Домашнє завдання

Учитель звертає увагу на те, що під час читання підручника слід не лише запам’ятати будову, спосіб живлення, розмноження і розвиток шапкових грибів, зрозуміти їх значення в природі й житті людини, але й навчитися відрізняти їстівні гриби від отруйних, що є найпоширенішими в рідному краю.

Урок 52

Особливості будови, процеси життєдіяльності та розмаїтість грибів: дріжджі й паразитичні гриби

Лабораторна робота № 17. Паразитичні та цвілеві гриби

Мета уроку: ознайомитися з представниками дріжджів і паразитичних грибів та особливостями їх біології.

Базові поняття і терміни уроку: паразити,сапротрофи,гетеротрофи,міксотро-

фи, грибниця, плодове тіло.

Концепція уроку

На прикладах і окремих представниках познайомитися з розмаїтістю грибів та їх роллю в природі й житті людини.

Основний зміст уроку

Цвілеві гриби. Дріжджі

Цвілеві гриби — неоднорідна в систематичному відношенні група. Так, мукор належить до класу Фікоміцети, підкласу Зігоміцети, тобто є представником нижчих грибів; пеніцил же належить до класу Аскоміцети, тобто до вищих грибів. Через недоступність для учнів зазначених таксономічних категорій у 7 класі подається і формується емпіричне поняття про цвілеві гриби незалежно від їх класифікації. Вирощена біла цвіль (мукор) і пеніцил використовуються як роздавальний матеріал для дослідження на лабораторному занятті.

Самостійній роботі учнів поетапно передує пояснення навчального матеріалу вчителем, який звертає увагу учнів на особливості міцелію цих двох представників типу грибів, на відсутність хроматофорів і хлорофілу в їхніх гіфах, на сапрофітний спосіб життя, на розмноження з допомогою спор, на значення цвілевих грибів у природі й житті людини.

На першому етапі роботи спочатку вислуховується коротке повідомлення учнів, що виростили у вологій камері міцелій мукора й пеніцилу.

Потім учні одержують частину вирощеної культури мукора й пеніцилу, розглядають їх неозброєним оком і з допомогою лупи виявляють добре помітні голівки (спорангії) у мукора, а також дрібні китиці на кінцях деяких ниток грибниці пеніцилу. Порівнюють будову мукора й пеніцилу, використовуючи рисунок у підручнику.

На другому етапі роботи вчитель пропонує приготувати мікропрепарат мукора, для чого необхідно використати невелику частину грибниці з молодим спорангієм і розглянути препарат під мікроскопом.

З’ясовується, що нечлениста грибниця мукора являє собою одну велику, значно розгалужену багатоядерну клітину, яка не має хроматофора; від неї піднімають «ніжки», що закінчуються кулястими голівками. Біля голівок, що лопнули, видно дрібні кулясті спори.

Учням пропонується подумати й підготуватися до відповідей на такі запитання:

Яку будову має мукор?

Чому мукор оселяється на органічних рештках організмів?

В який спосіб розмножується мукор?

Упроцесі бесіди висловлюються припущення про живлення мукора готовими органічними речовинами (гетеротрофне живлення).

Учні замальовують частину грибниці мукора з голівками й роблять необхідні позначення.

Після завершення роботи проводиться узагальнення за наведеними вище запитаннями, робляться приблизно такі висновки: «Біла цвіль, або мукор, являє собою гриб, грибниця якого має нечленисту будову. Це велика багатоядерна клітина. У цій клітині немає хроматофора. Отже, мукор не утворює органічних речовин з вуглекислого газу й води, а живиться готовими органічними речовинами. Мукор розмножується спорами».

Вивчення дріжджів доцільно розпочати з того, про що учні мають деякі уявлення, — з їх значення в практичній діяльності людини. Потім потрібно пояснити особливості зовнішньої будови дріжджових клітин, що нагадують бактерії, відсутність звичайного міцелію, особливий спосіб розмноження (брунькування), перетворення в процесі життєдіяльності дріжджів цукру на спирт і вуглекислий газ, величезне практичне значення дріжджів у народному господарстві.

Учні проводять спостереження за процесом шумування дріжджами цукру: в одній пробірці міститься 5%-й розчин цукру й невелика грудочка дріжджів (дослід), у другій — дріжджі розташовуються у воді (контроль). Пробірки із зазначеним умістом підготовляються за одну-дві години до уроку. Учні відзначають помутніння рідини в дослідній пробірці, а також виділення бульбашок і появу спиртового запаху. Запалена скіпка, занурена в дослідну пробірку, гасне. Нічого подібного не спостерігається в контрольній пробірці.

Під керівництвом учителя учні формулюють висновки у вигляді таких положень:

1.Дріжджі — одноклітинні гриби.

2.Розмножуються дріжджі брунькуванням, а також спорами.

3.У розчині цукру дріжджі викликають спиртове бродіння, при цьому цукор перетворюється на спирт і вуглекислий газ.

4.Дріжджі мають велике народногосподарське значення.

Удома учні читають у підручнику про цвілеві гриби. Рекомендується

прочитати статтю «На дріжджовому заводі» у хрестоматії з ботаніки.

Гриби-паразити й заходи боротьби з ними

Після вивчення сапрофітних грибів учні довідуються про те, що в природі є гриби-паразити, які оселяються переважно на рослинах, завдаючи величезної шкоди народному господарству. Ознайомлення з деякими конкретними представниками грибів-паразитів (головня, трутовик) дозволяє учням не тільки конкретно уявити характер заподіюваної грибами шкоди, але і з’ясувати заходи боротьби з ними.

Слід звернути увагу учнів на повну безпорадність селян дореволюційної Росії в боротьбі з грибами-паразитами культурних рослин, які мали характер стихійного лиха, і на величезні успіхи соціалістичного сільського господарства, що дали можливість успішно боротися з хворобами рослин, які спричиняються грибами та іншими організмами.

