підлітка, труднощів і особистісних проблем, поєднувати високий рівень вимог з високою повагою до його особистості, то це робить дорослих значущими для нього і потрібними.

Найголовніша зміна в соціальній ситуації розвитку підлітка породжена роллю в його житті групи ровесників. Тому в навчально-виховній роботі з підлітками необхідно враховувати важливість для їхньої поведінки і діяльності думки однолітків. Також важливе значення для підлітка має спільна діяльність із дорослим, організована на основі єдності інтересів, захоплень. Окрім того, підлітки схильні довіряти дорослим таємниці свого внутрішнього життя, якщо відчувають прихильність з їхнього боку. Байдужість дорослих вони сприймають боляче.

Вчителю слід врахувати, що в старшому шкільному віці орієнтація на особистісне і професійне самовизначення і вибір життєвого шляху змінює важливість для юнака змісту, мети і завдань навчання. Він оцінює своє навчання з огляду на його значущість для власного майбутнього, особливо для вибору професії. Потрібно враховувати, що для старших школярів нестерпними є прямі спонукання, втручання дорослих у їхні справи. Вони потребують тактовної допомоги, на основі якої виникає довіра.