Тема 7: Етика невербального спілкування.

ПЛАН

1. Невербальні комунікації – сутність та поняття.

2. Структура невербального спілкування (етика погляду, міміка, інтонація і тембр голосу, жестикуляція, пози).

3. Етика різних видів рукостискань.

4. Жести й міміка, що свідчать про обман.

5. Етика поцілунків та обіймів.

6. Міжнаціональні відміни невербального спілкування.

Завдання 1. Вирішити тести вікторини з теми “Невербальне спілкування”.

Питання та завдання для самостійного вивчення

1. Пірсінг – сутність та походження.

2. Тату та татуаж – сутність та походження.

3. Ненормативне невербальне спілкування.

Тема 8: Особливості ділового спілкування та етикету в різних країнах

ПЛАН

1. Етика та етикет ділового спілкування у Північно-Американських країнах

2. Етика та етикет ділового спілкування у країнах Європи.

4. Порівняння етики та традицій ділового спілкування в Україні з етикою та традиціями, що склалися за кордоном.

Завдання 1. Вирішити тести вікторини з теми “Словник етикету” .

Питання та завдання для самостійного вивчення

1. Вкажіть особливості арабського привітання. Чому араби не дають конкретних відповідей ?

2. Якім чином арабський партнер буде відмовлятися від угоди?

3. Чому не треба надсилати японським компаніям письмових пропозиції? Якій зміст позитивного відношення японців до співрозмовників?

4. Чому китайці включають у склад своєї “делегації” значну кількість експертів? Для чого на візитках необхідний китайський варіант тексту? Що роблять китайці для впливу на позиції партнеру? Чому треба виказувати свій докір китайському компаньйонові без свідків?

5. Яких тварин обожнюють англійці?

6. Які вимоги до ділових справ характерні для німців?

7. Чому не треба призначати ділову зустріч з іспанцем опівдні? З чого починається ділова розмова у країні кориди?

8. Чому запізняються на ділові зустрічі французи?

9. Чому американці в євро – азійському світі вважаються агресивними і грубими?

10. Чому британська манера говорити притишеним голосом вважається у ділових партнерів iз США шепотінням і викликає антипатію та підозру?

Теми рефератів

1. Порівняння етики та традицій ділового спілкування в Україні з етикою та традиціями, що склалися за кордоном.

2. Етика та етикет ділового спілкування у Північно-Американських країнах.

3. Етика та етикет ділового спілкування у країнах Європи.

4. Етика та етикет ділового спілкування у країнах Сходу та Південно-Східної Азії.

Тема 10: Спеціальні види етики та етикету

ПЛАН

1. Дипломатичний протокол та етикет – їх складові.

2. Військовий етикет: сутність та поняття.

3. Спортивна етика та етикет.

4. Етика та етикет листування.

5. Етикет в локальних мережах та мережі Інтернет.

Завдання 1. Вирішити тести з підсумкового розділу вікторини “Всі теми” .

Питання та завдання для самостійного вивчення

1. Етика у Паблик Рилейшнз.

2. Етика маркетингу.

3. Етика у рекламній діяльності.

4. Етика сфери обслуговування.

Частина 2. Опорний конспект лекції

Тема 1. Поняття етики та етикету. Історія виникнення етикету план

1. Етика - як наука. Мораль і моральність – сутність та поняття.

2. Поняття спілкування. Спілкування як науково – практична проблема. Види ділового спілкування.

3. Етикет – сутність та поняття. Види етикету. Протокол.

4. Організація навчання етиці та етикету. Етика та етикет в міжособистістній комунікації. Етика та етикет в семіотичному аспекті. Етикет та система цінностей. Основні принципи етикету.

5. Історія етики та етикету.

Етика – як наука, сутність і поняття. Термін «етика» вперше вжив Арістотель (384-322 р. до н.е.) для визначення практичної філософії, яка мала дати відповідь на запитання, що ми повинні робити, щоб здійснювати правильні, моральні вчинки. Етика це –вчення про мораль як одну із форм суспільної свідомості, її суть, закони її історичного розвитку і роль в суспільному житті. Існує також і інше поняття етики, як системи норм моральної поведінки людини чи будь-якої суспільної або професійної групи. Таким чином, в етиці розрізняють два наукових напрями: нормативна етика (як повинна поводити себе людина у різних обставинах), теоретична етика – питання про походження та сутність моралі.