Вивчення грибів-паразитів слід починати з виявлення дитячих уявлень про них. Учитель ставить запитання:

Чи всі гриби є сапрофітами?

Чи є такі гриби, що живляться готовими органічними речовинами живих рослин?

Нерідко учні, особливо сільських шкіл, знають сажку, картопляний

грибок (фітофтору) та ін. З’ясовується, що в природі існують не тільки гриби-сапрофіти, але й гриби-паразити.

Для більш конкретного вивчення грибів-паразитів слід роздати учням здорові китиці проса і китиці, уражені сажкою. У процесі самостійних спостережень учні порівнюють їх, розглядають сажкові спори з допомогою луп. Далі в такий же спосіб учні знайомляться з пухирчастою сажкою, що спричиняє місцеве ураження органів кукурудзи. Попередньо учням роздаються уражені ділянки хворих рослин і аналогічні ділянки здорових екземплярів кукурудзи.

Учні замальовують переглянутий матеріал, роблять необхідні позначення, а потім вислуховують пояснення вчителя про причини ураження китиць проса й органів кукурудзи, про поширення спор, їх проростання й ураження культурних рослин. Доцільно продемонструвати спори сажки, що проросли у гнойовому відварі.

Учитель розповідає про шкоду, заподіювану сажкою (зниження врожаю, отруєння організму людини та тварин), а також про те, що в дореволюційній Росії від сажки гинуло від 20 до 90 % урожаю зернових культур. Особлива увага приділяється заходам боротьби із сажкою (протравляння насіння, термічна обробка, сівозміна та ін.).

Далі учні знайомляться з грибом-трутовиком, що заподіює величезної шкоди лісовому господарству, розглядають плодові тіла, а також розпили деревини, уражені грибом, роблять висновки про способи розмноження гриба і заподіювану ним шкоду.

З метою підвищення інтересу до цієї теми варто розповісти учням про те, що серед грибів-паразитів є такі, що викликають шкірні захворювання в людини (стрижучий лишай). Слід розповісти також про профілактичні заходи боротьби з цим грибком.

Перш ніж робити загальні висновки з теми, необхідно показати фільм «Гриби», після чого проводиться бесіда за такими запитаннями:

Яку будову мають шапкові гриби?

Чим шапка підберезника відрізняється від шапки рижика?

Що таке грибниця та яка її будова?

Як розмножуються шапкові гриби?

Чим цвілеві гриби відрізняються від шапкових?

Чому на хлібі та інших продуктах може з’явитися цвіль?

Як розмножуються дріжджі?

Які гриби називаються паразитами й чим вони відрізняються від сапрофітів?

Чим гриби відрізняються від зелених рослин?

Удома учні читають у підручнику матеріал про загальні ознаки всіх

вивчених грибів.

Урок 53

Особливості будови, процеси життєдіяльності та розмаїтість лишайників

Цілі уроку: ознайомитиучнівзособливостямибудовий життєдіяльності лишайників; розповісти про роль грибів і водоростей в організмі лишайника, про роль лишайників у природі й житті людини.

Базові поняття і терміни уроку: лишайники, ліхенологія, симбіоз, накипні,

листуваті й кущисті лишайники, повітряне живлення, ксанторія, уснея, індикатори.

Концепція уроку

З’ясування комплексної природи лишайників, правильне розуміння характеру взаємин між рослинами-партнерами, що утворюють талом лишайника, вивчення особливостей біології цих досить своєрідних і стійких організмів дозволяють учням повніше і глибше розібратися в навколишньому рослинному світі. Лишайники є яскравим прикладом пристосування рослин до певного зовнішнього середовища. Найважливішим завданням теми є розвиток в учнів поняття про історично сформовані взаємини між рослинами, зокрема уточнення поняття про симбіоз.

Теорія, відповідно до якої гриб і водорість у лишайнику мають зі свого співіснування взаємний зиск, застаріла. Виявляється, гриб у лишайнику може поводитися паразитично щодо водорості. Знання цього аспектупитаннядозволитьучителевіуникнутизвичнихпомилоку трактуванні взаємин гриба і водорості в організмі лишайника як ідеального симбіозу.

Навчальний матеріал теми дає можливість пояснити учням невігластво «знахарського» характеру лікування золотухи ксанторією, або стінною золотянкою, стрижучого лишаю і плішивості — уснеєю.

Під час вивчення лишайника, як і багатьох інших груп рослин, слід звернутися до конкретного представника, наприклад до стінної золотянки (Xanthoria porietina), щоб на цій основі підійти до загальних висновків про цю групу рослин у цілому.

Основний зміст теми

Вивчення теми зазвичай починається зі вступної бесіди, що супроводжується демонстрацією колекцій лишайників. У процесі бесіди з’ясовується, що учні, знаючи, де мешкають демонстровані рослини, називають їх грибами й мохами, відносять їх до шкідливих, паразитичних організмів. Учитель розповідає про те, як учені розгадали природу лишайника, за таблицею знайомить з анатомічною будовою лишайника. Викладаючи питання про живлення лишайника, учитель повинен правильно розкрити складний характер взаємин між грибом і водорістю в єдиному організмі стінної золотянки. Потрібно вказати на розмноження лишайника вегетативним шляхом, не вживаючи термінів «соредії» та «ізидії». Це дасть учням можливість за відомим їм способом розмноження знайти в лишайника ще одну з рослинних ознак — розмноження спорами.

З’ясування народногосподарського значення лишайників відповідає вимогам зв’язку теорії із практикою.

Наприкінці вивчення теми учні під керівництвом учителя формулюють висновки. Після цього бажано підбити підсумки за всіма вивченими