Мораль і моральність – сутність та поняття. Мораль – це система етичних цінностей, які визнаються людиною. Мораль це також – система поглядів людини на соціальне життя, на сутність суспільства, історії людсьтва, людини та його призначення. Моральність – галузь практичних поступків, дій, звичаів, нравів, історична мера мера моралі.

Спілкування – сутність і поняття. Спілкування – це процес встановлення та розвитку контактів між людьми. Зміст структури спілкування охоплює комунікацію (обмін інформацією), інтеграцію (взаємодію) та соціальну перцепцію (сприйняття). До ділового спілкування відносяться: ділова бесіда, телефонна ділова бесіда, виробнича нарада, переговори, прийом, письмове ділове спілкування, виступ в засобах масової інформації та перед аудіторіею. Ділове (офіційне, службове) спілкування в залежності від обставин може бути прямим і непрямим. У першому випадку воно проходить при безпосередньому контакті суб'єктів спілкування, а в другому – за допомогою переписування чи технічних засобів.

Технологія спілкування охоплюе наступні етапи: встановлення контакту; оцінка ситуації; обговорення питання або проблеми; прийняття рішення; вихід з контакту. Таким чином етика ділового спілкування – сукупність моральних норм, правил і уявлень, які регулюють поведінку і відносини людей в процесі трудової діяльності у сфері бизнесу.

Види ділового спілкування

Ділове спілкування	Телефонна ділова бесіда
	Ділова бесіда
	Прийом
	Виробнича нарада
	Письмове ділове спілкування
	Виступ в ЗМІ
	Переговори

Етикет – сутність та поняття.

Під етикетом розуміють звичайно сукупність правил поводження, у яких так чи інакше виявляється відношення людини до інших людей. Слово «етикет» запозичено з французької мови, у якому має два значення: 1) «ярлик», «етикетка», «напис» і 2) «церемоніал», «етикет». У свою чергу воно запозичено з голландського, у перекладі з якої означає «кілочок», а спочатку означало кілочок, до якого прив'язувався папірець із назвою товару, пізніше - і самий папірець із написом. На основі значення «напис» розвилося більш вузьке значення - «записка з позначенням послідовності протікання церемоніальних дій» і далі - «церемоніал». Ще на початку 20 сторіччя слово «етикет» мало значення «ярлик, що наклеюється на пляшки й обгортки товарів, із позначенням назви фірми, торговця і виробника», проте закріпилося з цим значенням усе ж слово «етикетка».

Виділяють чотири основних підсистеми етикету:

• мовний, або вербальний етикет.

Мовний етикет регламентує словесні формули вітання, знайомства, поздоровлення, побажання, подяки, вибачення, прохання, запрошення, ради, пропозиції, розради, співчуття, компліменту, схвалення; до мовного етикету відносять також манеру розмовляти (у тому числі і по телефону) і мистецтво вести бесіду;

• міміка і жести.

Багато народів мають свої специфічні жести вітання, прощання, згоди, заперечення, подиву, причому ці жести можуть мати різноманітне забарвлення: нейтральне, ритуально-урочисте, фамільярно-вульгарне. Відношення до співрозмовника і теми бесіди виражається також за допомогою міміки, посмішки, напряму погляду;

• організація простору в етикеті (або етикетна проксемика).

Важливе значення в етикеті має і взаємне розташування співрозмовників у просторі, вибір визначеної дистанції, наявність або відсутність між ними фізичного контакту. Необхідно знати, яке місце в будинку або за столом вважається почесним, які поза припустимі в тій або іншої ситуації;

• етикетна атрибутика (або світ речей в етикеті).

До етикетної атрибутики відносяться насамперед одяг, прикраси і головні убори, а також подарунки, квіти, візитні картки.

Види етики й етикету. Розрізняють придворний, повсякденний, діловий, гостьовий, професійний, дипломатичний та інші види етики та етикету. Особливо відокремлюється поняття протоколу.

Протокол (від грецького protokollon - перший лист (із позначенням дати й імені переписувача, приклеювався до сувою), від protos - перший + kollao - клею) -

1. дипломатичний протокол - сукупність правил, що регулюють порядок учинення різноманітних дипломатичних актів;

2. опис дій і правил для визначених ситуацій, що повинні строго виконуватися.

Структура етикету це - норми поведінки в громадських місцях, правила привітання, правила представлення та знайомства, правила звертання, вимоги до ділового одягу, правила поведінки та обов’язки чоловіків і жінок, грошові відносини.

Організація та принципи навчання етиці та етикету

При навчання етикету основний упор може робитися на навчання техніці етикету або на навчанні його ідеальним нормам. При цьому спостерігається така закономірність: для тих культур, у яких етикет тісно сполучений із віруваннями, релігією, ритуалами, на перший план виходить навчання нормам. Там, де такі зв'язки утрачені, увага приділяється в основному зовнішній стороні поводження. Якщо в традиційному суспільстві етикет був безпосередньою реалізацією моральних цінностей, то в культурі сучасного європейського типу він частіше усього являє собою набір технічних прийомів із примітивними формулюваннями типу: «Потрібно робити так, тому що інакше - непристойно».

Щоб навчити етикету, недостатньо опанувати певною сукупністю навичок поводження. Крім цього, необхідно одержати уявлення про історію етикету, про специфічні риси поводження різних народів світу.

Етика та етикет у міжособистістній комунікації

Вчені розглядають етикет не тільки як специфічну комунікативну систему й особливу форму поводження, але і як певну систему знаків. Будь-який акт спілкування припускає наявність щонайменше двох партнерів, що мають визначений комунікативний статус. Комунікативні ролі учасників спілкування взаємно обумовлені; з одного боку, вони визначаються їх статевовіковими і соціальними ролями, а з іншого боку - задаються самою ситуацією комунікативного акта. Так, наприклад, цілком по-різному побудовується спілкування в церкві й в автобусі, в офісі і на дипломатичному прийомі. Під етикетом у комунікації можна розуміти сукупність спеціальних прийомів і навичок, за допомогою яких відбувається виявлення, підтримка й обігрування комунікативних статусів партнерів по спілкуванню. Більш вільні форми поводження звичайно прийняті серед друзів або товаришів по службі, у середовищі простого народу. І, навпаки, етикет строго регламентується, коли соціально-ієрархічні розходження між людьми мають яскраво виражений характер, наприклад, у ситуації начальник - підлеглий або священик - мирянин. Етикет дотримується більш строго під час свят і ритуалів, ніж у повсякденному побуті.

Етика та етикет у семіотичному аспекті

З погляду семіотики (науки про знаки і знакові системи) етикет того або іншого народу у певний історичний період може бути представлений як сукупність знаків, що має свій словник (набір символів) і граматику (правила сполучення цих знаків). «Словник» етикету включає набір поведінських стереотипів, що маркірують ті або інші ситуації; наприклад, при зустрічі зі знайомим необхідно вибрати одну з форм вітання, а при розмові здійснити вибір між «ти» і «ви». Етикетні знаки (як і будь-які інші) мають двосторонню природу: у них можуть бути виділені означаюче (форма) і що означається (зміст). Як і в природній мові, зв'язок між означаючий і що означається умовний, проте не цілком довільний. Наявність готових стереотипів рятує людини від необхідності конструювати щораз наново схеми спілкування.

Етикет та система цінностей.

Етикет органічно пов'язаний із моральними нормами і цінностями суспільства. Система моральних установок, що визначають характер спілкування в самих різних народів, включає набір універсальних загальнолюдських цінностей: шанобливе відношення до старшого, батьків, жінок, поняття честі і гідності, скромність, толерантність, доброзичливість.

Основні принципи етикету.

У сучасному етикеті виділяють чотири основних принципи:

• принцип гуманізму і людяності, що втілюється у вимогах бути чемним, тактовним, коректним, люб'язним, скромним і точним;

• принцип доцільності дій, відповідно до котрого етикет дозволяє людині поводитися розумно, просто і зручно для нього самого і для навколишніх;

• принцип красоти, або естетичної принадності поводження;

• принцип слідування звичаям і традиціям тієї країни, у якій знаходиться людина тепер.

Історія етики й етикету. Розвиток етики й етикету в античному світі

Грецький поліс (polis) - місто-держава і римський цивитас (civitas) - община забезпечували повний розвиток цивільних, фізичних, творчих можливостей вільних громадян, що і визначало норми поводження в суспільстві. У світському житті не передбачалося яких-небудь формальних обмежень, і тільки в період пізньої Римської імперії стали з'являтися перші ознаки суворої регламентації поводження, укладалися основи сучасного етикету.

Древня Греція. Велику частину дня греки проводили поза домом - у палестрах і гімнасіях (спортивних залах і стадіонах). Всі громадяни намагалися потрапити на агору (ринкову площу) у центрі міста, де проходили особисті і ділові зустрічі. Тут греки довідувалися про новини, що обговорювалися всю другу половину дня. Раб, той що супроводжував грецького громадянина, приносив із собою складаний стілець для більш зручного спілкування. Найчастіше доводилось повертатися вночі в супроводі рабів-факелоносців. Протягом дня чоловіки звичайно брали участь у кількох спортивних змаганнях, а також азартних іграх (гра в м'яч, у кістки), у півнячих боях. Жінка відповідно до звичаїв могла виходити з будинку тільки в супроводі рабів. Рабиня несла за хазяйкою парасольку від сонця, раби - складаний стілець. Одяг у греків був дуже простий. Основним видом чоловічого і жіночого одягу був хітон. Хітон - це до колін або нижча сукня, стягнута на талії поясом. Триразове харчування в Греції припускало наявність двох сніданків і багатого обіду. Обід влаштовувався у вечірній час. Бенкети влаштовувалися тільки на чоловічій половині вдома. Так як акуратність вважалася ознакою ввічливості, то на вході всі знімали взуття, раби обмивали гостям ноги, пропонували прийняти ванну й умаститься пахощами. Їжа розставлялася на столах, навколо яких у формі підкови розміщалися ложа. Ложа були високими, покривалися гарною ковдрою. На ньому могли розташуватися двоє гостей спиною одне до одного. Обідали в положенні напівлежачи, спираючись лівим плечем на подушку або валик. Хазяїн розташовувався в центрі. Кращі вина змішувалися з водою в пропорції один до трьох. Пити нерозбавлене вино вважалося непристойним, що личить лише варварам. Під час обіду велися важливі і цікаві бесіди. На симпосіум запрошувались флейтистки та акробати для розваги. Найважливішими рисами громадського життя греків були дружелюбність і гостинність, що переходили в державний обов'язок.

Древній Рим. Суспільне і ділове життя в Римі проходило в основному на Форумі і Марсовім полі. У Римі й інших значних містах громадяни ходили пішки, пересувалися на носилках, які несли на плечах 6-8 рабів, або у візках, запряжених мулами. Римські громадяни охоче відвідували суспільні ігри і видовища, число яких доходило до 170 у рік. У житті римлян терми (суспільні лазні) грали більшу роль, ніж у греків, через свій багатофункціональний характер. У імперський час із суспільних бань терми перетворилися в розкішні палаци, призначені не тільки для купання. Тут з'явилися спортмайданчики, кімнати відпочинку, буфети і бібліотеки. Це було місце відпочинку, невимушеного спілкування. Сюди приходили в супроводі рабів, що несли простирадла, шкребки і т. д. У термах були: душ, холодна і гаряча ванна, умащення пахощами. Під час Імперії терми відігравали роль клубів, у котрих одночасно могли бути присутнім 3-4 тисячі чоловік. Тут влаштовувалися вистави, велися філософські бесіди. Терми стали обов'язковим елементом міської забудови всіх міст Римської Імперії.

Римлянина поза житлом можна було пізнати по обов'язковому вигляді одягу - тозі. Тога - це великий овальний шматок білої полотнини, у якому людина загорталася від голови до ніг, перекидаючи один кінець через ліве плече. Тога римського сенатора прикрашалася широкою червоною каймою. На вулиці жінки накидали на голову покривало, а чоловіки в непогоду одягали каптур. Крім сандалій, поширеним видом взуття були закриті черевики. Босоніж виходити на вулицю було не прийнято. Суворий побут римлян ранньої Республіки різко відрізнявся від розкоші кінця Республіки - початку Імперії. Всілякі надмірності, духи і пахощі в судинах із дорогоцінних металів одержали тоді широке поширення. Закони, що неодноразово приймалися проти розкоші, не змогли переломити цю тенденцію. Поширення культу імператора в Римській імперії поступово піднімає особу верховного правителя над масою його підданих. З 3 сторіччя римський імператор, «деус ет домінус» («бог і пан»), був віддалені не тільки від маси своїх підданих, але й від вищих посадових осіб держави.

Навіть членам верховної ради при імператорі доступ до нього був ускладнений. Вони повинні були доповідати тільки стоячи. Верховна влада в Римській імперії в 4-5 сторіччях починає відчувати потужний вплив Середнього Сходу в оформленні придворного етикету. Двір імператора, що раніше складався лише з близьких друзів, розростається до гігантських розмірів і перетворюється у величезний штат чиновників різного рангу. Великий штат чиновників, що складає канцелярію імператора, служить буфером між ним і його підданими. Прохачі заздалегідь записувалися на прийом і могли місяцями чекати виклику в канцелярію. Палац починає жити самостійним життям і перетворюється в державу в державі.

Розвиток етики й етикету в Західний Європі

На розвиток етики й етикету в країнах Західної Європи великий вплив мали національні звичаї і традиції різних країн, норми громадського життя різноманітних прошарків суспільства, релігійні обряди, марновірства і забобони. Історію етики й етикету, його розвиток і трансформацію з часом можна простежити по пам'ятниках літератури і культури. Знання історії важливо і для нашого часу, оскільки багато сучасних правил поводження беруть свій початок у далекому минулому і найчастіше спочатку мали зовсім інший зміст. Деякі норми минулого змінилися майже до невпізнанності, а інші просто зникли разом і умовами, що їх породили, але так чи інакше, всі прийняті ритуали поводження наклали відбиток на розвиток західноєвропейської культури.

Етика й етикет у феодальному суспільстві. Основною рисою феодального суспільства була його сувора ієрархічність. Це суспільство, де соціальні ролі були чітко розподілені, де індивід уже тільки з'явиться на світ, мав комплекс певних прав і обов'язків, у тому числі й у сфері етикету. Більш суворому регламентуванню поводження у феодальному суспільстві були підпорядковані представники пануючого стану.

Суспільна система лицарства, що виникла в 11 сторіччі, поширилася по всієї Європі, здійснюючи величезний вплив на європейський етикет і створюючи навколо феодальної аристократії незліченну множину нових церемоній і ритуалів. Серед них - посвята в лицарі, прийняття оммажа (від французького hommage -васальна залежність), оголошення війни й участь у турнірі, служіння сеньйору та обраній дамі серця. Кодекс лицарської честі передбачав дотримання складних етикетних процедур, відступ від яких навіть у дрібницях міг упустити гідність лицаря в очах інших представників цього класу. Кожний вчинок лицаря, його одяг і її кольори, його слова і жести - усе мало певне символічне значення. Навіть у тих випадках, коли, здавалося б, була потрібна особиста ініціатива, лицар повинний був узгоджувати своє поводження не зі здоровим глуздом, а з вимогами етикету. Наприклад, під час битви під Креси французькі лицарі, що прискакали до короля з терміновим бойовим повідомленням, не осмілились першими звернутися до короля, тому що тільки він мав таке право стосовно своїх підданих. Коли ж король, нарешті, почав говорити з ними, лицарі довгий час сперечались, поступаючись один одному почесним правом доповідати королю і не думаючи про те, що зволікання могло згубно відбитися на ході битви. Турніри й обітниця були невід'ємною частиною способу життя лицаря.

Етикетні норми в 18 сторіччі. Вимоги до гарного виховання в 18 сторіччі

Одним із важливих джерел розуміння гарних манер цього періоду є листи лорда Честерфілда до сина, де автор ставить своєю ціллю спрямовувати поводження молодої людини в будь-якому суспільстві і країні Європи. Гарне виховання передбачало природну манеру триматися в поєднанні з ввічливістю та повагою до інших людей. Велике значення придавалось скромності, але вона не повинна була поєднуватись із сором'язливістю і ніяковістю. Признавалося, що необхідно володіти не тільки моральними чеснотами, але і гарними манерами, при відсутності останніх можна легко викликати сміх стосовно себе або навіть скривдити навколишніх. Тому добре вихована людина повинна бути уважною при вжитку титулів і імен, не говорити багато про себе, володіти собою і не демонструвати своїх емоцій. Голосний сміх засуджувався як прояв вульгарності, те ж саме стосувалося вживання прислів’їв і просторічних виражень. Також засуджувались прийняті ще в 11 сторіччі зневага до нижчих і грубість до будь-кого, включаючи слуг. Людина повинна була вміти формулювати свою думку ясно і чітко як усно, так і письмово.

Важливим вважалося мати гарну поставу, добре танцювати і старанно стежити за своїм одягом (мається на увазі не тільки слідування моді, але і бездоганна чистота, що ігнорувалася раніше). Як і раніше, придавалось найважливіше значення дотриманню усіх форм увічливості стосовно жінки - слід шанобливо привітати її, не сидіти, коли вона стоїть, робити всілякі послуги, а часом і відкрито улещувати.

Поводження при королівському подвір'ї сильно відрізнялося від прийнятого в сторіччя абсолютизму. При дотриманні всіх етичних норм (не звертатися до монарха першим, не вибирати тему бесіди самому і т.д.) правильним поводженням вважалася шанобливість без ознак зніяковілості і тим більше без самознищення. Ці ж норми поводження поширювалися й у відношенні до інших вищестоящих осіб. Цінність людської особистості, незалежно від походження усе більше зростала, хоча забобони, пов'язані з походженням, були ще надзвичайно сильні.

Буржуазна етика й етикет 19 сторіччя. Поняття респектабельності. На відміну від попередніх сторіч, етика й етикет 19 сторіччя носили буржуазний характер. Узвичаєні правила поводження, набуваючи інтернаціонального характеру, були поширені серед усіх прошарків суспільств. Вимоги до вихованої людини були однаковими у всіх країнах Європи й Америці. Правила більше не були пов'язані з поводженням при дворі монарха, а стосувалися всіх і були спрямовані на регламентування щоденного побутового поводження кожного, що відбувається і в наші дні. Але в порівнянні з 20 століттям, минуле сторіччя культивувало набагато більш розгалужену систему норм і установок, що стосуються найдрібніших деталей особистого і соціального життя людини, у результаті чого вплив етикету на приватне життя індивіда було надзвичайно великий.

І в більш ранні епохи правила поводження третього стану відрізнялися від правил аристократії, але в 19 сторіччі середній клас стає визначальним у суспільстві і, відштовхуючи аристократичні церемонії, створює свої уявлення про гарні манери, найчастіше не менш жорсткі. Знатність походження перестає бути настільки важливою, а багатство ще не дає права на положення в суспільстві - необхідно було відповідати деякому поведінському стереотипу, що найкраще визначається словом «респектабельність». Передбачалося, що людина повинна прагнути до того, щоб власною працьовитістю і добропорядною поведінкою зайняти належне місце в суспільстві, а ідеал жінки - стати, можливо, більш гідною дружиною і матір'ю, що обмежує свої інтереси сімейним колом, що строго стежить за дотриманням своїми домашніми прийнятих правил поводження, являючи собою приклад їхнього виконання.

Стало більше цінуватися релігійне благочестя, що виражалося в щоденних сімейних молитвах перед їжею і на ніч. Зовнішнє дотримання релігійних правил-розпоряджень дійшло до воістину тартюфівського показного благочестя. У цей період з'являється фраза «ніжки треба закривати навіть у рояля», тому що нагадування про багато частин людського тіла було строго обмежено, як і нагадування про вагітність, народження дитини, деякі предмети туалету, самої безневинної взаємної схильності людей протилежної статі, і неймовірній кількості інших речей, принцип добору котрих звичайно недоступний для розуміння сучасної людини.

Біблія - перший навчальний посібник з етики та етикету

Біблія - (із грецької мови - biblia - книги) - збірник різночасних і різнохарактерних творів різних авторів із 8 сторіччя до нашої ери по 2 сторіччя нашої ери. Біблія складається зі Старого Завіту (признається в іудаїзмі і християнстві) і Нового Завіту (признається в християнстві). У ній відбиті різноманітні соціальні, політичні й етичні погляди. Біблія містить відомості (версії) про створення світу, історичні розповіді, любовну лірику, релігійну поезію, запис етичних норм. У якості ілюстрації біблійних етичних норм у дійсних методичних рекомендаціях (додатки 1 і 2) дані приклади деяких етичних норм: 1. Десять заповідей; 22. Закон щодо жертовників для жертвоприношення без ідолопоклонства. Різні веління і заборони щодо релігійного і морального життя. Студентам рекомендується вивчити зазначені матеріали з погляду принципів історизму і практичної цінності в сучасних умовах.

Розвиток етики й етикету в слов’янських країнах

Етика й етикет слов'янських народів формувалися як частина етнічних традицій, у цілому мало підвладних іноземним впливам. Проте в часи Київської Русі (перша третина 12 сторіччя) у міста проникли християнські норми життя з Візантії, що витискували поганські і скандинавські. У селі багато в чому зберігалася споконвічна поганська культура (до 19 сторіччя). У період феодальної роздробленості (12 - кінець 15 сторіччя), після татаро-монгольської навали 1237-1241 років, проникають східні норми поведінки, наприклад, жорсткість покарань, деспотизм чоловіка в сім'ї і т. д. Вони збереглися й у період централізованої Московської держави (16 - 17 сторіччя). Селянський і міський побут мало відрізнялися, але саме в місті виникло поняття «світського життя», пов'язане з суспільством і державною службою. У 16-17 сторіччях із розвитком феодальних відношень відокремилися норми поводження вищих (бояр, дворян) і нижчих (селян, посадських людей і т. п. ) станів.

Гостьовий етикет на Русі враховував вік і походження. До рівного гостя в'їжджали в подвір'я, а потім під'їжджали до ганку; до більш високої особи йшли через подвір'я пішки; не було прийнято старшим особам їздити до молодшого. Важливу людину запрошував сам хазяїн або його рідня, менш важливих - рідня або слуги; знатного гостя зустрічали в ганку або влаштовували три зустрічі (слуги біля воріт, рідня в подвір'ї і хазяїн у ганку), рівного - у сінях, молодшого - у кімнаті.

Етика й етикет епохи правління Петра I

Реформи Петра I порушили традиційну замкнутість боярських, дворянських і міських (посадських) сімей. Регламентація всіх сторін побуту, проведена Петром I, торкнулася всіх суспільних інститутів. Реформи Петра I зробили чимало для зовнішньої європеїзації життєвого укладу дворян, але внутрішнє життя переважної більшості станів змінилися мало. Величезне значення надавав Петро I голінню борід, стягуючи штрафи, власноручно бриючи бороди в бояр. Указ про гоління борід вийшов у 1705. Але старовіри навіть під погрозою покарань не погоджувалися ходити з «босими» особами (борода відвіку в слов'ян була символом чоловічої гідності), коротко стриженими головами в іноземних перуках. У жінок, що слідували розпорядженням царя, перуки прищепилися краще: складна технологія європейських зачісок того часу робила причісування довгим і болісним, доступним лише професійно навченому перукарю. Різниця зовнішнього вигляду, введення в ужиток дворянства іноземних мов та іноземних правил етики й етикету, згодом призвели до того, що селяни стали сприймати дворянство як далекий, іноземний народ.

Асамблеї при Петрові I стали найяскравішою формою світської розваги. Вони були введені в 1717 році, хоча вже з 1699 року траплялися відкриті багатолюдні бенкети за участю жінок. Складався «графік» асамблей, по якому петербурзькі і московські жителі влаштовували їх у себе вдома, затрачуючи на це величезні засоби. У 1719 році Петром було встановлено: бути обов'язково всім «чиновним особам», дворянам, відомим купцям і корабельним майстрам - усім із дружинами і підрослими дітьми.

Для розваг в петровські час вживався вираз «робити плезир», самі вони були уписані в новий розпорядок дня. У 1700 році був уведений новий, європейський календар і облік часу, із ранку пили каву, завдавали візити, вечір був відданий під світські забави, нічний сон сильно скорочувався, денний майже зник. Розваги ділилися на зимові і літні. Це були військові паради, різноманітні процесії, кінні кавалькади, маскаради (у тому числі і на святки), гулянки в парках, морські і річкові прогулянки, катання зі сніжних і декоративних гірок, блазнівські «весілля», інсценування «морських» і «сухопутних» боїв, змагання гардемаринів у спритності і т.п. Розваги, що влаштовувалися двором, і супроводжувалися багатим споживанням спиртного і «чортового зілля» - тютюну, обурювали навіть тих, хто визнавав необхідність освіти.

Поступово «простонародне» поводження, запозичене в англійців і голландців, замінялося французьким етикетом, що остаточно закріпився в придворному житті після Петра.

У радянський період саме поняття «світського життя» скасовується. Дворян знищують, їхні навички і звичаї висміюють і спотворюють. Навмисна грубість спілкування вважається ознакою пролетарського походження, водночас різного роду начальники незмірно більше дистанціюються від підпорядкованих, ніж колись. Знання гарних манер вважається необхідним лише для дипломатів. Водночас із зміцненням радянської держави починаються спроби організації урочистих прийомів, балів у дусі придворних заходів, вводяться уроки танців у військових училищах і школах. У ділових ситуаціях велику цінність одержують не ділові якості людини, а відношення, що засновані на трайболизмі. Традиційною укоріненою формою дозвілля радянських керівників стають урочисті застілля і полювання.